Це спільний проект НХМУ та Харківської муніципальної галереї, який досліджує авангардну лінію в мистецтві Харкова упродовж останніх 100 років.

Сучасне місто — не лише «місце проживання». Міста живуть усередині нас, немов спогади про наших батьків. І багато в чому саме вони визначають нашу «ідентичність», формують наше «я». Що про себе і своє місто думають харків’яни? Наочну відповідь на це запитання дає Національний художній музей України. Там відкрилася виставка «Місто ХА. Харків авангардний: проект-дослідження».

«Першою в історії масштабною культурною інтервенцією» «першої» столиці — у «другу», Київ, називає цей проект співкураторка, легендарна директорка Харківської муніципальної художньої галереї Тетяна ТУМАСЬЯН. Її однодумець і колега по створенню «проекту-дослідження» Сергій Братков під час відкриття експозиції довго зізнавався в любові до рідного міста.

Особливу цінність проекту надає сама тема: дослідження харківського авангарду та андеграунду, художнього, а не літературного. (Куратори свідомо сконцентрувалися на «концептуальній, текстуальній природі» харківського авангарду.) І — дуже суб’єктивний, «авторський» погляд самих харків’ян на культуру, що вона упродовж 100 років розвивалася саме в Харкові (але прославилася на весь світ). Участь у проекті — на перших ролях — одного з найвідоміших на сьогодні у світі сучасних художників (він же куратор і викладач Школи Родченка) Сергія Браткова — промовисто засвідчила ще й високий клас виставкового проекту. Отже, виставковий «суперклас» стає звичайним явищем у Києві. (Вочевидь, про «ХА» незабаром заговорять у різних інших країнах світу.)

Це — справжній зразок виставкового концептуалізму в хорошому сенсі слова. «Погано» — це коли те, що тобі пропонують подивитися в музеї, «незрозуміле, але гарне»... Братков із Тумасьян дуже хотіли переконливо донести до киян своє ставлення до Харкова як до міста прогресу, авангарду й аж ніяк не провінції. І їм це вдалося. Перший із залів повністю присвячений авангарду 1920-х років (у числі експонатів — роботи Марії Синякової та Бориса Косарєва, учня Петрова-Водкіна Григорія Бондаренка, Василя Єрмілова та ін.).

Другий — короткий путівник по «авангарду-2», тобто повоєнному радянському андеграунду 1960 — 1980-х. Який наслідував попередників-модерністів, тих же конструктивістів. Почесне місце в цьому розділі займає легендарний Вагріч Бахчанян. А також Павло Маков і фотогурт «Час». (Загалом в експозиції представлені роботи фотографів Бориса Михайлова, Сергія Браткова, Євгена Павлова, братів Кочетових і Романа П’ятківки, який прославився уже в другій половині 1980-х епатажною фотоеротикою. Борис Михайлов та Роман П’ятківка особисто приїжджали на відкриття виставки.) Нарешті, третій зал куратори присвятили харківському сучасному мистецтву. Особливу увагу відвідувачів привертає інтерактивна галаслива інсталяція Гамлета Зіньківського. Але й інші п’ять із шести молодих авторів, котрих Тумасьян з Братковим вважають найкращими з-посеред сучасних харківських молодих художників (Роман Мінін, Артем Волокітін, Іван Світличний, Аліна Клейтман та Віталій Кохан), теж справляють сильне враження. До того ж, уже сьогодні вони відомі далеко за межами не лише Харкова, а й України. Загалом же «населення» «Міста ХА» склали 25 провідних харківських художників 1920-х — 2010-х.

Величезний «плюс» виставки — це дуже добре помітна пересічному глядачеві любов до свого міста самих кураторів та учасників. Та й її «мінуси» виникають... знову ж таки, з цього світлого почуття! Наприклад, архітектурного «контексту» на виставці про Харків явно бракує! Зрозуміло, що самі харків’яни сприймають як даність урочистий неокласицизм вулиці Сумської, ба навіть зворушливі небагаті будиночки XIX ст. у центрі міста.

Ще один «мінус» проекту. «Чому взагалі нічого немає про український авангард?» — обурювалася колега. «Але немає тут — і про російський», — заперечувала я, порівнюючи з «московсько-пітерськими» 1920-ми. Або з поетом і художником Пріговим. Розуміючи, що «не можна обійняти неосяжне», куратори виставки сконцентрувалися виключно на розповіді про художників-харків’ян. Але без зовнішнього, бодай київського (Богомазов, Екстер, Петрицький та ін.) «культурно-історичного» контексту» картинка харківського авангарду вийшла не досить повною. Проте — ну, дуже вже «харківською».

Про різні можливі «контексти», в яких жили і творили натхненні харків’яни, там само зможете дізнатися завдяки дуже насиченій паралельній освітній програмі «Міста ХА», де заплановані лекції, творчі зустрічі та виступи з монографіями. І навіть — показ фільму Тараса Томенка «Будинок Слово».

Виставку можна відвідати до 18 лютого.