«Сон розуму породжує чудовиськ»
Про що йде мова, де це все відбувається? Хто доводить сучасну аудиторію до такого стану? І що за люди зібралися у тому залі? Однозначно відповісти на запитання неможливо, бо згадані сцени можна спостерігати в різних «театрах». Наприклад, на концертах естрадних суперзірок, таких, скажімо, як Майкл Джексон. Приблизно те ж саме відбувається у зовсім іншому вимірі людського буття — під час проповідей харизматичних (від грецького «дар» — «дар Божий», «благодать») духовних пастирів, «натхненних самим Духом Святим». Шалені «фани» на концертах вельми подібні до побожних християн на «тихій зосередженій» молитві.
В обох згаданих випадках спостерігаємо дію древнього, як людський світ, мистецтва шаманства, яке має свої закони і традиції, а також свою постійну аудиторію. Це зовсім не нове явище, як іноді твердять сучасні моралісти, які вбачають у ньому одну з ознак «останніх часів». Для прикладу можна згадати релігійні свята на честь бога вина і плодовитості Вакха (Діонісія) у античному світі. У дні цих свят вулицями Риму носилися натовпи несамовитих оп’янілих людей, готових на будь-яке неподобство, на вчинки, зовсім не властиві їм у буденному житті. Особливо безумствували жінки, яким у ці дні було дозволено все і які користувалися цим у повній мірі. Ні вік, ні стать, ні посада, ні родинні зв’язки не були захистом від їхнього шалу. Загальна «розкутість» дійшла до такого ступеню, що у II столітті до н.е., тобто задовго до пришестя християнства з його суворою мораллю, Сенат заборонив святкувати вакханалії і суворо покарав (до речі — смертю) тих, хто занадто запопадливо приносив жертви на вівтар благодатного Вакха з його двома іпостасями.
Можна, втім, не заглядати в таку глибоку історію, як республіканський язичницький Рим. Своїх несамовитих віруючих, які вважали себе християнами, мала також Російська імперія. Взяти хоча б духовну секту хлистів-христовірів, що виникла у ХVII столітті як далеке відлуння західно-європейського протестантизму. На духовних зібраннях («радениях») хлисти, під впливом «спілкування з Духом Святим», доводили себе до повної розкутості і нестями. Доходило до сакрального «свального греха», в результаті чого чи не всі присутні на «службі» жінки мали шанс стати «богородицями». Не будемо зупинятися на секті скопців та на тому, як, за порадою «Духа святого», вони калічили себе у стані екстазу. Саме у такому стані члени деяких сучасних релігійних сект — відкинувши розум, яким Бог шляхетно нагородив людину — затягують на голiвках своїх дітей, а потім на власних головах поліетиленові пакети — щоб достроково відійти у Царство Боже. Чи приймуть їх там?
У всі часи, в усіх суспільствах завжди знаходяться люди, схильні до екзальтації, до істерії, зрештою, до душевного стриптизу. Це, як правило, ті, кого доля позбавила радості нормального спілкування з ближніми — приязні, любові, людського тепла. Звичайне буття здається їм сірим, холодним, вони не цікавляться тим, що дарує звичайне життя кожній людині. І завжди знаходяться гуру, Распутіни, Сталіни, Кашпіровські, хитромудрі гадалки, харизматичні проповідники, до яких безпорадні, хворі або одинокі люди тягнуться, як до істинного світла, як до спасіння. Розум iз його механізмами рівноваги перестає керувати людиною, відступає на задній план, залишаючи поле битви емоцій, ззовні мало принадливим. Бо що більше прикрашає людину, як не спокій, розсудливість, вміння тримати себе в руках, бажання слухати і розуміти інших?
У нашому багатоликому світі одним із найбільш важливих обов’язків людини є повага до переконань та віри інших, хоч як відрізнялися вони — віра і переконання — від твоїх. Це не так і не завжди просто. Особливо важко ставитися терпимо до людей, які свідомо нехтують розумом, «виключаючи» в собі його ясне світло. Що таке людина, більше того — що таке душа без розуму?
