Принади гріха

Його ім'я добре відоме київському глядачеві. Кожна його нова вистава привертає увагу публіки та викликає цікавість театрознавців. "Комедія про принади гріха" за п'єсою Нікколо Макіавеллі "Мандрагора" в Театрі драми та комедії на лівому березі Дніпра стала "хітом" минулого театрального сезону. 27 березня, у Міжнародний день театру, на врученні престижної театральної премії "Київська пектораль" ця вистава отримала перемогу в трьох номінаціях.

- Юро, яким був ваш шлях у режисуру?

- Досить цікавим. Я вчився на акторському курсі в Київському театральному інституті. І так сталося, що я спробував працювати з акторами як режисер. У мене почало виходити, і це так надихнуло, що я вирішив перевестися на режисерський курс, але виникли різні бюрократичні проблеми. Тоді я вирішив підійти прямо до Едуарда Марковича Митницького. Ми поговорили, і він якось відразу в мене повірив, йому вистачило для цього двадцятихвилинної бесіди. Я погано пам'ятаю, що йому казав, бо дуже хвилювався, але він мені сказав: "Переводься до мене на курс".

Не можу сказати, що на курсі Митницького мене відразу сприйняли. Спочатку довго приглядалися. Але я показав одну свою роботу, другу й до мне з'явилася довіра.

- Учитися було цікаво?

- Дуже. Але ми не лише вчилися, ми багато працювали. Едуард Маркович примушував нас перевіряти теорію практикою - такий у нього метод. Ми ставили вистави на професійній сцені.

- Ваша перша вистава?

- Ще студентом у Театрі драми та комедії я поставив виставу "Вб'ємо чоловіка" за п'єсою Едварда Радзинського "Я стою біля ресторану", яка, до речі, йде й досі. Це була, мабуть, найбільш важка робота в моєму житті, тому що перша...- я багато не вмів, багато не знав. У цьому ж театрі я поставив свою дипломну виставу "Полонений тобою". Із того часу з Театром драми та комедії я не розлучаюся, хоча були паралельно вистави й на інших сценах: "Літо та дим" у Театрі на Подолі, "Гіркий роман" у "Сузір'ї", "Гарольд та Мод" у ТЮГу...

- У виставі "Гарольд та Мод" відчувається вплив естетики Романа Віктюка.

- Я працював із Віктюком у Києві в Театрі російської драми як режисер-асистент на виставі "Дама без камелій", і в його театрі в Москві. Але там я якось не прижився. Звичайно, працювати в Москві престижно. Але я поїхав, щоб не стати наслідувачем, щоб дати собі можливість самостійно мислити, самостійно розвиватися як професіонал.

- Що, на ваш погляд, головне в професії режисера?

- Світогляд, світовідчуття, філософія.

- Ви ділите свої вистави на улюблені та нелюбимі?

- Вистава - це історія роботи з акторами, історія моїх із ними взаємин, це - частки мого життя. Цим і дорогі мені всі мої роботи.

- У вас в Театрі драми та комедії склався свій колектив виконавців?

- Так. Я не хочу зараз перераховувати, щоб нікого не образити. Але в нашому театрі взагалі хороша трупа: працездатна, мобільна, молода, складається з яскравих особистостей. Мені з ними легко та добре працюється.

- Ви очікували, що вистава "Про принади гріха" отримає відразу три "Пекторалі"?

- Ні, не чекав. До останньої хвилини не знав про це. А коли оголосили... розгубився.

- А що відчули?

- Спочатку легкий шок. А згодом - усвідомлення, що насправді це ще небагато значить. Розумієте, є події внутрішні, дуже важливі для людини, й є події зовнішні, такі, як ця нагорода. Треба навчитися для себе ці зовнішні події відкидати, щоб не захопитися ними. Слава? Це в Голлівуді. А в нас просто дякують колеги за роботу.

- Традиційне запитання - про творчі плани.

- Тут, як ворожка каже: твоє життя може потекти кількома руслами. Так і в мене є кілька русел - кілька варіантів постановки вистав. Але я людина забобонна й не хочу казати про це заздалегідь, раптом не збудеться. А зараз я переживаю кожну хвилинку вистави, яка йде на сцені...

Вела бесіду Людмила ГРАБЕНКО