Міжнародний конкурс у місті за двома кордонами
ПЕРШЕ ЗНАЙОМСТВО З МІСЦЕМ МУЗИЧНИХ БАТАЛІЙ
Столиця Буковини зустрічала прохолодним сонячним ранком. Для акліматизації прибулим було виділено цілий день. У цьому році гостей музичного свята приймав готель «Буковина». Там галасливу компанію розселили і забезпечили талонами на харчування. Далі був вільний час. Знайомство з новим містом — це завжди маса яскравих вражень. Перше — це те, що наш готель розташовувався на Головній вулиці навпроти шикарного парку. У цьому році конкурс імені Володимира Івасюка проводився в Літньому театрі, що базувався в цьому зеленому оазисі. Ця споруда синього кольору чимось нагадує космічний корабель. У перший день нашого перебування в Чернівцях там виступала Ірина Аллєгрова. Виходило так, що її концерт «розігрівав» чернівчан перед п’ятиденним марафоном конкурсу. Команду техніків конкурсу Івасюка він, навпаки, розсердив. Через те, що декорації російської співачки розбиралися мляво і ліниво, монтаж сцени почався близько 23.00. Хтось відзначив, що ми вже десять років живемо при капіталізмі, але апаратуру досі грузять солдати.
«НЕ ЗАВАЖАЙТЕ ТАНЦЮВАТИ — ЦЕ НАШЕ СВЯТО»
День другий був похмурим, але почався із приємного сюрпризу. Колега із одного столичного видання повідомив, що кінотеатр у місті оснащено системою «долбі-сюрраунд», що звично для сучасних кінотеатрів. А приємним було те, що вхід на сеанс коштував усього 10 грн. Звичайно ж, ми пішли на прем’єру американського блокбастера. Паралельно ми встигли насолодитися спогляданням святкування дня міста. Звиклому до Київського варіанту цього свята — з парадами, багатотисячними натовпами — туристу із столиці було незвично спостерігати за іншим розгортанням подій. На невеликих, але багатолюдних площах танцювали, співали, проводили конкурси. Примусив здригнутися показ мод та боді-арту на Театральній площі. Дівчата в легких сукнях із відкритими спинами чекали черги на вихід на подіум, яким була Алея зірок. Ромашки, намальовані на спинах, по-зрадницьки тремтіли, але дівчата трималися — мистецтво вимагає жертв. У конкурсантів випробування холодом було ще попереду.
Увечері колони людей потяглися до Літнього театру. На відкритті конкурсу був аншлаг. Перед центральним входом хтось обурювався з приводу запрошення, яке йому не дісталось, інші були шалено раді, що цей пропуск у них уже є. В цей час до «чорного ходу» підтягувалися VIP-персони. Під звуки «Червоної рути» всі, хто загавився, ринулися на свої місця. Концерт-відкриття проходив за традиційним сценарієм — вступні промови від президента Українського мистецтвознавчого фонду ім. В. Івасюка Миколи Мозгового та мера Чернівців Миколи Федорука. Далі виступали минулорічні лауреати, їх розбавляли члени журі — гості з-за кордону. Співаки виступали під «мінусовочку», але на сцені для чогось стояла ударна установка. Перефразовуючи класичний театральний вислів — якщо з початку концерту на сцені стоять барабани, то в кінці вони повинні «вистрелити». І це трапилося у фіналі концерту. Очікуване бурхливе захоплення публіки викликала поява на сцені Олександра Пономарьова. Він приїхав до Чернівців iз усією своєю командою і дав «живий» концерт із десятка пісень. Репертуар співака поповнився незвичною для його стилю піснею групи «Скрябін». Цей експеримент Альона Мозгова пояснила зміною іміджу співака. За її словами, наступний альбом О. Пономарьова буде схожий на «солянку» із Нірвани, Бон Джові тощо. Пісні для нового альбому пише сам Саша, Кузьма із «Скрябіна» і ще декілька композиторів.
Під уже відомі пісні Пономарьова народ почав розкачуватися. Молодь на гальорці шаленіла, коли Саша сів за барабани. Надмірні веселощі публіки спробували спинити охоронці порядку, але Пономарьов звернувся до них з полум’яною промовою: «Хлопці! Не заважайте танцювати — це наше свято». Після цього веселитися не забороняли. Енергетика залу передалася і за його межі. На вулиці двоє нетверезих «збирачів склотари» відволіклися від повсякденної роботи і звивалися в дивному шаманському танці. Видовище достойне окремого сюжету на ТБ. На останніх нотах концерту охорона відчинила ворота для всіх і лавина дівчат ринулася до сцени. До цього часу Пономарьов уже давно її залишив.
ГРА НА ВИБУТТЯ
На ранок наступного дня було призначено жеребкування. Прес-аташе розігрував номерки і трохи жартував. Одного разу в нього навіть вийшло: «Борису Глобі легше передбачити свій номер» (Глоба вилетів після першого раунду). Учасники по- різному реагували на жереб. Ті, кому дісталися перші номери, незадоволено бурчали. Репетирувати почали відразу ж після закінчення жеребкування.
Журналісти залишили конкурсантів і вирушили продовжувати своє знайомство з містом. Сюжет за Ільфом і Петровим. Якщо в місті N-ську розташовувалися тільки цирульні та бюро похоронних послуг, то в столиці Буковини домінантою були пункти продажу карток до мобільних телефонів і аптеки. Найбільш ходовий товар вуличних торговців — банани поштучно і насіння.
Сказати, що вечір першого дня конкурсу був прохолодним, означає не сказати нічого. Він був жахливо холодним. Конкурсантки в легких вбраннях куталися за кулісами в куртки. Чоловікам було трохи легше — мистецтво дозволяє їм піджаки на сцені. Приємно вразив зал. Він був практично заповнений. Сказати, що чернівчани не розбещені музикою, було б неправдою. За тиждень нашого перебування там відбулося чотири великих концерти. Після цього аншлагу запитання, що більше люблять наші люди — мистецтво чи шару, залишає надію, що перевага надається першому.
До початку концерту журналісти домовилися провести свій рейтинг і виставляли бали конкурсантам. Дивно, але найвищі сумарні бали у журналістів отримали конкурсанти із російськомовних регіонів — Ольга Нека, Армен Мікоелян (обидва Донецьк) і Денис Татаров (Миколаїв).
Мер Чернівців був присутній на концерті від початку і до кінця. Після завершення він пішов додому пішки (!) і без охорони (!!!). Яскраве підтвердження порядку в місті.
Вранці стало відомо, що із 24 учасників залишилося 12. До другого кола пройшли всі закордонні гості. Від другого туру чекали нових пісень. Три найяскравіших враження вечора: А. Мікоелян з партією Ісуса Христа із рок-опери «Ісус Христос — суперзірка», Олександра Кирсанова із Білорусії босоніж на сцені та пісня «До моря» у виконанні Тетяни Брянцевої. Природа додавала фантастичних спецефектів — у найліричніші моменти пориви вітру засипали сцену листопадом. Результати другого туру були відомі вже увечері. Претендентів на перемогу залишилося дев’ять. На загальне здивування, до числа вибулих потрапив Армен Мікоелян, який сподобався глядачам.
На наступний день була призначена прес-конференція з організаторами конкурсу та членами журі, але через поважну причину візит до мерії відклали на день. Але це анітрохи не засмутило журналістів. Прогулянки інтимними вуличками Чернівців — не менш приємна справа, ніж робота. Насамперед ми відвідали краєзнавчий музей. Не можна сказати, що він користується шаленою популярністю, але двох відвідувачів ми там побачили. Коли я спробував сфотографувати стенди Володимира Івасюка та Івана Миколайчука, то ледве не отримав шваброю від суворої бабусі-наглядачки. Виявляється, без дозволу директора та особливого квитка цього робити не можна. А свою бурхливу реакцію бабуся пояснила тим, що за несанкціоновану зйомку її виженуть із роботи. Проте ми і без фото насолодилися кімнатою національного одягу буковинців та кімнатою історії міста. Символічно, що потрапили ми до музею саме в день міста — 8 жовтня.
Ближче до вечора ми вирушили у вірменський собор — зараз зал органної музики Чернівецької філармонії. Там, уперше в Україні, давав концерт професор органної музики із Рима Луїджі Челегін. Фантастична акустика собору приголомшила не звиклі до органної музики вуха, а архітектура і внутрішнє оздоблення собору порадували око.
На третій тур конкурсу ми поверталися в піднесеному настрої. Конкурсанти виконували твори, що вже прозвучали в попередніх турах, на вибір. Можливо, той факт, що це був уже останній день, додав учасникам упевненості, і відспівали вони
