Невизначене майбутнє світу
Найал Фергюсон, історик, фахівець в області фінансової та економічної історії. Професор Гарвардського університету, автор багатьох книг. Остання з них — «Війна Світу», в якій описана кривава історія XX століття — вийшла в 2006 році. Вважається одним із найбільш цікавих мислителів сучасності. В інтерв’ю Washington ProFile він розповідає про роль особистості в історії, а також про «гірший» та «кращий» сценарії розвитку людства в найближчому майбутньому.
ПРО РОЛЬ ІМПЕРІЙ У СУЧАСНОМУ СВІТІ
— В XX столітті, яке спочатку сприймалося як століття тотального прогресу, сталися найбільш криваві конфлікти в історії людства — дві світові війни та декілька актів геноциду. Як ви думаєте, чи здатні люди виносити уроки з власного минулого?
— Безумовно, існує величезний прогрес в економічних, наукових та політичних спрямуваннях людства. Наша проблема полягає в тому, що ми дуже часто розв’язуємо суперечки між державами та політичними групами насильницьким шляхом. У XX столітті це було особливо очевидно. Це був час безпрецедентного економічного та наукового прогресу, коли демократія зробила великий крок уперед, але це також був час дивної жорстокості — у війнах загинуло близько 200 млн. людей. У новому столітті ми маємо побачити, як далеко ми відійшли від цього. Але я не думаю, що хтось може сказати напевно, що в найближчому майбутньому війни будуть забуті.
— Чи згодні ви з тим, що у нас на очах відбувається крах системи національних держав?
— Мені видається малоцікавою ідея про те, що світ розділений на національні держави. Починаючи з XIX століття, і до сьогодня імперії, як би ви їх не називали — імперіями чи іншими словами — дійсно були найбільш важливими гравцями в світі великих і малих держав. Саме вони нерідко винні в розв’язанні масштабних конфліктів. Так ішли справи в XX столітті, і я думаю, що так буде продовжуватися й надалі.
Коли я говорю «імперія», я маю на увазі великі країни, які мають імперську історію. Росія — безумовно, одна з таких країн, як і Китай, Іран та ін. Незважаючи на те, що американці не люблять визнавати це, США також відносяться до числа імперій. Неправильна ідея про те, що з часів Вестфальського миру світ поділили на красиві й акуратні держави-нації. Як історик, я бачу мир у співіснуванні великих імперій та менш великих держав, долю яких дуже часто вирішують імперії.
— Яка імперія потрібна світу в нинішніх умовах?
— Хтось міг би сказати, що Європейський Союз — якраз такий тип імперії, який нам потрібен. Говорять, що це імперія, заснована не на насильстві, а на економічному співробітництві. Проблема в тому, що дуже складно уявити собі повністю впорядкований, як Європейський Союз, світ. Надто вже багато конфліктних зон на Близькому Сході, в Центральній Африці, Східній Азії — малоймовірно, що там організація європейського типу буде функціонувати успішно.
Що нам дійсно потрібно — і це дуже важливо — щоб великі імперії намагалися вирішувати проблеми за допомогою міжнародних організацій, чи то ООН чи «Велика вісімка», а не шляхом конфліктів. Якщо ми й спостерігали прогрес протягом останніх 50—60-ти років, то він був відзначений тільки в сфері міжнародних організацій, оскільки існує багато способів вирішити суперечки мирним шляхом. Це дає підстави для скромного оптимізму.
«ЛЮБОВ ДО ГРОШЕЙ — КОРІНЬ БУДЬ-ЯКОГО ЛИХА...»
— Популярне уявлення про те, що гроші — корінь будь-якого лиха. Чи вважаєте ви, що економіка — основна правляча сила в міжнародних відносинах?
— Швидше, любов до грошей — корінь будь-якого лиха, а не самі гроші. Звичайно, економіка грає дуже важливу роль у міжнародній системі. Для іншого світу Близький Схід означав би набагато менше, якби в тій частині земної кулі не знаходилася значна частка світових запасів енергоносіїв. Потужність Китаю зростає багато в чому завдяки тому, що зростає його економіка.
Однак, якщо подивитися на цю тему з більш високої дзвіниці, то складно прийти до висновку, що більшість конфліктів зумовлені економічними причинами. Перша світова війна не була результатом суперництва капіталістичних держав, як стверджував Ленін. Вона була, скоріше, викликана катастрофічним нещасним випадком, що відбувся у відносинах між європейськими державами.
У Другій світовій війні був економічний підтекст. Наприклад, у Японії була причина атакувати Перл-Харбор — вона пішла на цей крок через економічні санкції, введені США. Але коли Адольф Гітлер розпочав війну, ним керувала, передусім, расистська ідеологія, ідеологія життєвого простору та расової трансформації, а не економічні стимули.
Потрібно розуміти обмеженість ролі економічних чинників у сфері міжнародних відносин. Без економічної потужності дуже складно мати яку-небудь потужність, але могутня економіка — далеко не єдина, чим потрібно володіти. Починаючи з 1960 року, Японія стабільно була другою за розмірами економікою світу. Однак, володіючи незначною військовою потужністю, в сфері міжнародних відносин вона була досить слабкою державою.
«ЕКОНОМІКА НЕ ВІДМІНЯЄ КОНФЛІКТІВ»
— Є теорія, згідно з якою економічна інтеграція приведе до більш мирного міжнародного співіснування. Наскільки важливу роль у такому випадку будуть грати расові та етнічні непорозуміння?
— Економічна інтеграція була й раніше: з 1880 по 1914 роки відбувалося те, що можна назвати «першою ерою глобалізації». Однак це не запобігло початку світової війни в 1914 році. Навіть з урахуванням того, що, наприклад, Велика Британія та Німеччина були тісно пов’язані одна з одною економічно, і фактично були найбільшими торговими партнерами, ці держави почали воювати, причому мотивом для війни стало технічне питання про нейтралітет Бельгії.
Тому не треба дуже покладатися на економічну інтеграцію. Вона не позбавить світ від воєн. Я пам’ятаю, журналіст Том Фрідман (відомий журналіст і письменник; думка, що згадується Фергюсоном міститься в його книзі «Лексус» та Олива», виданій у 1999 році; — Washington ProFile) стверджував, що існує теорія «золотих арок» світу, згідно з якою дві країни, які мають мережі ресторанів швидкого харчування McDonald’s, ніколи не будуть воювати одна з одною. Цей аргумент з’явився майже того ж місяця, коли американські літаки почали бомбардувати Бєлград, де якраз і працювала мережа McDonald’s.
Тому економіка не відміняє конфліктів — для цього потрібно набагато більше. Те, що особливо необхідно — це організації, які здатні дозволяти суперечки без застосування насильства: це може бути суперечка відносно території або прав людини. В нас є відповідні організації, але вони не ідеальні. Очевидний приклад — Рада Безпеки ООН.
ПРО РОЛЬ ОСОБИСТОСТІ ТА СЦЕНАРІЇ РОЗВИТКУ ЛЮДСТВА
— Чи вірите ви, що особистість здатна вплинути на світову історію? Який із чинників зіграв велику роль у світовій історії — мудрість або дурість?
— Звичайно, дурість. Протягом всієї людської історії вона грала більш важливу роль, ніж мудрість. Коли історики беруться пояснювати великі події, вони безуспішно прагнуть знайти для них серйозні причини.
Але часом великі події викликані досить незначними причинами, і гарний тому приклад — Друга світова війна. Так, якби влітку 1938 року при владі в Великій Британії був інший прем’єр-міністр — не Невілл Чемберлен — він міг би повести себе більш агресивно по відношенню до Гітлера. Якщо порівняти Чемберлена та Черчилля, які, по суті, були двома головними претендентами на крісло прем’єр-міністра, ми зрозуміємо, наскільки багато залежало від характеру людини, яка знаходилася на Даунінг-стріт, 10, у той критичний момент. Якби Велика Британія не дала Німеччині окупувати Чехословаччину в 1938 році, то історія могла піти абсолютно іншим шляхом.
Тому я думаю, що історики ніколи не повинні залишати поза увагою роль окремих осіб. Влада в руках конкретної людини може зіграти дуже велику роль у виборі курсу, яким рухається країна. Я можу тільки побажати, щоб мудрих лідерів на поворотах історичного розвитку було б більше, ніж нерозсудливих. Але зараз мені здається, що нерозсудливих лідерів все ж було більше.
— Беручи до уваги минуле, давайте подивимося в майбутнє. Якими є «кращий» та «гірший» сценарії розвитку людства протягом найближчих двох десятиріч?
— Добре, що ви дали мені два варіанти сценарію, тому що не існує єдино можливого майбутнього. Є лише різні варіанти майбутнього, з яких певним чином доводиться вибрати. Корисно уявляти собі гірший варіант сценарію, тому що таким чином у нас є шанс уникнути його.
Моїм «гіршим» сценарієм було б загострення конфлікту на Близькому Сході за межами Іраку та по всьому регіону, в якому брали б участь не тільки США та Іран, а також Ізраїль, Саудівська Аравія, Сирія, можливо — Єгипет та Туреччина. Це був би в такій самій мірі конфлікт між сферами Ісламу — шиїтами та сунітами, як і, скажімо, конфлікт між Ісламом та іншим світом, або Ісламом та Заходом. Тут є потенціал для колосального вибуху — всі необхідні інгредієнти в наявності. Було б справжньою катастрофою, якби такий конфлікт вийшов із-під контролю. Ми знаємо, що подібне іноді трапляється. Якщо вибирати місце, де буде наступна світова війна, то це, швидше за усе, Близький Схід.
«Кращим» сценарієм було би включення всіх економічних сил Близького Сходу до єдиної світової економіки, щоб показати молоді Близького Сходу, що краще заробляти гроші, а не воювати. Старий лозунг 60-х звучав так: «Займайтеся любов’ю, а не війною». Я думаю, що девіз «займайтеся зароблянням грошей, а не війною» — найбільш відповідний. Коли в наявності економічні стимули, коли є можливості для плідної роботи й отримання прибутку — малоймовірно, що люди будуть вдаватися до насильства.
У цьому значенні можна було б бути оптимістами, але з побоюванням, принаймні, до початку нинішньої світової фінансової кризи. Я, швидше, песиміст, говорячи про перспективи глобалізації в умовах стрімкого зростання цін на товари, посилення протиріч у сфері торгівлі та валютних операцій. Тому я не дуже вірю в правдивість мого оптимістичного сценарію, в якому економічна глобалізація зменшує небезпеку близькосхідний конфліктів.
ПРО МАЙБУТНЄ КОЛИШНІХ КРАЇН СРСР ТА США
— Що ви думаєте про майбутнє країн колишнього СРСР?
— В багатьох питаннях ми повинні радіти такому значному економічному підйому, який пішов за кризою 90-х років. У ті роки жителі Росії та інших республік колишнього СРСР пережили більше труднощів, ніж може уявити західноєвропейське суспільство. Ситуація серйозно поліпшилася, значною мірою завдяки зростанню цін на сировину, особливо — на енергоносії.
Однак усім цим країнам ще належить пройти довгий шлях. Багатство Росії розподілене нерівномірно, деякі регіони і досі перебувають за межою бідності. Вирішальною буде відповідь на запитання: «Які відносини будуть створені між Росією та колишніми радянськими республіками?» На Заході явно присутня стурбованість тим, що деякі люди можуть відчувати ностальгію по Радянському Союзу і бажали б його відновлення. Я також думаю, що Росію справедливо непокоїть тиск, з боку блоку НАТО, що розширюється.
Такі країни, як Грузія і, особливо, Україна, зараз затиснуті, з одного боку, бажанням Росії відновити права в своїй традиційній сфері впливу, а з іншого — бажанням США збирати плоди перемоги в холодній війні. Важливо те, що ані США, ані Росія не повинні зазіхати на політичну незалежність цих країн. Я думаю, дуже важливо, щоб усі ставилися до їхньої незалежності як до факту, що здійснився.
Росія — остання повалена імперія XX століття, і сталося це дуже швидко. Але уроки історії Західної Європи говорять про те, що коли імперія зникає з політичної мапи світу, немає сенсу її відроджувати. Спитайте Велику Британію, Францію, Голландію, будь-яку європейську державу, яка колись була імперією! Росії важливо зрозуміти, що традиційна держава-нація, а не імперія — це непогане майбутнє.
— Що можна сказати про майбутнє США?
— США — це найуспішніша політична система світу та найбільш вдала економіка, але її імперське минуле абсолютно суперечливе. Численні її вторгнення в інші країни закінчилися невдало — тільки одиниці увінчалися успіхом, як, наприклад, окупація Західної Німеччини та Японії. США балансують на грані імперії.
Якщо президентом США стане Барак Обама, то, ймовірно, американська присутність в Іраку закінчиться. Це великий ризик, тому що передчасно залишивши іракський проект, адміністрація Обами залишить в Іраку хаос. Там все тільки стало більш-менш налагоджуватися, є ознаки поліпшення ситуації. Це зароджує велику надію, але все може повністю зруйнуватися, якщо до листопада стане відомо, що у нової адміністрації немає реальних намірів стабілізувати ситуацію в Іраку.
Тому, за моїми відчуттями, незважаючи на те, що США — не дуже вдала імперія, їм все ж таки треба закінчити те, що вони почали в Іраку. І навіть не заради самих Сполучених Штатів, а заради всіх, тому що невдача в Іраку та його повернення до стану громадянської війни, що було в 2006 році, обійдеться світовій економіці дуже дорого.
