Сумне свято

Вісімнадцятий рік поспіль проходить вручення міської театральної премії. Тепер у системі визначення переможців та й у самій організації церемонії відбулись певні зміни. Захід провели у Театрі оперети (прийшло так мало митців, що навіть партер не був заповнений). Швиденько вручили нагороди і розбіглися. Дивитися на це, так зване, свято, було дуже сумно і якщо не змінеться ставлення батьків-засновників премії, то вона дуже скоро «помре власною смертю»: престиж її падає, грошовий бонус — 1000 доларів (при нинішніх цінах) досить скромний; перестали приходити на церемонію головні чиновники, а також пропускають «дійство» і самі майстри сцени ...

Цього року визначали лауреатів вісімнадцять експертів, котрі таємним голосуванням віддали свій голос найкращим, на їхній погляд, акторам, режисерам, композиторам, дебютантам. Щодо кількості номінацій, за фінансових причин відбулися деякий відхід від правил: відмінили номінації «За кращу сценографію» та «За краще пластичне вирішення вистави» та об’єднали (жіноча та чоловіча роль першого та другого плану, акторський та режисерський дебют)...

Втім, незаперечним переможцем і зіркою театрального року став Ігор Славінський, який отримав три «Пекторалі» — як «Кращий режисер», «За кращу драматичну виставу» («Мертві душі») та «За кращу виставу камерної сцени» («Люксембурзький сад»). Причому, в даному випадку ніяких сумнівів у фахівців не виникало: режисер дійсно поставив кращі вистави на сценах Київського театру на Подолі. А його «Мертві душі» деякі знавці театрального мистецтва назвали чи не єдиною вдалою сценічною інтерпретацією класики на українській сцені за багато років. Сценічний твір, із одного боку, цілком режисерський, підкреслює не тільки філософічність, соціальність гоголівського тексту, але й іскрометний гоголівський гумор, на межі театру абсурду. А характери, запропоновані автором тексту та режисером,що з успіхом реалізовані акторами вистави, є багатогранними, поліфонічними, під час неоднозначними: у свідомості глядача, неначе картини, фіксуються: і несподівано зворушливий Плюшкін, і смішна, хитра та дивакувата Коробочка. До речі, вистава дала можливість актрисі Софії Письман отримати «Пектораль» за роль Коробочки у номінації «За краще виконання жіночої ролі», а Сергію Бойку в ролі Ноздрьова стати номінантом премії.

Вистава-лауреат камерної сцени «Люксембурзький сад» знову ж таки Ігоря Славінського є поетично-музичним дійством, котре, як видається на перший погляд, більшою мірою акторське. Тут вам і тексти Йосифа Бродського, прочитані акторами якось по-справжньому, вдумливо, і пісні Едіт Піаф, і блискучий рок-н-ролл. Проте саме режисерський алгоритм визначає композицію й основні змістові акценти вистави.

Можна порадіти і за режисерів-дебютантів Андрія Самініна та Олександра Кобзаря Театру драми і комедії на лівому березі Дніпра — їх «Граємо Чонкіна» є власною інсценізацією роману Володимира Войновича. Ця вистава запропонувала глядачеві справжній театр — ігровий, живий, динамічний і, разом з тим, дещо сентиментальний. А ще дала номінанта у категорії «За краще виконання чоловічої ролі» Миколу Боклана, який зіграв у виставі одразу дві (обидві несподівані для прихильників актора-романтика) ролі. Проте лауреатом «Пекторалі» став Богдан Бенюк за неперевершеного Кочкарьова у виставі Театру ім. І. Франка «Одруження». Щоправда, на етапі нагородження «кращих акторів» якось мимоволі виникла неофіційна ідея: можливо, представники експертної комісії мають не таємно голосувати, а відкрито радитись, підходячи до визначення переможців не тільки з творчо-естетичного, але й морально-ідеологічного погляду. Наприклад, ні в якому разі не зменшуючи художньої вартості робіт Богдана Бенюка і Софії Письман, виникає й інша думка: наскільки нагороди надихнули б акторів Миколу Боклана та Катерину Кістень, які знову так і залишилися лише номінантами...

Кращою виставою для дітей стала постановка режисера Юлії Маслак «Примхливе кохання Дроздоборода» на сцені Молодого театру. Це видовищне, навіть дещо епатажне, художньо довершене дійство, напевне, зацікавило не тільки дітей, але захопило своєю красою й дорослого глядача. До речі, показовою тенденцією минулого театрального року стала значна кількість якісних, художньо вартісних вистав для маленького глядача.

Премію «За кращу оригінальну музику» отримав композитор Юрій Шевченко, а «За вагомий внесок у розвиток театрального мистецтва» — актори Російської драми Валерій Бесараб та Ірина Буніна... Кращою музичною виставою став «Сорочинський ярмарок» у Театрі оперети...

Відійшовши від традиції святкувати День театру і нагороджувати лауреатів премії «Київська пектораль» у Театрі ім. І. Франка (колектив готувався до свого 90-річного ювілею), дійство перенесли до Оперети, де концерт показали актори цього театру. Вони старалися, але впродовж виступу їхні ж колеги дивилися на все це дуже неуважно, розмовляючи по телефону, ходячі й виходячи із зали, нудячись...