Горячие темы:

«Двойной агент» с ... карантинным опытом

Польско-украинский дирижер и продюсер Роман Ревакович много лет пропагандирует украинскую музыку в Польше и польскую в Украине

15 мая, 10:22

Нагадаємо, в жовтні минулого року вже вп’яте з великим успіхом маестро реалізував міжнародний фестиваль «Дні української музики у Варшаві» в столиці Польщі («День» писав про нього №203, 2019 р.). В Україні пана Романа знають давно, ще з часів, коли він привіз до нас керований ним у 1983—1993 роках чоловічий хор української діаспори в Польщі «Журавлі», а концерти що відбулися в роках 1989—1991, охопили всю державу від Львова через Київ по Донецьк. Під орудою Романа Реваковича «Журавлі» мали в своєму репертуарі, здається всі зразки української музики: від церковної і народної до класики — Бортнянського, Веделя, Березовського, Лисенка, Стеценка та ін. Багато уваги Роман Ревакович приділяє і сучасній музиці. Так, ще 1995 року, у Львові, разом із композиторами Львівської організації Національної спілки композиторів України він заснував Фестиваль Сучасної Музики «Контрасти», де виступив як диригент багатьох прем’єрних творів. На «Контрастах» з його ініціативи мав місце перший в Україні виступ Кшиштофа Пендерецького, який 1996 року виконав у Львові свій твір «Польський реквієм» диригуючи ансамблями Краківської філармонії. Як засновник і голова варшавського Фонду Pro Musica Viva, займається просуванням і підтримкою різних музичних ініціатив. Блискуче володіючи музичними контекстами та енциклопедичними знаннями в царині мистецтв загалом, Роман Ревакович, з притаманним йому самобутнім поглядом на розвиток сучасної музики, продукує дуже незвичайні програми, фестивалі, ініціативи. Тож як «подвійний агент» впливу пан Роман ділиться польським карантинним досвідом щодо державної підтримки культури, а також розкриває деякі свої українські плани.

ДІАЛОГИ: ЛІРИЧНО І ДИНАМІЧНО

—Почнемо з України. Розкажіть про ініціативу Шопенівських концертів і «Польсько-українські музичні діалоги»...

— Сьогодні трохи страшно говорити про плани, адже все змінюється, вірус заволодів світом, — каже Р.РЕВАКОВИЧ. — Плани, звичайно, є і деякі вже прийшлося міняти. Так, проєкти, що мали відбутися в квітні і травні оптимістично переносимо на пізніший час. Цього року Фонд Pro Musica Viva (www.pmv.org.pl) за підтримки польського міністерство культури та національної спадщини і Польського інституту в Києві планує провести кілька концертів присвячених 210-й річниці уродин Фридерика Шопена. Так, концерт, що мав відбутися у Львівській філармонії 25 квітня перенесли на 2 липня — тримаю кулаки, щоб вірус щез до цієї дати... А програма буде дуже цікава, лише польська музика: Концерт мі-мінор Шопена, унікально гарна, місцями фанфарна — Симфонічна поема Мєчислава Карловіча (1876—1909) «Відвічні пісні» та твір уродженця Львова — Войцєха Кіляра (1932—2013) — «Кшесани», написаний на мотивах «гуралів», тобто «польських гуцулів» — мешканців польських гір Татри. Яскравий, феєричний у своїй моториці гірського танцю, що його назва «Кшесани» і означає. «Кшесани» від слова «кресати» — немов вогонь смичком... Має бути і лірично, і динамічно. Дуже надіюсь на співпрацю з Симфонічним оркестром Львівської філармонії та зустріч із львівською публікою. Солістом у Концерті Шопена буде молодий польський піаніст Томаш Марут, уже лавреат міжнародних конкурсів. Плануємо також цю програму в Києві — 28 жовтня з Національним симфонічним оркестром України (дуже радий з чергової зустрічі з ними) та в Хмельницькому — 20 листопада з Симфонічним оркестром Хмельницької філармонії, з якою дружу вже кілька років. Востаннє, 3 березня, ми ще встигли перед карантином виконати з хмельницькими хорами та оркестром знаменитий твір Богдани Фроляк «Праведная душе» на слова Тараса Шевченка, за який композиторка отримала Шевченківську премію.

Ключем у проєкті «Польсько-українські музичні діалоги» є зустріч польської і української музики та польських і українських виконавців. Цього разу проєкт, що реалізуватиметься за підтримки Інституту Адама Міцкевіча з Варшави буде мати дві програми. 27 жовтня в костелі Св. Олександра в Києві польські та українські солісти, а також Національна хорова капела України «ДУМКА» і Національний ансамбль солістів «Київська камерата» під диригуванням Анджея Косендяка — директора Національного Форуму Музики Вроцлава, — виконають ораторіальні твори польського композитора Марціна Юзефа Жебровського (1710—1792) та Месу до-мінор Моцарта. Має бути цікавим співставлення музичного генія Моцарта з творцем трохи молодшим, який писав подібною музичною мовою. Другою виконавською та репертуарною складовою цього проєкту будуть два симфонічні концерти, які поєднають музику польську та українську. Планується українська прем’єра аж двох польських творів. Це Фортепіанний концерт львівського композитора Тадеуша Маєрського (1888—1963) з 1947 року. Після його виконання, 1956 року композитор зробив його другу редакцію, яка в Україні ще не звучала. Популяризатором фортепіанної музики цього композитора є польський піаніст Міхал Древновський, який записав цей твір за участі Національного шотландського королівського оркестру. Також Міхал Древновський заграє Фортепіанний концерт № 2 Ігоря Щербакова. Ще одна українська прем’єра — виконання Симфонії №4 Генрика Міколая Гурецького (1933—2010). Це останній великий твір польського композитора, не закінчений ним. Після його смерті партитуру завершив його син Міколай, також композитор, спираючись на точні позначки в клавірі. Прем’єра цього твору відбулася в Лондоні 2014-го року за участі Лондонського філармонічного оркестру.

Наші концерти відбудуться 4 грудня в Одесі з Національним одеським філармонійним оркестром та 11 грудня у Львові з Симфонічним оркестром Львівської філармонії. Тут, напевно, варто нагадати, що Симфонія №3 Гурецького 1976 року під назвою «Симфонія жалібних пісень» зробила унікальну світову кар’єру. Вона не однократно звучала в Україні. Запис цього твору 1992 року продали тиражем у понад мільйон примірників. Це абсолютний рекорд у сучасній «не-естрадній» музиці. Сам композитор називав цей опус, попри його тональний підхід та, в принципі, традиційні музичні засоби — своїм «найбільш авангардним твором», що цікаво перегукується зі словами Валентина Сильвестрова про його пізні композиції. Це, звичайно, плани. Сподіваюсь, що вдасться їх реалізувати.

— Минулого року по закінченні Фестивалю «Дні української музики у Варшаві» ви вирішили робити його щорічним. Тож чим плануєте здивувати польську публіку цього разу?

—Так, його переформатування на щорічну імпрезу є новим для Фестивалю «Дні української музики у Варшаві». Ми отримали грант від міста Варшава на найближчі три фестивалі 2020 — 2022 роках. Маємо також підтримку від українського бізнесмена Богдана Батруха. Сподіваємося, стане традицією: на початку вересня у Варшаві лунатиме українська музика. Новим від попереднього фестивалю буде концентрація виключно на українській музиці. Попередній фестиваль мав назву «Вітольд Лютославський і українська музика». Можливо, цікавим буде цитування слів варшавського музикознавця Павла Маркушевського з його статті, поміщеної в українському тижневику «Наше слово», який висловив свій погляд на зустріч української музики з Лютославським: «Фестиваль, який організовує Роман Ревакович, є сьогодні, безперечно, найважливішою в Польщі подією, присвяченою українській класичній музиці, яка дає польській публіці унікальну можливість ознайомитися з творчістю сучасних українських композиторів. Цьогорічний захід я вважаю дуже вдалим — з точки зору як добору репертуару, так і високої якості виконання. Мені здається, однак, що Лютославський у програмі був зайвим — його творчість у Польщі точно не потребує популяризації, а щодо анонсованої в програмі спроби зіставити музику українських композиторів та твори польського митця — на мою думку, виграшно виглядала перша сторона».

Так після цього експерименту я переконався в самодостатності української музики. Нашим завданням є заохотити польських виконавців, щоб вони включали її до свого репертуару. Цього року запрошуємо до участі в фестивалі Симфонічний оркестр варшавської Національної філармонії Польщі. В плані бюджету ця акція нам ще дещо «не спинається»: можливо, знайдеться в Україні спонсор, який схоче нас підтримати.

ПАНДЕМІЙНІ РЕАЛІЇ — ГРАНТИ, СТИПЕНДІЇ, ОНЛАЙН-КОНЦЕРТИ...

—Чи збереглися в Польщі в зв’язку з карантином грантові програми? Чи не порізали бюджети на культуру, як в Україні?

—Наразі грантова система зберігається. Лише одну програму міста Варшави «Співпраця з закордоном» скасовано. Все інше — в реалізації, хоча, напевно, багато громадських організацій ще не уклало угод на признані дотації. Що далі — буде видно. З’явився в уряді Варшави план організувати конкурс на гранти, на який призначається сума 1 млн злотих (це близько 220 тис. євро), який можуть отримати максимально дві громадські організації (мінімальна заява це пів мільйона злотих). Організація, яка отримає цей грант, має його витратити на проведення конкурсу для митців різних напрямів (музиканти, художники, танцюристи тощо), які є індивідуальними артистами — фізичними особами. В такому конкурсі максимально можна буде змагатися за грант до 9 тис. злотих (2 тис. євро) на реалізацію свого проєкту, а громадська організація, що обслуговуватиме конкурс на свої власні організаційні кошти може витратити не більше як 10% суми гранту. Це гарна ініціатива на підтримку митців, що не пов’язані з установами і особливо можуть відчути складність ситуації. Можливо, варто тут зауважити, що коли з суми 220 тис. євро відняти 10% на організацію цього конкурсу, то на гранти залишається трохи менше ніж 200 тис. євро. Тож при грантах до 2 тис. євро таку підтримку на свої художні дії можуть отримати близько 100 осіб. Це, звичайно, не надто багато, але все-таки щось. Що варто тут зауважити, що передача до громадської організації розподілу публічних коштів — це ознака демократизації суспільства.

Також польське Міністерство культури та національної спадщини відкрило спеціальні програми в формі конкурсів на гранти в зв’язку з цією пандемічною ситуацією. Програма на поширення культурної активності «онлайн» на суму 15 млн злотих (близько 3,3 млн євро) є адресованою до різних установ за винятком підпорядкованих Мінкультові — тобто до установ, що підлягають місцевим самоуправам, до громадських організацій та фізичних осіб — підприємців. Конкурс уже відбувся. Тут можна було подавати проєкти в розмірі від 5 тис. до 150 тис. польських злотих (тобто від 1,1 тис. євро до 33,3 тис. євро). Іншою програмою був конкурс на піврічні стипендії для творців — фізичних осіб з оплатою близько 550 євро щомісячно вже після оподаткування — також уже завершений, ще без оголошення результатів. На ці та інші програми польський Мінкульт загалом виділяє на підтримку культури в цей пандемічний час 4 млд злотих, тобто близько 900 млн євро. На цей момент також втримується рівень зарплат у культурних установах, хоча всі вони припинили свою діяльність.

—Які настрої нині панують у польських мистецьких колах?

—Для нас усіх це зовсім нова ситуація. Варшавська філармонія, наприклад, планує на цей момент вихід з карантину на початку червня. Кажуть, що деякі інші музичні установи можуть не вийти на роботу і до літа. Настрої мінорні... Зрештою, що буде далі з культурним життям, особливо з його публічним виміром, який спирається на зустріч із численною публікою, сьогодні ніхто не знає.

—Як карантин позначився на вашому, досить активному ритмі життя: на що з’явився час, що читаєте, слухаєте, дивитесь?

—Карантин дав більше часу на книжки. Архівом не займаюсь — якось не хочеться озиратися назад... Останніми прочитав дуже цікаві історичні книжки Ришарда Тожецького про польсько-українські відносини. Не знаю, чи вийшли вони українською мовою. На цій хвилі прочитав ще раз спогади Павла Шандрука «Сила доблесті». Подивився фільм Інгмара Бергмана «Сьома печать» про епідемію в часах середній віків — рекомендую. Прочитав захоплюючу книжку про Олів’є Месьяна польського музикознавця Єжи Станкевіча, що вийшла українською мовою в перекладі Володимира Грабовського, яку я отримав у цій українській версії від автора. Мушу зізнатися, що якось раніше «не доходили очі» до книжок Ольги Токарчук. Зараз читаю її з надзвичайним захопленням. Можна сказати — справедливо отримала Нобелівську нагороду... Та особливо хочеться читати поезію, яка фокусує найголовніше. Як казав Гайдеггер, — «там, де кінчається філософія, починається поезія». Днями послухав, як рецитували учасники акції «Весна на граніті» вірш Чеслава Мілоша «Дитя Європи» — дуже сильний вірш. Зразу віднайшов його польський оригінал. На відкритті вебсайта нашого Фонду Pro Musica Viva ставлю кілька рядків з Мілоша. Ось такий мій швидкий переклад:

Лавина біг від цього міняє

По яких точиться каміннях.

І як вже говорив хтось інший,

Можеш — то спрямуй

біг лавини.

І, звичайно, Райнер Марія Рільке, якого читаю трьома мовами — в німецькому оригіналі та польському й українському перекладах. Хочу, щоби і ви його нині прочитали...

Музика: дихання статуй

чи, може,

тиша картин.

Ти є мова отам, де всі інші

мови кінчаються. Ти є час,

всторч протиставлений

серцю, що гине.

Ти — почуття, а до кого?

О ти — переміна

почуттів, але в що?

В краєвиди, нам чутні.

Музико, ти — чужедальня.