Самотній Wolf

Вибір самого Павлова — тотальна незручність у напрямкові до глядача. І — усамітнення («Я — за митців, що сповідують культ усамітнення творчого акту, що несуть свій непохитний тягар священно й величаво»). В колі сучасної української абстракції, де майже всі гуртуються, паруються, збиваються у фракції, він виглядає уїдливим відлюдником, що цурається натовпу — але не може цей натовп не помічати.

Хоча Павлов звів рахунки із реалізмом задовго до епохи «дозволеної свободи» (за це йому — моя щира повага), однак на його прикладі переконуєшся, що курс на абстракцію, який було взято з кінця 80-х років великим «загалом» наших митців, для багатьох iз них скінчився глухим кутом, у крайньому разі — тупцюванням на місці. Ще й сьогодні абстракція в Україні продовжує месіанський замах на Царство Великих Ідей (як Павлов прорік: шукати «лик Творця і славити Бога...»). Сказав би просто: комфортна колірна пляма на стіні під тон шпалер з квіточками (на Заході уже смішно звучали б інші формулювання). Міщанство? Хай так, але хоча б не зведене в ранг високих ідей. Критик порівнює картини Павлова з «вулканом». Дивні, однак, його вибухи: лава вивергається і застигає в одну й ту ж мить; ми — її жертви. Переважає антрацитовий тон, з-під нашарувань якого несміливо жебонять струмені фіолету («Інтенція»). Нерозчленований, бурхливий хаос унеможливлює будь-який натяк на артистизм — тож звідки тут «Арабески»? «Шум мушлі» — як гуркіт стальних котків. «Сяйво лісу» — світить, але не гріє. «Діалоги з нескінченністю» (кілька кнедликів сірого кольору) — закінчуються не почавшись.

Павловська абстракція бажає ректи і пророкувати, віднаходити якісь незнані дороги там, де давно прокладено асфальт. Архітектор за освітою, Павлов будує малярські конструкції, що наче споруда в «Безсмертному» Борхеса: «без вікон, без дверей» — не зазирнеш, не видряпаєшся. Зате яка радість розуміння охоплює, коли нарешті узрієш у його «Звукоряді» силует курчати в ковпаку (хоч щось нарешті втямив!)

Безперечна чеснота виставки, яка вiдбулася у КСХ, — вхід на неї був вільний для всіх. У вікні авторський плакат і вдумливий портрет Параджанова (які заслуговують найвищої оцінки). В залах — інше.

Ну, не люблю я такої абстракції, що поробиш. Врешті-решт, вона відповідає мені взаємністю.