Ідеї «санітарного кордону» ще живі...
Річ у тім, що цих слів ніхто не спростував, ніхто не заявив, що без цього можна буде обійтися — хоча ще зовсім недавно українському міністрові Тарасюку в Будапешті та Варшаві казали, що віз для України не буде. Принаймні, ще років п’ять.
І таким чином, як видно, психологічних змін у свідомості Європи не сталося — як і раніше, вона прагне побудувати клуб для дуже обмеженої кількості членів, відмежувавшись від інших «санітарним кордоном».
Та сама лінія нового розподілу в Європі, про необхідність уникнення якої так довго говорили і в Києві, і в Брюсселі, і у Вашингтоні, створюється. Може бути, не всі просто згадують, що попередні спроби кого б там не було поділити Європу призводили до воєн — у тому числі й «холодної». Звичайно, з Києвом розмовляли б по-іншому, коли б Україна за роки своєї незалежності використала бодай якусь із можливостей перейти до нормального життя. Та навряд чи це була б та розмова, яку ЄС веде із Варшавою чи Прагою.
Перспектива для Києва вимальовується не надто приємна — йому в Європі можуть запропонувати (і то за деякий час) хіба що піти «турецьким шляхом». Тобто, оскільки Україна справді є важливим для Європи елементом стабільності, її може бути так чи інакше підключено до механізму безпеки, який створюється на базі НАТО, але навряд чи в осяжному майбутньому зайде мова про вступ нашої держави до Європейського Союзу — саме так у Європі поводяться з Туреччиною. Це звичайно, краще, ніж ніщо. Та все ж таки навряд чи добре, коли з тобою поводяться так гонорово.
