Набір добровольців у батальйон МВС особливого призначення «Січ» розпочався ще у червні. З тих пір бійці здійснювали інтенсивну підготовку і ось нарешті урочистий момент настав – вчора у столиці неподалік готелю «Україна», саме там де свої життя віддала Небесна сотня, рідні і близькі солдатів, а також численні журналісти і небайдужі кияни зібрались для того, щоб подякувати добровольцям й побажати їм удачі.

За словами начальника київської міліції генерал-майора Олександра Терещука, підрозділ належним чином підготовлений, оснащений і готовий до бою. Спорядження для солдатів допомагали збирати волонтери та спонсори, зокрема партія ВО «Свобода». Командир батальйону, а також ряд бійців вже мають досвід участі у бойових діях. Не вистачає хіба що важкого озброєння та броньованої техніки – з подібною проблемою зустрілись більшість добровольчих батальйонів. Однак, за словами керівництва підрозділу, це питання також буде вирішене найближчим часом. Місце призначення, а також завдання, які виконуватимуть добровольці були визначені завчасно, однак повідомляти журналістам подробиці командування відмовилось. До складу підрозділу входять люди різного віку – від 18 і до 50 років, однак переважає молодь. Загалом на схід вчора відправили близько 50 бійців – це лише частина батальйону. Крім того, у складі інших підрозділів, до яких входять працівники міліції, в зону АТО вчора поїхали ще 150 чоловік.

«Вступити до добровольчого батальйону я вирішив тоді, коли мене не взяли до армії у військкоматі, – розповідає боєць «Сокіл». – Сказали: «Ви нам зараз не потрібні». Тільки-но я це почув, одразу почав шукати альтернативні варіанти. Спершу намагався вступити у батальйони «Донбас» та «Айдар», проте там забракло місць. Батальйон «Січ» надавав чудову можливість новачкам без досвіду служби в армії, на зразок мене, пройти серйозний вишкіл – підготовка тривала щодня близько двох місяців. Нещодавно  Президент Порошенко назвав нинішній конфлікт на сході – вітчизняною війною. Я не знаю, чи це так. Вважаю, що моя справа – не мудрувати і розповідати, що кому робити, а брати автомат і виганяти ворога з нашої землі. Я солдат і повинен захистити Батьківщину».

Присутні на урочистому заході люди не стримували емоцій – у багатьох були вологі очі, й не лише серед жінок… Старовинні українські пісні виконали Тарас Компаніченко та ансамбль «Хорея Козацька». Після молитви та інструктажу бійці вирушили в дорогу.

«Родичі та близькі ще не знають про моє рішення стати добровольцем, – розповідає 18-річний Микола Чугуєв. – Воно далося мені непросто – спершу довго думав, було трохи страшно. Зрештою після завершення навчання і практики я зважився. Пам’ятаю, була саме остання пара, падав дощ. І я собі подумав: «Там хлопці гинуть, а я що – не українець?»  Здав усі іспити, взяв академвідпустку і поїхав до тренувального табору. До навчання планую повернутись після перемоги. Тренувалися близько двох місяців. Нас підготували дуже добре – ворогу буде нелегко. Дізнався багато нового для себе. Хоч я до того і займався спортом, перші два тижні було дуже тяжко – бігти 15 кілометрі у бронежилеті і з розгрузками непросто навіть підготовленому бійцю. Стрільби відбувались постійно – витрачали щонайменше 200 патронів щодня. Як на мене, ця війна має змінити Україну – вже зараз бачимо, наскільки трансформувався світогляд українців. Це переломний момент в історії нашої країни. Нарешті ми зрозуміли, хто ворог, а хто – друг. Головне, щоб ми перемогли – і я вірю, що так і буде».