Друзі не пам'ятають його без усмішки

З ім'ям Огнєвого пов'язаний розквіт української вокальної школи, Київської опери, зародження української естради і велика плеяда учнів. Серед них — Олег Кулько, Петро і Павло Приймаки, Віталій Білоножко, Микола Мозговий, Олександр Пономарьов. Серце майстра сцени і педагога перестало битися недільного ранку на 74 році життя.

Анатолій Мокренко, його колега і товариш по сцені признався: «У колі друзів ми називали його Котиком за чуйність, доброту, радість, яку він випромінював, та тонкий гумор. Його дивовижної краси голос буквально чарував публіку. Пік його популярності випав на 60–70-і роки і пов'язаний він з Київським театром опери та балету. Костянтин Дмитрович володів величезним репертуаром, виконуючи практично всі партії ліричного тенора».

Лев Бенедиктов, головний хормейстер Національної опери розказав: «Костянтин Огнєвой був яскравим артистом, який віртуозно володів своїм голосом і при цьому дуже вимогливим до себе. Я не пригадаю випадку, щоб співак прийшов на репетиції не готовим. Це був професіонал вищого класу. У розквіті сил пішов з опери. Свій вчинок пояснив просто: «Краще піти з театру на два роки раніше, ніж на один день пізніше». Та це не означає, що він перестав співати. Багато гастролював як соліст Київської філармонії, виконував класичний репертуар, народні та естрадні пісні». З диригентом Іваном Гамкалом пов'язане прощання Костянтина Огнєвого з оперною сценою. Це була моцартівська «Чарівна флейта», партія Таміно. «Після спектаклю ми довго не могли розійтися, проводжаючи один одного майже до світанку, — згадує Іван Дмитрович. — Він говорив, немов наспівував. Розказував різні історії, хоч Огнєвой не був богемною людиною і не любив даремно витрачати час на базікання. Постійно був зайнятий: концерти, записи, учні. Адже він понад тридцять років викладав у консерваторії, десять з яких очолював вокальну кафедру».

«Нам важко уявити, що вже немає з нами нашого педагога, — кажуть брати Приймаки. — Так, останнім часом він дуже хворів, часто лежав у лікарні, але хотілося вірити в чудо, що він скоро видужає. 30 вересня у день народження вчителя, виступаючи у прямому ефірі програми «Промінь», ми виконали на честь Костянтина Дмитровича його улюблену пісню «Ой, ти річенько-чарівниченько». Нині почуваємо себе, немов сироти».

За волею Костянтина Огнєвого його поховано на Берковецькому кладовищі, поруч з могилою матері.

Тетяна ПОЛІЩУК, «День»

Газета «День» висловлює щире співчуття рідним, друзям і колегам Костянтина Огнєвого.