Олександр ГЕТМАНСЬКИЙ: "Хочеться працювати багато..."
Олександр Гетманський - один із провідних акторів Київського театру драми й комедії ні лівому березі Дніпра. Відомий столичним театралам своїми роботами в ТЮГ, він відразу ж заявив про себе в новому колективі ролями сера Тобі в "Дванадцятій ночі" Шекспіра й Балтиза в "Олесі" Марка Кропивницького. Цього року два спектаклі за участю Гетманського висували на премію "Київська пектораль" - "Комедія про принадність гріха" Нікколо Макіавеллі й "Трішки вина" за новелами Луїджі Піранделло. Наприкінці червня актор зіграв на сцені Театру драми й комедії "російського Гамлета" - Федю Протасова - у спектаклі "Живий труп" Льва Толстого в постановці Едуарда Митницького.
- Ви ніколи не шкодували, що стали актором? Сьогодні це професія не прибуткова.
- Так, наш фах, на жаль, малооплачуваний. Проте, по-перше, я гадаю, що так буде не завжди. А, по-друге, не все вимірюється грошима. Адже театр збагачує тебе духовно.
- Ви думали про це, коли обирали професію?
- Авжеж, ні. Мені просто з дитинства подобалося лицедіяти, перевтілюватися. Скільки себе пам'ятаю, я завжди бажав стати актором і альтернативи не було: я знав, що вступатиму тільки в театральний інститут.
- І як складалася творча доля?
- Ще навчаючись в інституті, я почав працювати в Харківському російському академічному театрі ім. О.Пушкіна. Згодом доля подарувала мені зустріч з Миколою Івановичем Мерзлікіним, надзвичайно цікавим паном і унікальним режисером. Він очолював Київський ТЮГ, де я пропрацював п'ятнадцять років. Це, як ви розумієте, термін. Після нього - лише "вишка".
- Ваша "вишка" - Київський театр драми й комедії ні лівому березі Дніпра?
- Так вирішила доля, і я щасливий, що прийшов у цей театр. Едуард Митницький шукав актора мого віку й амплуа, мене йому порекомендували - і я підійшов. Відразу отримав дві ролі - два введення - сера Тобі Бєлча у "Дванадцятій ночі" й Балтиза в "Олесі".
- Останню роль грав сам Кропивницький...
- Я страшенно хвилювався через цю роботу. Балтизу за п'єсою майже 50 років, а я до нього не грав вікових ролей. І раптом, днів за два до прем'єри, дізнаюся, що Кропивницького поховано в Харкові, на терені церкви, де мене хрестили. Я побачив у цьому знак долі й заспокоївся внутрішньо. Після прем'єри Митницький зайшов до мене у гримерну і сказав, що в нього з'явився виконавець ролі Феді Протасова в "Живому трупі". Спасибі йому. Він побачив у мені те, чого не бачили інші.
- Спектаклем "Живий труп" завершився театральний сезон у Києві. І сам спектакль, і ваша робота викликали запеклі суперечки. Що ця роль для вас?
- Мені дуже важко говорити про Протасова, позаяк я однаково не наважуся сказати, що для мене в цьому образі найпотаємніше, бо виставлене напоказ воно вже не буде таким.
Майже рік присвячено цій ролі, я відмовлявся від інших пропозицій. І зрозумів, що працюючи над цим образом, мало бути просто актором. Слід також відповідати своєму герою як особистість. Ми шукали точки дотику, я хотів розповісти про щось своє, особисте. Чи буде це цікаво іншим? Адже те, що крає мене, тією чи іншою мірою зачіпає й решту людей.
- Глядачі знають вас як блискучого майстра імпровізації.
- Джерела, звісно, в ТЮГ, де я переграв усю "флору й фауну". Скільки, скажімо, можна грати серйозно у казці Вовка? Однак, аби дати глядачам задоволення, роль повинна передусім задовольняти актора. Ото й доводилося метикувати, вигадувати нові трюки. А загалом без імпровізації акторський фах мертвий.
- Судячи з ваших слів про Кропивницького, ви фаталіст...
Так. Ми ж усі під Богом ходимо. І будь-які наші вчинки слід звіряти з цим найвищим початком. До такого погляду на життя можна ставитися по-різному, але знаки долі є, і я їх відчуваю. Щось нам визначено наперед, адже навіщось ми прийшли у цей світ?
- Бути у згоді зі своїм призначенням - це є щастям?
- Якби я мав можливість постійно репетирувати, я лише цим і займався б. Я почуваюся щасливим, лише коли працюю, навіть якщо не все виходить. Причому працювати багато не означає часто. Не мною сказано: "Служіння муз не терпить суєти".
