Темний сегмент ринку послуг
Є професії типові, екзотичні, престижні й не дуже. А ще є професії найдавніші, які застосовуються й у наш час. Наприклад, проституція. У цьому ремеслі, як і в будь-якому іншому, є свої фахівці, свої дилетанти й аматори. Морально-етичний аспект ставлення суспільства до цієї професії - відомий, але й він підлягав трансформації часом. І проституція з акту релігійно-культового характеру стала стійким джерелом матеріального благополуччя "носіїв" цієї професії.
В історії проституції можна розрізнити три основні періоди. Доба "проституції гостинності", себто коли поступалися під більш-менш пристойним приводом жінкою-рабинею гостеві, якого випадок приводить до хатини первісної людини - це "кам'яний період" проституції. Доба "священної проституції" виникла на грунті забобонних уявлень і грубих пристрастей азіатських народів за часів середньовіччя. І доба т. зв. "легальної проституції", яку характеризує торгівля людським тілом. Саме представникам останнього періоду судилося стати ремісниками і єдиним стимулом обрати гроші.
Уперше проституцію було легалізовано в Афінах, під гаслом захисту честі й цноти грецьких дівчат. На перший погляд звучить безглуздо: перші публічні будинки (дектеріони) мали захистити жінок Афін від посягання з боку іноземців. Роль цих закладів вважалася настільки важливою в справі захисту суспільної моралі, що законодавці визнали за ними право прихистку: дектеріони вважалися недоторканими. Перші публічні будинки мали ще одну перевагу: клієнти могли відвідувати їх, не боячись небезпеки заразитися венеричними захворюваннями, оскільки "працюючі" жінки несли певну відповідальність (так само як і "працедавець", у цьому випадкові - держава - Авт.) за них. Цей "безпечний" бізнес нині активно застосовується в Амстердамі на вулиці Червоних ліхтарів, де регулярне медичне обстеження вважається таким собі гарантом успішної (і прибуткової) "організації виробництва". Прикро: чоловік, що зловживає статевими зв'язками з корисливої або фізіологічної точки зору, зветься не інакше як Дон Жуан або Альфонс, тоді як жінку подібної поведінки, у кращому разі, називатимуть "ніжним" словом "проститутка".
З іншого боку, явище, наприклад, чоловічої проституції видається настільки екзотичним лише тому, що психологія її сприймання схильна до певного тиску стереотипу, що склався. Тим часом як ті чи інші форми її вияву можна спостерігати в різні періоди становлення суспільно-громадського ладу. Перші стійкі приклади так званої перманентної проституції можна побачити переважно в поведінці чоловіків. Адже шлюби за розрахунком з ініціативи жінок стали можливими лише в добу емансипації. А озирнувшись назад, ми побачимо нерівні шлюби не в меншій (а, можливо, й у більшій) кількості, ніж у наш розбещений час. Джигуни, котрі шукають багату наречена, не були такою вже й рідкістю, якщо не сказати взагалі - правилом.
Цінять свою "роботу" чоловіки набагато дорожче. В той час, як повія за викликом коштує в середньому $50 за 2 години, чоловік менше, аніж за $250 працювати не погодиться. Розцінки на цей вид послуг у різні часи в різних категорій представниць цього "фаху" завжди істотно різнилися. Від суто символічної плати, що становила декілька мідних монет у римських лупанаріях, до міфічної ціни за одну ніч, яку призначила, мабуть, найпривілейованіша повія давнини Клеопатра ("... ну, хто між вас купить ціною життя мою ніч?"). Останнім же часом "грішна жінка" значно "подешевшала". У Голландії, Франції чи Німеччині послуги вуличних повій, котрі працюють переважно за оголошеннями, чи з певною клієнтурою (зазвичай поодинці, себто без сутенера) оцінюються від $25 до 60 за 15 хвилин (це при мінімумі послуг). Можна, звичайно, знайти "бажаючих попрацювати" й за пачку сигарет або пляшку вина. Але це вже інший розряд повій - так звані вокзальні або приготельні (ті, хто працює не в самому готелі, а біля нього, "підбираючи" за іншими клієнтів). Плечових повій ("секс у дорозі") на шосе можна зустріти з регулярною частотою. Водієві машини, що зупинилася традиційно ставиться пряме й конкретне запитання про те, чи не потребує він її послуг. А якщо так, то для цього в його кишені повинно бути близько $10.
"Дорогих" же повій, за запевненням знаючих працівників міліції, стає все менше й менше. І не тому, що бракує "кваліфікації". Просто стає все менше тих, хто бажає платити за подібні послуги більше $500.
Часи повій-мучениць, на кшталт Маргарити Готьє, нагадують про себе лише в мелодрамах. Нинішні "служниці Венери" зовсім не цураються свого способу життя. Для багатьох із них проституція перетворилася на просто добре оплачуване хобі, яке вони аж ніяк не бажають приносити в жертву чому-небудь. До легалізації своєрідної діяльності й нормальних стосунків з податковими відомствами в основному ставляться з ентузіазмом, в один голос ставлячи за взірець далеке місто Амстердам. Але... в будинок розпусти не пішли б, оскільки віддають перевагу роботі за натхненням (?!)(див. вище). Заробляючи в середньому близько $25-50 на день (50% від загальної плати), вони цілком задоволені своїм життям, з усмішкою слухають жалісливі історії про те, як таким чином рятуються від голодної смерті. Голод їм не загрожує, принаймні, найближчим часом. Це ремесло інфляція не зачіпає, а попит завжди народжує пропозиції.
