121 рік з дня народження Олександра Довженка

Постать Олександра Довженка в українській культурі багатовимірна – він і прозаїк, і драматург, і кінорежиссер. В світовій культурі Довженко – кінокласик і  цілком заслужено стоїть поруч з Чапліним, Феліні, Бергманом та ін.

Народився він 10 вересня 1894 року на хуторі В’юнище, (нині смт Сосниця) Чернігівської області. Його рідна земля стала вирішальною у формуванні його естетичних, соціальних та політичних поглядів. Саме вона принесла поезію в його творчість та життя.

Факти

Довженко вчився живопису у Німеччині. Після навчання працював карикатуристом у газеті «Вісті ВУЦВК».

Відомо, що видатний режисер та актор Чарлі Чаплін дуже любив Довженка. Саме він сказав: «Слов‘янський кінематограф дав світові лише одного режисера – Олександра Довженка».

У 1930 році Олександр Довженко зняв свій найвідоміший фільм «Земля», визнаний геніальним у багатьох країнах світу. Проте, прозовий твір було завершено у 1952 роцi. До фільму український гурт ДахаБраха написав нову оригінальну музику, яку вперше було виконано на Одеському кінофестивалі у 2012 році.

Довженко – автор документальних фільмів. У 1940 роцi вiн поставив документальний фiльм «Визволення» провозз’єднання Захiдної України з УРСР, цей фiльм став одним iз найбiльших творчих провалiв режисера. У 1943 та 1944 роках він знову береться за документальне кіно, цього разу у спiврежисурi з Ю.Солнцевою та Я.Авдiєнком. Фільми отримали назву «Битва за нашу Радянську Україну» (1943) та «Перемога на Правобережнiй Українi i вигнання нiмецьких загарбникiв за межi українських радянських земель» (1944).

22 серпня 1977 року було відкрито новий астероїд головного поясу, який згодом отримав назву 4520 Довженко (4520 Dovzhenko). Відкривач астероїду - Черних Микола Степанович, український астроном. У серію його відкриттів належать астероїди з назвами: Одеса, Гоголь, Сковорода, Патон, Каменяр, Кобзар та ін..

Цитати

Чого я хочу? Що мені треба? Роботи. Я хочу роботи. І трохи радості. Я матиму роботу і не матиму радості. Я не можу радуватися, коли навколо мене людям погано. Мені соромно, так соромно, ніби я винен, що люде бідні, погано одягнені, невлаштовані і перевтомлені. Ніби я обдурив їх, чогось їм набрехав і витягаю з них жили, ніби я одняв у них свята, і спокій, і лагідну вдачу і зробив їх нещасливими... Герої вони чи ні? Герої. Більш - дважди, стонажди герої і страстотерпці.

По своїй натурі я не можу, не вмію бути вдоволеним. Я з нещасливими, з бідними, з невлаштованими. Я помічав се за собою завжди. Очевидно, се від моєї невгамовної уяви і од якихось житейських стародавніх травм. ...Світова війна закінчилась атомною бомбою. Я хочу працювати. І хочу вірити до смерті, що не потрібні будуть уже людству танки, і гармати, і весь оцей смітник атавістичних дурниць, всі оці пам'ятники великим вбивцям і їх коням і готтентотські почесті снайперам, маршалам... Що буде мир. Що не потрібні будуть герої-мученики.

(з щоденникових записів,1945)

Єдина країна в світі, де не викладалася в університетах історія цієї країни, де історія вважалася чимось забороненим, ворожим і контрреволюційним, - це Україна (...) Де ж рождатися, де плодитися дезертирам, як не у нас? Де рости слабкодухим і запроданцям, як не у нас?

(«Зачарована Десна»)

Якщо вибирати між красою і правдою, я вибираю красу. У ній більш глибокої істини, ніж у одній лише голій правді. Істинне тільки те, що прекрасне. І коли ми не постигнемо краси, ми ніколи не зрозуміємо правди ні в минулому, ні в сучаснім, ні в майбутньому. Краса нас всьому учить. Ся проста істина лишилася, проте, не признаною, особливо ворогами високих мислей і почуттів. Краса - верховний учитель. Доказ цьому мистецтво - малярі, скульптори, архітектори, поети. Що б нам лишилося од Риму, од Ренесансу, коли б їх не було? У всьому людському я хочу шукати красу, себто істину.

(з щоденникових записів, 1944 р.)

 Світ огидний і страшний. Планетарне безумство цілком очевидне, коли дивлюсь підряд коробок двадцять хроніки-кіно, німецької, нашої, англійської і американської. Все як на долоні. Вся розтерзана, споганена земля...

(з щоденникових записів, 1945 р.)

— За що ми б'ємося? За що умираємо? — Голос Кравчини затремтів од глибоко напруженого хвилювання, і хвилювання передавалось бійцям. — Вороги наші б'ються за особисті багатства, за владу над нашою землею. Наші друзі воюють за мир, і лад, і радості багатого, щасливого життя своїх країн і здивовано питаються один у одного по кабінетах: за що ж бо бореться українська радянська людина? За стільки, мов, доларів або марок, як німецький, чи не за стільки? За стільки гектарів землі, як Гітлер обіцяє кожному солдату? Ні, не за стільки, брати. Ми б'ємось за те, чому нема ціни у всьому світі, — за Батьківщину.

(«Україна в огні»)

Бог в людинi. Вiн є або немає. Але повна його вiдсутнiсть - се великий крок назад i вниз. В майбутньому люде прийдуть до нього. Не до попа, звичайно, не до приходу. До божественного в собi. До прекрасного. До

безсмертного. I тодi не буде гнiтючої сiрої нудьги, звiрожорстокого, тупого i скучного, безрадiсного будня.

(з щоденникових записів)

Також читайте про Довжнека у статтях:

Історія — паспорт на загибель», або Орфей у пеклі

Довженко — це наше майже все

«Олександр Довженко: Загибель богів»