Медаль для нового мундира
Нагороджуючи кращих співробітників Державної податкової адміністрації з нагоди її річниці Леонід Кучма відверто назвав "репресивною" наявну податкову систему. А от керівник ДПА Микола Азаров на тиждень раніше публічно порадив Президентові накласти вето на поправки до нового закону про податок на прибуток саме тому, що вони знижують його (податок) репресивний характер: "абсурдно" зменшують розмір штрафних санкцій і встановлюють винятково адміністративну відповідальність керівників за ухилення від сплати. Раніше він також не раз нарікав на "надмірні" послаблення, що передбачені новими законами.
Було б занадто наївним сподіватися від податкової адміністрації, яка, нагадаємо, одержує 30% від фінансових санкцій, накладених на підприємства, що вона може домогтися пом'якшення податкової політики. Однак важко спокійно сприймати заяву про те, що штраф у розмірі 30% від нарахованої суми (в разі приховання чи заниження податків) перебуває "на рівні відсоткових ставок комерційних банків". Банк бере стільки за рік, а штраф доведеться платити, щойно порушення виявиться, або ж із пенею, яку поки що ніхто не скасовував. Обурення керівника ДПА викликало й скасування авансових платежів із податку на прибуток. Але звідки в нього таке зворушливе піклування про рівномірність наповнення бюджету? Це - проблема Міністерства фінансів, яку досвідчені фінансисти вміють вирішувати за допомогою короткострокових облігацій. Податкові органи, здавалося б, мають радіти, що підприємствам стане трохи легше жити: вони зможуть реінвестувати, нехай навіть на короткі терміни, більше коштів, не доведеться платити аванси з неодержаних - рік на рік не випадає! - прибутків... У результаті легше стане збирати податки, зменшаться недоїмки, а отже, поліпшаться показники діяльності ДПА - за винятком, одного: надходжень від штрафів.
А втім, справа не лише у штрафах. За даними Eastern Economist, що їх одержано під час опитування 150 підприємств у 5 містах України, один візит податкового інспектора 1996 року "неофіційно" обходився підприємству в середньому 87 гривень, при цьому, як повідомив Держкомітет із питань розвитку підприємництва, в середньому підприємства перевірялися 50 разів на рік. У результаті, загальні (офіційні й неофіційні) витрати, пов'язані з інспекціями, становили: для промислових підприємств - майже 40 тис. грн. (за 34,5 інспекції), для торгівлі та послуг - майже 10 тис. (за 65 інспекцій), і для базарних торгівців - майже 1,2 тис. грн. за... 296 інспекцій! Не дивно, що на повідомлення про невиплати в податковій адміністрації, громадяни, які не з чуток знайомі з методами її роботи, зазвичай дивуються - а що, там іще зарплату платять? Та якщо держава не може знайти грошей на утримання податкових інспекторів, тим самим вона, мов у старому анекдоті, прямо каже своїм службовцям: "ось тобі закон, у якому сам дідько ногу зламає, ось тобі нереальний рівень оподаткування, ось тобі стаття 148-2, і підрозділ охорони - їдь, сам собі заробляй".
Заради справедливості, слід зазначити, що, наприклад, з арбітражними судами уряд церемониться ще менше: прем'єр-міністр просто поставив оплату праці суддів у залежність від розгляду позовів податкової інспекції! Загалом, коли суддя одержує або не одержує гроші залежно від "результатів праці" на користь однієї зі сторін процесу, це називається хабаром. Оскільки юридичного терміну, що адекватно відображає поняття "одержання хабара від держави" поки що не придумано, чесним суддям, очевидно, доведеться відмовитися від державного утримання, або, для відновлення справедливості, запропонувати іншій стороні теж призначати їм зарплату в разі позитивного вирішення питання.
Податкова адміністрація програє переважну більшість арбітражних позовів, звісно, не з вини суддів - просто інспектори, будучи зацікавленими виписати якомога більше штрафів, часто-густо забувають про справедливість. Але відстояти свої права в суді може лише велике й багате підприємство - от тому податківці останнім часом так заповзято взялися за малий бізнес. І хоч би як закликав їх Леонід Кучма залишити в спокої базари і "покопати", наприклад, металургію, ситуація не змінюється. Державні нагороди на цій ниві, звісно, заслужити можна, але, з великою ймовірністю - посмертно.
Кращою нагородою для чесних співробітників ДПА була б, безперечно, зарплата - гідна й регулярна, з преміями не за штрафи, а за виконання плану із надходжень. А також реальна можливість оголосити затятого неплатника банкрутом. От тоді податковий інспектор став би, нарешті, по-справжньому авторитетною й почесною постаттю - другом, а не ворогом для більшості співгромадян.
