«ТЕФІ» у Росії більше, ніж «ТЕФІ»

«Поэт в России — больше, чем поэт» — євтушенківська формула, котра пролунала зі сцени як назва його ж програми на каналі «Культура» («ТЕФІ» за кращу просвітницьку передачу), дала імпульс всіляким парафразам, які раз у раз виникали в словах ведучих, тих, хто нагороджував, і кого нагороджували. І, як цілком очевидно, все в Росії виявлялося вагомішим за власний номінал: і телебачення загалом, і професія репортера, зокрема (група тележурналістів на чолі з Оленою Масюк, що побували у чеченському полоні, отримали спеціальний приз — «ТЕФІ» — за мужність). І навіть Нижній Новгород (краща дитяча програма «Дитячий адвокат» виробництва місцевої студії) виявився «кузнею не лише політичних, але й телевізійних кадрів». Своєрідним же завершенням теми став спіч Павла Лобкова (НТБ — кращий репортер) про те, що життя в Росії має зробитися таким, аби репортер був просто людиною, яка повідомляє новини. Щоб у професії, хоч би якій там, запанував конкретний нормальний професіоналізм без існуючого нині культового ореолу.

І, як буває в подібних випадках, у безпосереднє глядацьке сприйняття цього грамотного й цілком інтелігентного шоу закралися зрадницькі аналогії. Зрадницькі майже в буквальному значенні — щодо власних патріотичних амбіцій. Так, телеведучий у Росії — більше, ніж телеведучий, якщо він Ігор Кирилов («ТЕФІ» за внесок у розвиток російського телебачення). Але ж і для нас він — більше, ніж ведучий.

Російське телебачення, як і культура в цілому, у всіх своїх структурних підрозділах, рясніє Особистостями, які й додають своїм професіям саме тієї культової надзначущості. Ми ж у тому, що стосується культурно-соціальних феноменів, мимовільно підкоряючись зрадницькій (знов-таки) звичці, схильні вдивлятися в «старшого брата», як у дзеркало, роблячи лише незначні поправки на масштаби та пропорції. Забуваючи, що на відміну від Росії, котра як правонаступник відкрито апелює до радянської культурної (і телевізійної) традиції, та до непорушних прихильностей колишнього радянського народу (більшість лауреатів і номінантів, а ті, хто нагороджували — усі без винятку — герої ще всесоюзного ТБ), — ми — і в цьому також — заручники власної незалежності. І створення власного — новітнього — «героїчного епосу» для наших телевізійників лише починається. Нас чекає своя «Золота ера» і в її національних телегероїв своє завдання — дорости до відповідності номіналу. Як сказав Костянтин Ернст, представляючи Ігоря Кирилова: «Ці люди — не популярні, вони улюблені».

P.S. Коли «ТЕФІ» на ГРТ наближалося до фіналу, в ефірі НТБ «Підсумки. Нічна розмова» новообраний голова Спілки кінематографістів Росії Микита Михалков розповідав Євгену Кисельову про те, що... кіно в Росії більше, ніж кіно...