Iгор Павлюк. Простір і час поезії
18 ноября, 00:00
Вісім циклів нових віршів поета. Кілька десятків фрагментів, що відтворюють цілісну картину світу. Того світу, що такий звичний для очей і такий невпізнанний, варто лише змінити точку зору на ніби-то звичне: журавлиний клин у небі, колір осінньої трави.
Поет, як ніхто інший, залежить від слів і в той же час намагається позбутися цієї залежності. Спочатку, здавалося б, приречений на неуспіх, він усе ж прагне вирватися за межі слів — з їх же допомогою: «Не треба слів.../О як не треба слів!». Іноді це йому вдається і, всупереч тексту, народжується щось невловиме, незбагненне... Тоді — Поезія, тоді — справжність. Як багато рядків у Ігоря Павлюка.
