Читання - це завтра?..
Про те, що наша книжкова цивілізація прямує до загибелі, я чув неодноразово. Прогнозувалося її тотальне витіснення значно впливовішими й мобільнішими конкурентами на зразок телевізії або комп'ютерних мереж. Усталилася думка, ніби люди в усьому світі читають дедалі менше книжок, що, відповідно, мусить спричинювати повсюдний занепад книжкового ринку. Як один із професійно причетних до цієї - вмираючої? - цивілізації, я не можу не протестувати й не відвідувати книгарень, особливо під час подорожей в інші країни та культури.
Книжковий дім «Морава», цей колос австрійської книжкової торгівлі, займає перші два поверхи старовинної кам'яниці на розі Есіггассе та Волльцайле в найпрестижнішому 1-му окрузі Відня. Загальну площу приміщень мені важко оцінити, проте, гадаю, вона вимірюється чималими сотнями квадратних метрів. Тут можна непомітно для себе пробути й декілька годин, переходячи із зали до зали, гортаючи том за томом, вивчаючи анотації або занурюючись на деякий час у фрагменти текстів. Це при тому, що тут завжди людно, і кількість одночасних відвідувачів, можливо, теж вимірюється сотнями. Бо, як стверджує реклама фірми, «читання - це «Морава».
Сучасна художня література з усього світу, альбоми з мистецтва, довідники, словники, енциклопедії та інші прикладні книжки, об'єднані німецьким поняттям «Sachbuch», розважальний кіч, комікси, «жіночі» й «чоловічі» видання, «крімі», ілюстрована (і дуже кольорова) преса, книжки англійською мовою (окремий відділ), світова класика, дитяча література, «підліткові романи», а крім того - езотерика й окультизм, історіографія, мемуари, путівники, філософія, філологія, астрологія, що ще?..
Я не знаю, якими цифрами це вимріюється. У цьому океані зважаю тільки на окремі назви, імена, обкладинки.
Звичайно, не можу пройти повз серію з п'яти романів шалено популярної нині (два місяці в першій десятці бестселерів) американки Донни Леон. Це псевдонім авторки, яка близько тридцяти років тому переїхала до Венеції й пише витончені «культурологічні» детективи, героєм яких завжди виступає такий собі комісар Брунетті, нащадок Холмса, Пуаро й Мегре. Іншим героєм є, звичайно, сама Венеція - місто, ніби навмисне (чому «ніби»?) створене для несамовитих авантюр і часо-просторових зміщень.
Однак не тільки Донна Леон. На одному із сусідніх столів знайдемо збірку венеційської есеїстики Йосифа Бродського «Берег пропащих» (як зазначено на титулі, переклад з американської) і книгу Вернера Росса «Венеційська променада» - спробу чергового проникнення у ще невідоме, невідчуте й неописане.
Рауль Шротт, безперечний лідер молодої австрійської літератури (1964 р.н.), видав цього року розкішний (не те слово!) том «Винайдення поезії: вірші з перших чотирьох тисячоліть». Народжений у бразильському Сан-Паулу, деякий час проживши в Північній Африці, Італії та Швейцарії, Шротт причетний до безлічі мов і культур. Його «Винайдення поезії» - це грандіозна антологія перекладів із шумерських, античних (Сафо, Архілох, Катулл), давньоєврейських авторів, із ірландських ченців та аквітанських трубадурів, середньовічних арабів та італійців. «Я перекладав настільки близько, як міг, але й настільки вільно, як мусив», - стверджує Шротт у передмові.
Поруч із книгою Шротта - інші сучасні австрійські імена: нові (й не тільки) книги знаних у нас Крістофа Райнсмайра, Петера Гандке, менш знаної Ельфріди Єлінек, зовсім незнаного Роберта Шнайдера (1961 р.н.), роман якого «Сестра сну», спершу відхилений 29 видавництвами, нині перекладений і виданий 24 мовами, і це ще не кінець.
А потім кілька романів Мілана Кундери («Безсмертя» перекладений уже із французької), «Французький заповіт» Андрія Макіна, про який я писав у «Дні», італійські, арабські, індійські, іспанські імена...
Література продовжується, її неможливо вичерпати, і книги - дедалі красивіші - купуються. Саме тут, у Відні, я почув думку, що суспільство ХХІ століття буде - у цілковитій згоді з Марксом - «суспільством вільного часу». Сподіваюся, ми доживемо в ньому до подібних вимірів, обширів і книгарень.
Поки що ж в Україні маємо загалом великий занепад і «самоліквідацію». І здебільшого макулатуру на «розкладках».
