Байдужістю влади проходить випробування інститут уповноваженого з прав людини

Серед першочергових напрямків діяльності було визначено захист найбільш вразливих груп населення: молоді, дітей, жінок і людей похилого віку, а також запобігання торгівлі людьми. З початку обрання Ніни Карпачової уповноваженим з прав людини на адресу цієї інституції надійшло більше двох з половиною тисяч звернень громадян.

Однак допомогти їм наразі, практично, неможливо. Інститут уповноваженого не фінансується, а, значить, немає ні структури, ні приміщення, ні засобів для діяльності. Лише на початку цього тижня Кабмін прийняв постанову про виділення певної суми з резервного фонду. «Уряд надав нам підтримку, проте вона трішечки запізнилася, — говорить Ніна Карпачова, сподіваючись на затвердження бюджету Верховною Радою. — Хоча попри все ми працюємо».

І хоч уповноваженому доводиться працювати в ситуації цейтноту, не без її участі відбулося прискорення повернення українських льотчиків з Іспанії, звільнення українського екіпажу мальтійського судна з Нігерії... Майже щодня уповноважений Верховної Ради з прав людини має зустрічі з послами європейських країн, що в особі цієї інституції вбачають чи не найбільш демократичну структуру в нашій державі, розвиток якої чомусь штучно гальмується.

Інтерв’ю з Ніною Карпачовою читайте у найближчих номерах «Дня».

ОПИТУВАННЯ «ДНЯ»

Опитування, проведене кореспондентом «Дня» Інною ЗОЛОТУХІНОЮ, показало, що більшість «ходоків» під стінами Верховної Ради навіть не здогадуються, що їхні проблеми (теоретично) можна розв’язати в суді. І лише один (!) із двох десятків опитаних знав, що в Україні є уповноважений з питань прав людини, спроможний виступити вищою гарантією захисту прав кожного громадянина.

Віктор КОЖУШКО, 35 років, колгоспник, місто Конотоп Сумської області: — Моя родина — а в мене п’ятеро дітей — тулиться в одній кімнаті. З нами живе ще моя мати, ветеран Великої Вітчизняної. Я чекаю будь-якого депутата, котрий погодиться допомогти мені отримати належне за законом житло. Я не знаю, хто такий уповноважений з питань прав людини, я загалом не розумію, що таке «права людини». Які права? Де я можу про них заявити? Куди я повинен іти?

Ганна СОРОКІНА, 45 років, Київ: — Я працювала водієм швидкої допомоги, коли сталася аварія на Чорнобильській станції. Наша бригада підбирала поранених біля самісінького реактора. Я дістала велику дозу опромінення й через декілька місяців мене наполовину паралізувало. Понад рік тому мені перестали платити пенсію, установлену для «ліквідаторів», я отримую лише 49 гривень. Мені ніхто не хоче нічого пояснювати, чому так вийшло. Я попросила когось із депутатів — прізвище його не пам’ятаю — щоб підказав, як дізнатися, чому мені «урізали» пенсію. Обіцяв допомогти. Ось, третій день чекаю, коли він до мене вийде...

Ліна КОРЕЦЬКА, 35 років, Одеса: — Я одна виховую дочку. Дівчинка тяжко хвора, її потрібно оперувати в Німеччині, а грошей немає. Раптом тут допоможуть? Мені кажуть, що в мене є якісь пільги, але не пояснюють, які саме. Де дізнатися?

Олександр ФЕДЧЕНКО, 40 років, Київ: — Я понад рік працював у приватному підприємстві. Господар увесь час говорив, що в нього немає грошей, і не заплатив мені й копійки. Я не знаю, хто може змусити його розрахуватися зі мною. Суд? Ні, в суд я не звертався. А що, можуть допомогти? Мені здається, якщо депутати не допоможуть, не допоможе ніхто. Розмовляла Інна ЗОЛОТУХІНА, «День»