"Погані новини" від доньки Брехта
Нас, українських кінокритиків, вітали, що ми "втекли з буржуазного Берлінале" на ці кілька годин до східної частини міста, аби потрапити на прем'єру антифашистського фільму молодого режисера Оттокара Рунзе, який за назву має німецьку ідіому - "Hiobsbotshaften". Приблизний переклад - "Погані новини". Однак тут присутня ще й гра слів, що безпосередньо стосується шлюбного прізвища - Hiob - натхненниці та співавторки стрічки, виконавиці головної ролі, якою є Ганна, старша донька видатного драматурга ХХ століття Бертольда Брехта.
Прем'єра та обговорення проходили в невеличкому клубі "Кіно хлібзаводу" - із переглядовою залою на 50 місць, приміщенням "для виставок і дискусій" та маленьким кафе, - котре є місцем, з одного боку, історичним (за відсутності хлібопекарні це засвідчує збережена назва), а з іншого - реальним місцем зібрання "прогресивно налаштованих інтелектуалів та митців, звісно, лівого спрямування".
Ганна Гіоб-Брехт - від молодості й понині - є актрисою Театру Брехта, очолює Фонд Брехта і є одним із мистецьких авторитетів східноберлінської ортодоксальної лівиці.
"Погані умови" - фільм, як уже зазначалося, програмово антифашистський. Та це не просто зразок політичного кіно. Це зразок абсолютної чистоти жанру, без жодних загравань із можливим глядачем, з провідною, певне, характерною для комуністичної свідомості надією, виразником якої є героїня - вчений-криміналіст у виконанні Ганни Гіоб-Брехт. Структурно картина розгортається у двох площинах. Однією з них є кабінетна дискусія двох інтелектуалів-правників на одвічну тему злочину та кари. Другою - макабрична фантазія за участю героїні-криміналіста. Вона збирає свідчення жертв гітлерівського режиму, які пройшли нацистські концтабори (Ганна Гіоб насправді зібрала сотні таких свідчень і видала окремою книжкою), доводить їх до відома молодіжної аудиторії, яка принишкло слухає страхітливі лекції, а ще - політичні пісні, яких співають у клубі на кшталт "Кіно хлібзаводу". Окрім просвітницької діяльності, криміналістка послідовно й методично карає на смерть військових злочинців, котрі вийшли із західнонімецької тюрми після років ув'язнення живими та неушкодженими. Мініатюрна, елегантна, така бабуся керується "вистражданими переконаннями і волею до праведної помсти тим, хто вповні не спокутав своєї вини", кружляючи у вишуканому смертному танці колишніх гітлерівських генералів, у яких від того холонуть і зупиняються серця. Вона, як "привид відплати" чи "привид комунізму", мережить свої "па" і під час поховальної процесії - на цвинтарі, де упокоєно прах Бертольда Брехта (!).
"Я припиню цей танець, коли всі вони опиняться під землею", - засвідчує фінальний титр картини. А провідна ідея фільму вербально означена формулою, що злітає з вуст героїні: "Якщо ти впевнений у своїй правоті, то можеш нищити злочинців без жодного суду".
На прем'єрі була присутня ще одна Брехтова донька, молодша Барбара, кора "притримується ліберальних поглядів, теж уважає себе лівою, але її не можна назвати правдиво лівою". Пані Барбара Брехт не додивилася фільму до кінця, що, зрештою, підтверджує таку характеристику - лібералам завше не вистачає криці, навіть для перегляду "крицевих фільмів".
По завершенні сеансу відбулася гаряча дискусія однодумців, на якій ішлося про те, "що не всі німці мають спокутувати історичну вину за злочини нацизму" і "що однаково погані німецький націоналізм, антисимітизм і сіонізм". Стояло питання, яким чином довести "Погані новини" до якомога ширшої молодіжної аудиторії. А ще про те, як один з провідних телеканалів, ZDF, відмовився від продукування фільму до 100-річчя Бертольда Брехта, мовляв, великий драматург був не просто комуністом, а сталіністом...
Що й не кажіть, а поганих новин, як на один вечір, випало забагато.
