«Я – киянин!»

Із України у зв’язку з загрозою російського нападу вивозять членів сімей дипломатичних представництв і персонал західних посольств. Вивозять і західних військовиків-інструкторів. «Ми хочемо сказати американцям, які перебувають в Україні, щоб вони залишали її прямо зараз, поки не стало занадто пізно. Також ми перенесли посольство з Києва до Львова», — сказав президент США Байден. Схожі заяви зробили й лідери низки західних держав. У зв’язку з цим в соціальних мережах і в деяких Інтернет-виданнях здійнялася хвиля обурення. Мовляв, як так можна робити? Адже, вивозячи посольства з Києва, Захід, який оголошує себе захисником цінностей свободи та демократії, де-факто розчищає Путіну плацдарм для агресії, усуває перешкоди, стимулює його до нападу! Інакше кажучи, замість того, щоб, навпаки, посилити свою дипломатичну присутність в Україні та цим бодай частково убезпечити її, Захід збирає валізи, бажаючи нам гарного дня під російськими бомбами. Бо ж ви знаєте, гнівно зазначають українські блогери та оглядачі, що регулярні російські війська, наступом яких ви нас лякаєте, — то не банди талібів, у разі їхніх дій проти ваших громадян Російська держава ввійде у збройний конфлікт із вами. А Путін не може дозволити собі воювати з усім Заходом, тому ваша присутність у Києві й інших містах східної та центральної України суттєво знижує чи навіть зводить нанівець ризик війни!

Що ж, таке обурення можна зрозуміти. Але... Справді, західним дипломатам і військовикам в Україні в разі вторгнення російських військ нічого не загрожує, їх оминатимуть і не чіпатимуть. Теоретично. Реально ж усе буде інакше. Зовсім інакше. Хіба це таємниця, що російські ракети летять не туди, куди націлені? Що вони здатні самочинно «звернути» на зовсім інші об’єкти? Що зовсім не випадково виникла приказка: «Коли Бог створював на землі порядок, авіація була у небі»? Що не тільки «бурятські трактористи», а й сумнозвісні «вагнерівці» та особиста гвардія Кадирова — некерована публіка, для них т.зв. конвенційна війна — щось абсурдне? От і виходить, що ризик для західних дипломатів у разі російського вторгнення (навіть обмеженого) в Україну куди більший, ніж навіть в Афганістані. Ну, а за інструкторами було би влаштоване справжнє полювання, списане на «народне обурення»...

Отож і виходить, що окреслені вище інвективи на адресу Заходу навряд чи є справедливими — там знають, із ким мають справу. Інша річ, що інша група інвектив — мовляв, якщо ви справді так вірите у реальність загрози, то чому не граєте на випередження, чому не запускаєте потужні санкції, а чекаєте, поки та загроза не стане реальністю — як на мене, більш виправдана. Тим більше, коли канцлер ФРН Шольц їде до Москви і замість жорстко говорити з Путіним фактично веде мову про умови капітуляції України (особливий статус Донбасу...Зміни до Конституції... відкладення вступу до НАТО...).

Утім, у всього цього є ще один важливий вимір. Не забуваймо, що посли та працівники посольств чи військові інструктори — люди на державній службі. Вони не вільні розпоряджатися собою, навіть якщо вважають дії влади своєї держави неправильними. Вони без санкції цієї влади не мають права діяти так, як їм диктує мораль. А от громадяни найдемократичніших держав мають таке право. Вони можуть знехтувати закликами своїх президентів і прем’єрів, ба більше — на повен голос критикувати їх. Це стосується і політиків, які не посідають посад у виконавчій владі. Якщо до когось українським блогерам і варто звертатися, то це до них. Ба більше: особисто до державних лідерів теж можна, проте радше здебільшого не зі звинуваченням, а з пропозиціями.

А для того, щоб підштовхнути пошук конструктивних пропозицій, хочу нагадати одну знакову подію другої половини ХХ століття. 26 червня 1963 року президент США Джон Кеннеді виголосив знаменну промову під час урочистостей із нагоди 15-ї річниці створення рятівного для населення Західного Берліну американського повітряного мосту та зламу сталінської енергетичної і харчової блокади міста, яка тривала майже цілий рік. Кеннеді наголосив на важливості свободи для людей усього світу, на непохитній рішучості Штатів відстоювати свободу та надавати допомогу всім, хто за неї бореться. Промова була виголошена неподалік зведеного за два роки перед тим Берлінського муру. «У свободи є багато труднощів, — сказав Кеннеді, — і демократія недосконала, але ми ніколи не стали би зводити стіну, щоб утримувати наших людей і не давати їм можливості піти від нас... Я не знаю жодного селища чи міста, яке було би блоковане впродовж 18 років і все ще жило б із такою життєвою силою, надією та наполегливістю, як живе місто Західний Берлін. При тому, що цей мур є найбільш очевидною та зримою демонстрацією невдач комуністичної системи, весь світ бачить, що ми не раді тому, що це відбувається. Як сказав ваш мер, це не тільки злочин проти історії, але й злочин проти людяності: поділ сімей, чоловіків і дружин, братів і сестер, поділ людей, які хотіли б бути разом... Усі вільні люди, де б вони не жили, зараз громадяни Берліну, й тому, як вільна людина, я пишаюсь тим, що можу сказати: «Ich bin ein Berliner» (Я — берлінець — С.Г.)».

Звичайно, нинішня ситуація не є копією тодішньої, але хіба сьогодні не стало знову зримим й очевидним протистояння свободи та неототалітаризму? Хіба Путін не прагне стати «Сталіним і Гітлером в одному флаконі»? Хіба Кремль не намагається блокувати Україну з моря та підірвати її економіку? І хіба окупація Росією Криму й ОРДЛО не є злочином проти людяності, який мав наслідком поділ сімей, поділ людей, які хотіли бути разом? А тому чи не на часі виступ у Києві одного (чи кількох) лідерів громадської думки Заходу (до речі, Джон Кеннеді у 1963-му був не тільки політиком, а й «лицем» західного демократичного суспільства)? Київський мер Віталій Кличко може запросити до української столиці когось із тих знаних у США чи Німеччині осіб, з ким він підтримує дружні стосунки; мають тісні відносини з західними лідерами громадської думки і деякі українські письменники, науковці, політики. То чому б не запросити їх до Києва (так, ризик, але це приватні особи, які вільні у своєму вибори та відповідають за себе) для участі в акції солідарності з українцями під гаслом: «Я — киянин, і всі вільні люди сьогодні кияни»?