Пухнаста радiсть

Кошенята більше не бажали сидіти в кошику і дружно зістрибували на підлогу, весело, завзято. Непрості пологи зробили їх парашутистами. Народившись тільки наполовину, вони вже міцно трималися за мамин хвіст, щоб якнайблагополучніше пережити родовий танець, що завершився їхньою цілковитою появою на цей світ. Самого світу спочатку вони, звичайно, не бачили. Як відомо, кошенята народжуються сліпими. Але був він для них теплим і ситним, як молоко їхньої матері. Наступного тижня відкрили вони свої очки, потім стали на лапки… І пішло-поїхало! Ступити ніде — скрізь кошенята. Було їх усього сім чи тільки сім? Це не має значення. Через швидкість переміщення вони встигали покрити собою всю підлогу, створюючи живий килим.

Ми відчули себе Гулліверами в країні ліліпутів. Боялися: не потоптати б народець! А народець уже біля холодильника товпився. Пищав, їсти вимагав, про свої котячі права нявкав. Можна було б, звичайно, вуха затулити і ногою тупнути. Можна, звичайно… Проте, що вдієш, якщо Гуллівер, хоч з якого боку подивися — і за розумом, і за серцем, Гуллівером повинен бути.