Довгий шлях від атеїзму до православної духовності

Протягом століть в історії української церкви неабияку роль відігравали церковні братства - громади світських людей, що піклувалися церковними справами, а також духовністю та освітою суспільства. Потім братства втратили свій вплив і значення, перестали існувати. Втім сьогодні вони потрібні. Адже криза українського православ'я досягла того рівня, коли порозуміння між окремими церквами стало практично неможливим без зовнішнього втручання, без посередництва. Це викликає неспокій і турботу певної частини інтелігенції, серед якої розпочався рух за підтримку ідеї єдиної Української церкви.

Одним із найбільш активних світських діячів у царині церкви є Микола Кравець, почесний доктор Києво-Могилянської академії, президент відкритого акціонерного товариства "Київгума". Пан Кравець люб'язно погодився розповісти читачам газети "День" про причини своєї зацікавленості у релігійних справах церкви та про своє бачення шляхів до духовного єднання.

Шановний пане Миколо, як вийшло, що Ви, колись атеїст, почали приділяти так багато часу, уваги та коштів справам православ'я в Україні?

Я глибоко впевнений, що державність не може існувати та нормально розвиватися без духовності. Тому з перших років незалежності України почав працювати на цьому терені. Брав активну участь у відновленні і становленні Києво-Могилянської академії, був головою її Довірчої ради, зокрема, започаткував, премію у розмірі $3000 кращому випускнику року. Гордий тим, що маю диплом N1 почесного доктора КМА.

Добре усвідомлюючи, скільки шкоди завдає духовності народу розкол православ'я, заснував минулого року Фундацію духовного єднання України. До її складу ввійшли представники всіх наших православних церков, а також Української греко-католицької церкви. Зараз навколо Фундації починає гуртуватися українська інтелігенція - науковці, письменники, люди мистецтва. Підтримує нашу діяльність також Ліга меценатів. Фундація, на мою думку, є майже єдиною громадською інституцією, яка у своїй роботі не шукає жодного політичного, фінансового чи будь якого іншого інтересу.

Прощу розповісти читачам газети "День" про напрямки діяльності Фундації

Головне призначення Фундації - сприяння створенню єдиної Української помісної церкви, яка б об'єднала не тільки православних, а й греко-католиків країни. Ієрархам усіх церков ми вже розіслали інформаційні повідомлення, матеріали, які сприяли б порозумінню. Під час ІІ Форуму українців утворено стійкі зв'язки із церквами української діаспори, яка вельми переймається ідеєю Помісної церкви. Збираємося нанести візити православним предстоятелям, від яких значною мірою залежить доля нашої церкви - Московському патріарху Алексію ІІ та Вселенському патріарху Варфоломію І.

Фундація заснована зовсім недавно, наприкінці минулого року. Але що вже встигли зробити?

Я мав честь зустрітися із Вселенським патріархом Варфоломієм І (під час його візиту до США). Патріарх прийняв нашу маленьку делегацію дуже добре, благословив діяльність Фундації; а мені вручив знак із символічним надписом: "Благословен, хто йде в ім'я Господнє". Більше того, патріарх Варфоломій І схвально прийняв нашу пропозицію утворити на території КМА постійне подвір'я (представництво) Константинопольського патріархату в Києві. До речі, цю ідею запропонували мені патріарх Димитрій та архієпископ Ігор Ісіченко Української автокефальної церкви.

У ході нашої бесіди з'ясувалося, що Вселенський патріарх поінформований дуже однобічно щодо релігійної ситуації в України. Може в наслідок цього він запросив представників Фундації приїхати до Стамбулу у першому кварталі 1998 року - аби докладніше обговорити наші церковні справи. Але для цього ми повинні мати офіційне звернення Президента України до Вселенського патріарха. На жаль, Фундації досі не вдалося "пробитися" до Президента через заслони Адміністрації; то ж подальший розвиток контактів із патріархом Варфоломієм І залежить від панів Розумкова та Литвина. Фундація, однак, діє. Зокрема, ми звернулися до всіх зареєстрованих в Україні громадських організацій (їх близько 60) із проханням підтримати ідею єдності церков і написати до Президента.

Цікаво, Вас почули, підтримали?

Не можете уявити, якою близькою й зрозумілою людям є ідея єдиної православної церкви і як боляче вони сприймають існуючий розкол. Особливо зворушило мене Товариство сліпих. Негайно після звернення Фундації до нас приїхав голова Товариста з питаннями, чим вони можуть допомогти, що зробити.

Пане Миколо, кілька слів, будь ласка, про еволюцію Вашого духовного шляху, адже від комуністичної ідеології Ви звернулися до християнства, до православ'я.

Дійсно, я був комуністом, займав як промисловець значні посади, зокрема був Керівником управління шинної промисловості України. Вершиною моєї партійної кар'єри стало обрання до складу ЦК КПСУ. Звичайно, я був атеїстом але, як багато інших, формальним і, так би мовити, автоматичним. Просто не знав іншої ідеології, іншої духовності. Сталося так, що я одразу прийняв нові часи, новий устрій. Один із перших зробив своє підприємство орендним. До речі, щодо цього, кілька років тому, інтерв'ю в мене брала пані Лариса Івшина, тепер редактор газети "День". 1997 року, на сьомому десятку, вперше сповідався і причащався. Причастив мене духівник, якого дуже поважаю - намісник Видубецького монастиря ігумен Севастьян. Це стало однією із найважливіших подій у моєму житті.

На завершення розкажіть, прошу, про Ваші останні плани, про роботу Фундації сьогодні

Вся наша діяльність зараз спрямована на підготовку до скликання у Києві Всеукраїнського Православного Помісного Собору - Собору об'єднання. Плануємо утворити спільну передсоборну комісію, до якої ввійдуть представники УПЦ МП, УАПЦ, УПЦ КП, УГКЦ, УПЦ США, УПЦ Канади та УАПЦ в діаспорі. Фундація планує провести Собор під головуванням протосинкела (помічника) Вселенського патріарха. На Соборі має бути затверджено статус єдиної Церкви України та обрано Патріарха - єдиного. Чи можна мати більшу мету в житті?

Кілька слів післямови. Деяким скептикам може здатися дивним і навіть наївним те, що одна людина ставить перед собою таке значне і непомірно складне завдання, з яким не можуть упоратися досвідчені ієрархи і теологи. Та якби кожен з нас зробив хоча б невелике зусилля для зменшення ненависті у суспільстві, то може б і церковного розколу не було.