«Генеральний план OST»...

Ледь не всі коментатори дружно відзначили масштабний фактологічний «ляпсус» новітнього «корифея історичних наук» В.В.Путіна, який переплутав під час зустрічі 1 вересня на честь Дня знань зі школярами та ліцеїстами у Владивостоку Північну та Семирічну війни, які Московське царство, а затим Російська імперії вели в XVIII столітті. Так само дружно і справедливо всі незалежні коментатори висміяли «корифея». Справді: переплутати ці війни — це щось на кшталт того, щоби переплутати найбільш масштабні війни ХХ століття — Першу і Другу світові. Та сміх сміхом, а мій колега Борис Соколов привернув увагу до того, що Путін обґрунтовував своїми екзерсисами — до тверджень про благодійність розширення імперії та її перетворення на одну з провідних світових супердержав. Мовляв, якби Російську імперію штучно не розвалили, в ній зараз жило б 500 мільйонів людей, а така кількість народу — це «совокупная мощь государства, которая в геометрической прогрессии постоянно увеличивается, создаётся всё более и более мощная основа развития, существования, благополучия». Чи так це? Повернувшись із армії, 1979 року я слухав на «Свободі» пристрасний монолог знаного російського письменника та мислителя, який переконливо доводив, що для Росії перемога в Північній війні та створення імперії було катастрофою, адже деспотична євразійська імперія несумісна з благополуччям і розвитком своїх підданих. Звали того мислителя Олександром Солженициним — тоді він іще не збився на манівці уславлення найдурніших рис російського самодержавства...

Але головне тут у іншому: квазіісторичні екзерсиси Путіна під портретом творця Російської імперії Петра І (що цікаво — бісексуала та сифілітика) мають на меті налаштовувати як молодь, так і все російське суспільство на відновлення надвеликої держави в максимально розширених «історичних» кордонах (нагадаю, до цієї держави, крім території СРСР, входили в різні часи значна частина Польщі, Фінляндія, Північна Персія, Аляска тощо — і навіть деякі Гавайські острови й анклав у Африці...). А для обґрунтування «особливих прав» росіян і возвеличення «великого та мудрого» Сталіна використовуються сильнодіючі засоби. Адже Сталін для Путіна — не стільки особистість, скільки методи як безжального нищення всіх, хто здатен зробити «крок уліво, крок управо», так і тотального придушення здатності людей до самостійного мислення, коли на місце знань і логіки роздумів і дій постають нав’язані владою політичні й соціально-історичні міфологеми, коли піддані Кремля та Луб’янки живуть не в реальному світі, а в міфологічному, де все вирішує «великий вождь» і де люди чітко поділені на «нас» і «їх», тобто всі, хто не з нами, хто живе в реальному світі, проти нас, вони вороги. А тому варто звернути особливу увагу на наступний пасаж із виступу Путіна, в якому він укотре звертається до чи не найважливішого засадничого міфу російського неототалітаризму — міфу про «Велику Вітчизняну», але під дещо іншим ракурсом, ніж раніше: «Что для нас особенно важно, это Великая Отечественная война, война советского народа против нацистской Германии. А надо сказать, что победа над нацизмом — это, наверное, одно из очень ярких, значимых событий всего XX века, это, безусловно, так. Если бы этой победы не состоялось или, не дай бог, нацисты победили бы, мир бы был совершенно другим, и судьба русского и других народов России была бы абсолютно другой, вообще не было бы никакой судьбы. Потому что в документах рейха, это не болтовня, в документах прописано: часть славянского населения России должна быть использована на работах, те, кто может работать; часть, кто работать не может, не нужны, за Урал, на север, в необжитые регионы — то есть на вымирание, чтобы было понятно, — а часть вообще уничтожить в газовых печках. Судьба русского и других народов России была бы другой, нежели судьба западноевропейских народов, порабощённых нацистской Германией. Те народы они воспринимали более или менее как генетически свои и рассчитывали, что с ними можно сосуществовать. С нашими народами — нет, с русским народом — нет, русский народ подлежал ликвидации, уничтожению».

Упізнали? Ні? Путін коротко викладає одну з найрозкрученіших російських міфологем останніх років, а саме — міфологему «Генерального плану OST», яка твердить, що нацисти, мовляв, збиралися знищити чи то всіх слов’ян одразу, чи то спершу східних, а потім й усіх інших. Уже кілька місяців російський сегмент інтернету сповнений розповідями про цей жахливий план, згідно з яким мали бути ліквідовані слов’янські народи та ті етноси, які населяли європейську частину СРСР, їхні землі заселені німецькими колоністами, а кордони майбутньої Великої Німеччини мали пройти по Волзі й Уральському хребту. Україна ж із її чорноземами та іншими багатими природними ресурсами в цьому плані посідала чи не чільне місце (хоча її в інтернеті зазвичай не називають власним іменем, адже це «один народ» із росіянами). На відміну від Путіна, який навіть не згадав про нищення нацистами євреїв і кочових циган (ромів), російські поширювачі міфологеми «Плану OST» зазначають, бува, що Голокост був лише прелюдією або початком масштабніших програм «освоєння» східних земель. І при цьому наголошують, що Гітлер не збирався знищувати французів або англійців, голландців або норвежців, а от нищення й асиміляція слов’ян, в т.ч. українців до його найближчих планів входили.

Що ж, розберемося. Справді, існували створені певними структурами Третього Рейху документи, пов’язані з «Генеральним планом OST», тобто планом освоєння т.зв. східних земель. Справді, ці документи засвідчують наміри «етнічної чистки» завойованих земель і їхньої колонізації. Справді, вони просякнуті зневагою і ненавистю до людей «нижчих рас». Але це були плани не нацистської Німеччини, а певної «групи за інтересами», лідером якої був начальник Головного управління імперської безпеки, заступник імперського протектора Богемії і Моравії обергрупенфюрер СС Райнгард Гейдріх. Нагадаю, що саме Гейдріх керував діями СС під час «Кришталевої ночі» в листопаді 1938-го; саме за його ініціативи тоді ж було створено айнзатцгрупи СС для «наведення порядку» на окупованих територіях; саме він із початком війни з СРСР керував діяльністю айнзатцгруп СС, які ліквідовували євреїв, циган, комуністів та потенційних ворогів на території СРСР. Ще в грудні 1940 року Гітлер доручив Гейдріху створити план «остаточного вирішення» єврейського питання. 20 січня 1942 року в передмісті Берлина Ванзеє цей таємний план було створено. Гейдріх пропонував відправляти євреїв на схід на примусові роботи, де більшість їх мала загинути від виснажливої праці, а решту згодом слід було знищити. Першими під «криваві жорна» потрапили польські євреї; їхня ліквідація провадилася в межах «Операції Райнгард». Ну, а нищення євреїв України влітку й восени 1941-го відбувалося ще до ухвалення рішення про «остаточне вирішення»; командувач 6-ї армії генерал-фельдмаршал Райхенау відрізнявся більшою нацистською ортодоксальністю, ніж, можливо, сам Гітлер.

Але навіть найбожевільніші проєкти «розв’язання слов’янського питання» не передбачали тотального знищення населення окупованих земель. Ішлося про поєднання германізації, виселення на схід й обмеження народжуваності тих, хто мав працювати на «вищу расу». Можна чимало розповідати про різні начерки та проєкти «Плану OST» (остаточний його варіант ніколи не існував) — та це, мабуть, окрема тема. Зрештою, започаткований у 1940 році та розроблюваний після початку війни з СРСР, по смерті Гейдріха 4 червня 1942 року від ран, завданих чеськими парашутистами-диверсантами, «Генеральний план OST» зникає з обріїв німецької політики. Тож варто подякувати британському «Управлінню спеціальних операцій» за це...

Та й знищувати всіх слов’ян у Берліні мали намір тільки вкрай божевільні нацисти. Адже союзниками Німеччини у війні були Словаччина, Хорватія та Болгарія, а протекторат Богемія та Моравія входив до Рейху (там справді збиралися германізувати половину населення — вкрай не вистачало Гітлеру для реалізації його планів «істинних арійців».

А взагалі розраховані на 30 років утілення після закінчення війни заходи, описані в начерках «Плану OST», вражають не тільки відвертим расизмом, а й кричущим дилетантизмом: число німецьких колоністів для освоєння велетенських територій до Волги й Уралу коливалося в різних «експертів» від 4,5 до 12 млн, на яких мало працювати від 10 до 20 млн «»унтерменшів». Цікаво, хто б за такого розкладу ефективно використовував завойовані ресурси? Втім, Велика Німеччина мала забрати не всі окуповані терени: Трансністрія (землі по Південний Буг) відходили Румунії, фіно-угорські народи Росії розглядалися як близькі до арійців, їхні території мала забрати Велика Фінляндія, ну, а кубанські та донські козаки апріорі вважалися арійцями, бо, мовляв, були «нащадками ґотів». Так само арійським народом вважалися калмики. Проте й без заселених усіма ними територій навіть у далекій перспективі Німеччині було б важко виділити більш ніж кілька мільйонів колоністів на величезні площі з чорноземами, вугіллям, нафтою, залізною рудою, лісом... Чи істотно змінилося б життя безправних у СРСР шахтарів і колгоспників України в разі перемоги Німеччини?

Про злочинні ідеї та алогічні нісенітниці різних проєктів «Плану OST» можна написати ще чимало, та відзначимо головне: ці проєкти лише на папері передбачали переселення мільйонів представників слов’янських народів на Північ і до Сибіру, в тяжкі й непристосовані для життя умови, а влада СРСР уже здійснила це в період з 1929 по 1941 роки. Йдеться не тільки про ҐУЛАҐ, не тільки про депортованих і виселених, а й про добровільно-примусове залучення робочої сили на освоєння територій Уралу і за Уралом. Отож Путін говорячи про злочинні нацистські плани виселення мільйонів людей «за Урал, на север, в необжитые регионы — то есть на вымирание» якось «забуває», що в СРСР це понад десятиліття було узвичаєною практикою. Ні, я не обіляю тоталітарний червонопрапорний німецький соціалізм; просто не варто забувати, що в СССР такий червонопрапорний соціалізм ствердився раніше, що Сталін убив більше українців, ніж Гітлер.

А разом із тим не варто забувати, що СС і СД мало потужного опонента. Він звався Вермахт, до якого підключилися Люфтваффе та Кріґсмаріне. Вже за місяць після початку війни з СРСР німецькі генерали просили Гітлера дозволити формування російської армії. Гітлер це заборонив. Але генерали обійшли його: категорично не вистачало «живої сили» з числа «істинних арійців». Отож кожен полк німецької піхотної дивізії до кінця літа 41-го вже мав понад штат т.зв. четвертий батальйон, сформований переважно з колишніх бійців Червоної армії; роботу тилових служб значною мірою переклали на «Гіві» (нім. Hilfswillige, «добровільні помічники»). В листопаді 1941-го командування групи армій «Центр» створило шість озброєних батальйонів «Гіві», названі «східними формуваннями», а командування групи армій «Південь» створює з військовополонених «козачі сотні». Далі — більше: Гудеріан, ідучи на Москву, залишив у себе в тилу велику територію, де діяло російське самоуправління зі своїми збройними силами — т.зв. Локотьську республіку, де німців, крім кількох представників командування, взагалі не було. 10 лютого 1942 року Гітлер укотре видає наказ про заборону таких речей, і знову генералітет цей наказ порушує. В квітні 1942-го «Гіві» було вже 200 тисяч, а в липні 1943 року — вже 600 тисяч. Німецькі фронтовики в масі своїй не вважали їх «нижчою расою»; ба більше — з літа 1943 року українці, росіяни, білоруси та інші слов’янські народи зараховуються до «арійських», хоч Гітлеру все це дуже не подобалося. З жовтня 1943-го «Гіві» були включені до стандартного штату німецької піхотної дивізії: чисельність особового складу такої дивізії становила 10708 вояків і 2005 «допоміжного персоналу». Станом на лютий 1945 року чисельність «Гіві» становила 600 тис. осіб у сухопутних військах, від 50 до 60 тис. у Люфтваффе і 15 тис. осіб у Кріґсмаріне. Це не рахуючи дивізій і корпусів «Ваффен СС» та підрозділів РОА Власова. Понад 60% учасників усіх цих формувань становили росіяни...

До речі, ідею масової депортації українців на схід під час війни мав і Сталін. Це зазначав генерал-лейтенант НКВД Рясний, нарком внутрішніх справ УРСР у 1943 — 1946 роках; депортація почалася, але була зупинена. «Украинцы избегли этой участи только потому, что их было слишком много и не было места, куда их сослать. Иначе он их тоже сослал бы». Так у доповіді про культ особи Сталіна та його наслідки на ХХ з’їзді КПРС говорив Микита Хрущов, секретна доповідь. Та головне вочевидь було в іншому: нестача «гарматного м’яса» на фронті, та сама причина, що й у нацистів.

Ще раз наголошу: йдеться не про те, який червонопрапорний тоталітарний соціалізм був кращим, а про інше. Як зазначив у романі-документі «Бабин Яр» Анатолій Кузнєцов, «священна» війна СРСР проти Гітлера була лишень несамовитою боротьбою за право сидіти не в чужоземному, а в своєму власному концтаборі, плекаючи надії розширити саме його на весь світ».

А тим в Україні, хто досі вірить в історичну істинність міфологеми «Плану OST», варто звернути увагу на пасаж із виступу Путіна у Владивостоку, який іде зразу після звернення до цієї міфологеми: «Я не случайно сказал о том, что малороссы, великороссы, белорусы осваивали эти территории. Выходцев с той территории, которая сегодня Украиной называется, очень много. И они вместе со всем народом шли вперёд и осваивали эти колоссальные территории. Не для себя. Для будущего страны, общей страны, для нашего общего будущого». Ось так. Неповноцінні «малороси», які не є окремим народом, та Україна, яка є тільки територією, а не країною, і тільки тепер отримала свою назву. Та невже ж? Збереглася в музеях мапа Дунаю та навколишніх земель від Белграда до Чорного моря, складена Джакомо Кантеллі да Віньйола 1684 року, де накреслені Трансільванія, Валахія, Молдавія, Бессарабія, Чорна Русь (Галичина, що була тоді під Польщею) й Ucraina o Paese de Cosacori — «Україна, земля козацька». Проте російські соціально-історичні міфологеми взагалі не корелюють чи надзвичайно мало корелюють із реальністю — чим масштабніша брехня, тим вона дієвіше!

Загалом же міфологема «Плану OST» надзвичайно небезпечна для України й українців. Вона легітимізує й возвеличує сталінізм — аякже, Сталін і Жуков, Берія й Мехліс порятували слов’ян і зокрема українців від знищення. Легітимізується та відбілюється т.зв. Велика Вітчизняна війна, задумана та підготовлена як війна загарбницька, що мала на меті окупацію Європи аж до Атлантики.