Віртуоз блюзнірства

Український художник Арсен Савадов після кількох скандальних акцій у Києві здійснив вояж до Нью-Йорка

АРСЕН САВАДОВ — КЛАСИЧНИЙ ПОСТМОДЕРНIСТ


Творчість метра нового мистецтва Арсена Савадова неможливо сприймати поза широким контекстом культурних, та й будь-яких інших алюзій, паралелей і ремінісценцій. Чого йому бракує — так це «святої простоти». Всього іншого — досхочу, як на східному банкеті.

В літературі найближча до нього постать Андруховича. Їх єднає «тріада Джеймса Бонда» (секс, цинізм, садизм), беззаперечне лідерство на своїх царинах, визнання на Заході, агресія навпіл з перверзіями. Як сказав В. І. Ленін, «будь-яке порівняння кульгає». Бо Андрухович — «західняк», з рудиментарними ілюзіями австро-угорського гуманізму. Натомість Савадов — «західник», для якого сенсом творчого існування є «гра без правил» — знуджена, невесела і віртуозна, «кривавий спорт» українського постмодерну. (Символічно, що батько його — відомий книжковий графік 60-80-х років — свого часу ілюстрував твори Миколи Островського та Аркадія Гайдара і буцімто трилогію Брежнєва).

Невблаганна фаховість Термінатора не полишає наступникам Савадова жодного шансу: на угіддях, ним зораних, їм нічого робити. У нього можуть бути союзники (тимчасові) — і він вибирає їх доволі прискіпливо, але не учні, не послідовники. «Савадизм», проголошений ним 1989 року, виявився фікцією. Втім, постать самого Савадова від цього не вичахла. Саме в його голові зринула ідея «Червоного Паркану» («Простір культурної революції» на київському арт-ярмарку 1994 року), який вишикував вздовж сотні метрів останнього поверху Українського дому понад два десятки його молодих сателітів.

«І я буду трахати і хрестити вас», — проголосив Савадов у маніфесті своєї акції 1995 року «На межі світу». Культурний простір Києва він порівняв зі «смердючим анусом». Це був ще один виклик, що супроводжувався відеофільмом, знятим в інтер’єрі Св. Софії, де головним епізодом було марудне чвакання якихось голих сідниць об старовинну підлогу собору. Кликали месію. Проте він зневажливо проігнорував епатажерів.

Втім, художні жести Савадова все-таки насамперед адресовані сучасникам. Він честолюбний, і ще з 1987 року, коли в московському Манежі викликала фурор його у співавторстві з Георгієм Сенченком «Печаль Клеопатри», із явним задоволенням ніжиться в променях земної слави. Тріумфальну картину українських завзятців тоді сприйняли як знамено нового мистецтва. Проникливий В. Левашов спостеріг в ній «знак-паразит, що присмоктався до живого». «Це не декоративне мистецтво, — писав він, — радше, гротесковий антидизайн». Згодом москвич С. Кусков, зачепившись за означення «Великого Ніщо» (певно, він мав на увазі савадовську «мавп’ячу серію» — монохромні зображення наших предків «за Дарвіном»), зауважив: «Раніше... це вулканічно вибухало розмаїттям картин... нині — магма застигла». (Вибачте цей невеличкий «парад цитат»: без нього постмодерну — смерть).

У творчості Савадова запанував арктичний холод. Це могло називатись «розкартиненням», «новими шляхами», «визволенням». Так виникла серія інсталяцій 1992 року (найважливіша з них — «Байджан і лисиця» — поєднання знаків двох культур: копії твору Міллека і зображень рок-групи «Deep Purple»). А наскрізною темою відеофільмів та фотокомпозицій стали чоловіки в балетних пачках. Це можуть бути манірні трансвестити, «чоловіки-баби» — протилежний полюс дебелої, маскулинної Клеопатри 1987 року, а можуть і чорноморські моряки («Севастопольська ініціатива» 1994 року).

«Холодом серця» інфікований і останній гучний проект Савадова у співавторстві з Олександром Харченком «Діпінсайдер» (галерея ЦСМ фонду Сороса). В цій фотосерії згадувані «чоловіки-балерини» спускаються в шахту, поступово змішуючись із натовпом стомлених та запилюжених антрацитом трударів. Композиції статичні і маловаріативні. Кадр за кадром, вичерпуючи резерви глядацького терпіння, Савадов ніби зізнається в тому, що став тавтологічним.

«Діпінсайдер» — у перекладі з англійської, «той-хто-проникає вглиб», що можна потрактувати і як метафору митця. Савадов, попри весь пафос цинізму і мефістофелівщини, обтяжений тими ж проблемами клятої відповідальності. Блюзніром сьогодні бути легко. Савадов — віртуоз блюзнірства, від якого, здається, вже й сам втомився. Цікаво, може, Америка додасть йому нових ідей?