«Мавра» — привид нової опери
Дипломний спектакль «Мавра» п’ятикурсниці Національної музичної академії України ім. П.Чайковського, який було показано минулої п’ятниці, викликав величезний інтерес любителів опери.
— Це велика перемога нашої талановитої молоді, що ризикнула співати Стравінського, — сказала знаменита оперна примадонна і педагог Євгенія Мірошниченко. — Адже музика цього композитора складна для виконання. Її ризикують співати тільки ті, хто впевнений у своїх вокальних і акторських можливостях. Я вважаю, що Ігор Стравінський своїми творами випередив епоху. Тому їх ще переосмислюватимуть нащадки. Він — композитор майбутнього.
Оперу-буф «Мавра» Стравінський написав 1922 року. Її прем’єра відбулася в паризькій «Гранд-Опера». Основою сюжету послужив пушкінський «Домик в Коломне» (лібрето Б.Кохно). Наприкінці 20-х років спектакль ставили в Москві. В Україні постановка Дудінової стала першим сценічним прочитанням даного твору. Наступний рік ЮНЕСКО оголосив роком Ігоря Стравінського, і продюсерський центр «Інтер. Медіа. Ком» планує провести серію концертів і фестивалів, присвячених ювілею композитора. Та назвати цю постановку «датською» язик не повертається. Як зізналася Ю.Дудінова, І.Стравінський близький їй за духом. Ще в дитинстві, перебираючи платівки, вона випадково знайшла студійний запис «Маври» і була зачарована цією музикою. Ще в студентські роки вона присягнулася самій собі, що обов’язково поставить оперу і стримала своє слово.
Про що спектакль? Це водевільна історія про патріархальний побут російської глибинки. Історія молодої дівчини, яка вся знудьгувалася, сидячи в чотирьох стінах. Дні проходять однаково в компанії матері-вдови за рукоділлям і буденними клопотами по господарству. Десь вирує, бурлить життя, але воно від неї осторонь, здається головній героїні. Параша мріє про кохання, але зустрічатися з об’єктом свого марення — бравим гусаром Василем — їй вдається лише зрідка. Допоміг випадок. Померла стара куховарка, і на її місце Параша приводить нову служницю Мавру (переодягнутий гусар). Закохані втішаються, радіють з того, як вправно їм вдалося обхитрити матір Параші, але одного разу вона несподівано повернулася додому і застала куховарку за голінням. На її крики та волання прибігла сусідка, а гусар виплигнув у вікно...
Одноактна опера «Мавра» хоч і невелика (йде всього півгодини), але в ній Ігор Стравінський дає можливість виявити свій талант не тільки акторам, але й режисеру. Дуже часто сучасні постановки страждають на відсутність театральності, дії, персонажі малорухомі. Співаки думають лише про те, як лунає їхній голос, а гра відходить на другий план. Євгенія Мірошниченко — суворий критик. У виставі задіяно дві її учениці: Оксана Терещенко, солістка Національної опери України, яка нещодавно закінчила клас Євгенії Семенівни і нині її аспірантка, Ірина Бєлова, яка стажувалася в оперної прими. Заслужити в Мірошниченко похвалу коштує дорого. Вона назвала всіх, хто зайнятий у постановці, молодцями і вважає, що їхнє творче завзяття увінчалося успіхом. Хоча, з її слів, відсутність оркестру дещо ослабляла враження від опери. Рояль не дає всієї палітри чудової музики Ігоря Ставінського. Хоч концертмейстер Олег Жебрунов старався як міг. Він був і оркестром, і диригентом в одній особі, підхоплюючи і витягуючи співаків, які загралися.
Цю камерну виставу режисер Юлія Дудінова поставила в манері майданного театру. На сцені НМАУ спорудили поміст. Мінімум декорацій: стіл, два крісла і рама, що зображає вікно. Дудінова дбайливо поставилася до першоджерела і не «шматувала» автора. Її ноу-хау — вуличний театр з масками та мім Петрушка, що поєднує картини опери в єдине ціле. В музиці Стравінського вона почула мелодії балагана, це й стало поштовхом, збудило фантазію. Вистава вийшла динамічною. Серед плюсів постановки — дуже вдале попадання акторів, які виконують головні ролі. Кокетлива і манірна Параша (Оксана Терещенко — сопрано), статечна матрона — мати (Ірина Бєлова — контральто), допитлива сусідка (Вікторія Осадчук — мецо- сопрано), охоронець і спокусник мім Петрушка (Валерій Боженко). Тенор Юрій Лук’яненко був особливо переконливий у двох ролях — гусара і куховарки. Особливою комічністю він відзначався в образі Маври. Всіх акторів можна назвати командою однодумців, готових заради спектаклю забути про час і власну втому. Освоїти простір сцени НМАУ їм довелося всього за п’ять репетицій, бо зал був постійно зайнятий. Костюми та реквізит збирали «з миру по нитці» в різних театрах, підганяючи під себе. Не поталанило лише з ботфортами Юрієві Лук’яненку, що виявилися на розмір меншими, ніж було потрібно. Хвилювання перед прем’єрою завдав ще й бомж із підземного переходу на Хрещатику. Хоч і домовилися, що позичать його інвалідну коляску, а він посидить у залі, але «товариш» забув про обіцянку і коли з’явився вже в останній момент, то його вітали як рятівника спектаклю. Маски, підзорну трубу, крильця міма Дудінова зробила сама з картону. Юля, мов Фігаро, скрізь устигала. Її натиску та енергійності можна тільки позаздрити. Вона закінчує відділення музичної режисури (клас Валерія Курбанова). Два роки тому зробила першу спробу підступитися до «Маври». Це були фрагменти опери, яку підготувала разом iз своїм однокурсником iз Консерваторії Юрієм Лук’яненком (студентом четвертого курсу вокального факультету). Оксана Терещенко вважає, що «Мавра» стала етапною в її долі. Оксана ще на третьому курсі пробувала виконувати «Дівочу пісню», та щось вислизало. Мабуть, до такої музики потрібно визріти у вокальному і життєвому плані. 1997 року, готуючись до участі в I Міжнародному конкурсі вокалістів імені І.Поторжинського, вона знов повернулася до музики Стравінського і одержала друге місце. У виставі Дудінової Оксана буквально «купається» в ролі Параші, співає легко, так, ніби ця музика ніяких труднощів для неї не являє. Оцінити майстерність усіх зайнятих у виставі глядачі зможуть, подивившись телеверсію опери «Прем’єр-Класік» по УТ-1.
«Мавру» Дудінової вдалося поставити завдяки підтримці продюсерського центру «Інтер. Медіа. Ком». Можливо, що випадкова зустріч режисера і центру стане їхньою тривалою та плідною творчою співпрацею. Адже Юлія, незважаючи на свою молодість — талановитий, енергійний режисер, який постiйно у пошуку, який знає чого хоче і як цього домогтися. Як зізналися актори, поставивши конкретне завдання, вона дала їм внутрішню свободу і можливість експериментувати. Нині ведуться переговори про подальші постановки міні-опер. А можливо, «Маврою» зацікавиться який-небудь оперний театр і візьме її до свого репертуару. Зараз шукають диригента і оркестр, щоб спектакль зробити антрепризним і почати гастрольну діяльність не тільки по Україні, але й за рубежем. Проте Євгенія Мірошниченко вважає, що вже назріла необхідність мати в нашій столиці камерний оперний театр, де будуть проходити спектаклі, подібні до «Маври».
