Передчуття урагану
24 июня, 00:00
Усі розмови в Росії — про осінню кризу. Навіть несподіваний
московський ураган не потіснив цієї теми з перших шпальт газет. І справді
— економічний торнадо може завдати значно більшої шкоди, ніж природне лихо.
Тим паче, що в його наслідках не звинуватиш синоптиків, яких звично згадав
московський мер Юрій Лужков другого дня після буревію: мовляв, не помітили.
А економічну кризу вже помітили, вже про неї говорять, уже повернули Чубайса
— і все ж таки впевненості в тому, що вдасться пройти крізь ураган і —
головне — що всі дійові особи виживуть після урагану, — немає. Якщо ми
в Україні також передчуваємо кризу, то хоча б маємо для цього підстави
— і не маємо докорів сумління. Ми знаємо ціну нашим реформам, знаємо всі
— від бабусі, що просить копійку на київських вулицях, і до Президента,
який із заклопотаним виглядом звертається до свого народу, що затримався
в минулому. Але — Росія! Там був Гайдар, там був Чубайс, амплуа яких у
нас дісталося Павлу Івановичу. І теж — таке тривожне передчуття грози...
Тільки тепер можна помітити, якими компромісними були російські реформи.
Крок уперед — два кроки назад — три кроки убік. Оце й була знаменита черномирдінська
стабільність, про яку так багато сказано теплих слів. Віктора Степановича
ще вчасно попросили, тепер роль смертника зіграє милий Серьожа Кирієнко,
однак це вже не зніме головної проблеми — проблеми недореформованості й
корпоративності російської економіки, проблеми тотальної скорумпованості
всього господарського життя, чиновницького диктату й олігархічного нахрапу.
Хай це було сміливіше, ніж у нас, однак набагато, набагато обережніше,
ніж, скажімо, в Чехії чи Польщі. Прихильники саме таких напівреформ захищали
їх тим, що, мовляв, головне — зруйнувати сталінську економіку й запустити
нові механізми, не звертаючи уваги, хто гріється біля їхніх моторів. А
там — «эй, дубинушка, ухнем, эх, зеленая, сама пойдет, подернем, подернем...»
Цікаво, що вони співають тепер, очікуючи смерчу?
Выпуск газеты №:
№117, (1998)
Delimiter 468x90 ad place