Про привидів і людей

Кінопрограма «Відлуння ММКФ» існує, мабуть, стільки ж, скільки й сам московський кінофорум. Більше того, колись дістати квитки на цей перегляд було завданням важким. Адже це була чи не єдина можливість познайомитись із найновішими фільмами, з яких далеко не всі згодом потрапляли до радянського прокату. Й ті, хто роздобув заповітний квиток, почувалися прилученими до числа обраних і тому щасливими. Утім, відчуття щастя було доволі швидкоплинним. Московський міжнародний, хоча й належить до фестивалів горезвісної категорії «А», але якістю конкурсної програми ніколи не відрізнявся. У чому, на жаль, він залишається вірним собі. Проте, що б там не було, «Відлуння ММКФ» усе-таки дає уявлення про те, що відбувається у світовому кінематографі загалом, а не тільки в американському.

З цієї точки зору майбутній показ у Палаці «Україна» навряд чи залишиться непоміченим кіноманами. Тим паче, що два з чотирьох фільмів програми визнані одними з найцікавіших на фестивалі — «Небо в діамантах» Василя Пічула (режисера культової «Маленької Віри») та ізраїльська картина Аріка Каплана «Друзі Яни» (про ці картини ми вже розповідали на сторінках «Дня»).

Ще один фільм — «Тонка штучка» цікавий уже тому, що це перша спроба екранізації російського дамського детективного чтива. Але якщо нетлінки Олександри Мариніної менше, ніж у серіали не укладаються, то однойменна повість Тетяни Полякової — сповна. Відверто кажучи, мені важко уявити, як цю доволі примітивну прозу з надуманими сюжетними ходами можна перетворити на легкотравне кіновидовище. Щоправда — автор сценарію — Аркадій Інін, відомий майстер діалогів, котрий володіє, до того ж, тонким кінематографічним гумором. Та й режисер Олександр Полинніков зробив ставку геть-чисто на зірок: Олександра Захарова, Дмитро Пєвцов, Ігор Бочкін, Микита Джигурда. Одне слово, «Тонка штучка» покликана стати прикладом типового маскультівського кіно. А це зовсім не означає — поганого.

І нарешті, четверта стрічка програми — «Привид опери» Даріо Ардженто — культового режисера фільмів жахів, на якого сам Хічкок свого часу звернув увагу (переглянувши знамениту картину Ардженто «Криваво червоний» маестро нібито промовив: «Цей молодий італійський хлопець починає мене непокоїти...»)

Готичний роман Гастона Леру екранізувався багато разів, але Ардженто, скандальний любитель епатажу, запропонував свою суміш жахів, еротики й гротеску. Фільм знято повністю в натуральних інтер'єрах, без використання комп'ютерної графіки ба навіть 400 пацюків, привезених із Італії для зйомок в одному із підземель Словаччини, були живісінькими (до речі, після зйомок пацюки, змії, павуки й таргани розбіглися й розповзлися в невідомому напрямі — ото радість для місцевих жителів). Можна лише додати, що «Привид опери» Даріо Ардженто дружно лають критики на всіх континентах. Але — дивляться. Що ж тоді говорити про глядачів.