Если свобода вообще что-то значит, то это право говорить другим то, чего они не хотят слышать
Джордж Оруэлл, британский писатель и публицист

Ковідна «рулетка»

Вірус продовжує мутувати, а медики втомилися переконувати українців у необхідності вакцинації

Попри зменшення кількості нових ковідних хворих, не варто будувати ілюзій, що Україна приборкує пандемію. Так, чергова хвиля, із нумерацією якої досі не визначилися у МОЗ, поволі йде на спад. Щоденні статистичні звіти від міністерства ілюструють, що маємо тепер не два десятки тисяч нових випадків інфікування, а вдвічі менше. Так само знижується і кількість госпіталізацій та летальних випадків. До слова, останні кілька днів МОЗ не готує окремо добових даних, скільки осіб поклали в стаціонари, а скільки, на жаль, померло.

Разом з тим зменшуються і темпи вакцинації. Якщо ще кілька тижнів тому за добу щеплення проти ковіду отримували 270-310 тисяч осіб, то в останній день листопада таких людей було вже 226 тисяч. І в більшості випадків це ті, хто йде по другу дозу. За прогнозами аналітика Євгена Істребіна, якщо спад триватиме, а заохочувальних заходів не буде (про президентську тисячу чомусь поки всі дружно мовчать), то показники вакцинації сягнуть 130-140 тисяч за день.

Ба більше, не встигли ми оговтатися від хвилі «Дельти», як світом почав ширитися новий штам SARS-CoV-2 — «Омікрон». І наразі питань до його поведінки та загрозливості більше, ніж відповідей. Як коментував біолог австрійського Інституту молекулярної біотехнології у Відні Ульріх Елінг (Ulrich Elling), омікрон-варіант коронавірусу, який виявили в Південній Африці, може бути в шість разів заразнішим, ніж дельта (про це він повідомив в інтерв’ю DW). Це означає, що омікрон-варіант буде ширитися ще швидше, ніж дельта. Елінг додав, що новий варіант коронавірусу має аж 32 мутації в одному спайковому білку. Це сприяє підвищенню заразності та здатності вірусу вислизати від імунних клітин. Як переконаний біолог, наразі зупинити розповсюдження коронавірусу можуть обмеження щодо перетину кордону. До речі, Ізраїль, досвід якого у приборканні коронавірусу часто беруть за приклад, уже оголосив про закриття кордонів на два тижні.

Омікрон-варіант швидше за все утворився у Південно-Африканській республіці. Як пояснював раніше «Дню» директор Інституту біохімії ім. О.В. Палладіна Сергій Комісаренко, мутації виникають тоді, коли вірус потрапляє в організм людини, що має слабкий імунітет. І чим довше людина бореться з ним, тим більше вірус мутує, тож на виході можемо мати черговий варіант, як зараз із омікроном. За даними з відкритих джерел, є імовірність, що останній штам сформувався у людини, котра хворіла на ВІЛ та мала слабкий імунітет. До того ж новий вірус зафіксували у студентів, тобто молодих людей. З іншого боку, ПАР тривалий час не була в лідерах за кількістю хворих на коронавірус, на відміну він нинішніх часів, коли загальний рівень зараження тут вважається підвищеним.

Поки що невідомо й те, як захищатимуть від омікрону нині існуючі вакцини. У компанії Pfizer обіцяють надати таку інформацію за два тижні. Та як і з будь-яким іншим штамом SARS-CoV-2 рекомендації ВООЗ лишаються незмінними: соціальне дистанціювання, носіння масок, провітрювання, часте миття рук та вакцинація. А також має бути відстеження контактів та ізолювання.

Міністерство охорони здоров’я України наразі вирішило, що на обов’язкову 14-денну самоізоляцію мають піти особи, що провели у Південно-Африканській Республіці, Республіці Ботсвана, Зімбабве, Намібії, Королівстві Лесото, Королівстві Есватіні, Республіці Мозамбік більше, як 7 днів протягом останніх 14 днів. Надалі перелік країн може бути розширеним.

Але кордони ми не закриваємо, карантин не посилюємо, бустерну дозу вакцинації для тих, хто щепився ще навесні чи влітку і за прикладом країн ЄС мав би отримати ще одне щеплення, не вводимо.

Тимчасом лікарі — виснажені. Кожна хвиля ковіду приносить все важчих пацієнтів. У цьому вже неодноразово переконувалися журналісти «Дня», спілкуючись із працівниками інфекційних та реанімаційних відділень, котрі зараз фактично тримають усіх ковідних хворих на своїх плечах.

Фотокореспондент «Дня» днями побував у КНП «Київська міська клінічна лікарня №9», КНП «Київська міська клінічна лікарня №6» та КНП «Київська міська клінічна лікарня №1 виконавчого органу Київської міської ради (КМДА)». Далі — пряма мова працівників медичних закладів про їхні будні, стан хворих та важливість вакцинації навіть з урахуванням постійної мутації SARS-CoV-2.

КОМЕНТАРІ

«ОСТАННЯ ХВИЛЯ НАЙТЯЖЧА ДЛЯ ПЕРСОНАЛУ — І ФІЗИЧНО, Й ЕМОЦІЙНО»

Альона ХОМЯКОВА, завідувачка відділення анастезіології та інтенсивної терапії інфекційних хворих КНП «Київська міська клінічна лікарня №9»:

— Наразі відділення заповнене (із десяти ліжок зайнято дев’ять — ред.). До епохи ковіду це було звичайне реанімаційне відділення, зараз тут перебувають лише ковідні хворі. Може, хворих, яким не потрібна реанімація, і меншає, як про це каже МОЗ, але реанімаційних пацієнтів у нас все одно лишається багато. Це люди різного віку — 52, 56, 60 років, зовсім молодих — 20-30 років — наразі немає, хоча раніше були й такі.

Чергування зараз тяжкі. Остання хвиля найтяжча для персоналу — і фізично, й емоційно. Ступінь тяжкості пацієнтів постійно збільшується. З кожною новою хвилею пацієнти стають тяжчими. Вірус мутує і більше б’є по організму людини, чим раніше.

Я, як прихильниця вакцинації, намагаюся усіх, хто сумнівається, переконувати у необхідності щеплень. Немає жодної вакцини, яка захистить тебе від хвороби на всі 100%, але зменшити її ступінь тяжкості будь-яка вакцина може. Немає гарантії, що ти не захворієш, але вірогідність, що не потрапиш у реанімацію, значно більша у вакцинованих, ніж у нещеплених. Хоча вакциновані можуть захворіти, можуть потрапити у лікарню і навіть в реанімаційне відділення. Проте шанси у невакцинованих не потрапити на примусову вентиляцію легень набагато більші, ніж у тих, хто невакцинований.

Мені здається, що МОЗ, ЗМІ багато вже пояснили на цю тему, але менталітет у нашого народу дещо інший. Якщо порівняти Німеччину та нас — ми різні люди. Німці дуже дисципліновані, якщо сказати — вакцинуйтеся, то вони це зроблять. У нас — ні. Інформації ж зараз дуже багато.

Серед моїх колег — стовідсоткова вакцинація, бо ми з цим працюємо і знаємо, що це таке. Серед моїх родичів я, мабуть, до 1 вересня, довго розповідала, як це страшно — тепер усі вакциновані. Вдається переконувати друзів та знайомих. Я просто розповідаю, чим це небезпечно, бо це не застуда, не ГРВЗ, це зовсім нова хвороба, на яку немає управи. А тим медикам, які розповідають протилежне, раджу приїхати до нас волонтерами і попрацювати добу.

Треба розуміти, що основна група ризику — це люди віком 60+, а це наші батьки, дідусі та бабусі. Якщо ви не боїтеся, то подумайте про них. У них захист від коронавірусу найслабший. Молода людина може перенести коронавірус легко, але при цьому буде розносником, піде до батьків, а якщо вони захворіють? Якщо не хочете думати про себе, то подумайте про своїх близьких. Так само подумайте про тих, із ким їдете у транспорті, нехай вони для вас чужі, але вони теж люди. У людей 60+ первинна клітинна відповідь дуже сильно знижується, тому краще себе убезпечити вакцинацією, ніж думати, що це нас не зачепить. А зачепити це може кожного.

«ВІДСОТОК ВАКЦИНОВАНИХ ХВОРИХ НИНІ — НЕ БІЛЬШЕ, НІЖ 5-10%»

Віталій СИДОРЕНКО, завідувач терапевтичним відділенням №2 КНП «Київська міська клінічна лікарня №1 виконавчого органу Київської міської ради (КМДА)»:

— Хвиля іде на спад, але хворі все одно надходять. Вони мають різний ступінь тяжкості. Є хворі, котрі одразу звертаються до лікувальних закладів за допомогою, а є такі, що до останнього тримають себе вдома і потім вже в більш важких станах, середнього ступеня тяжкості, поступають у відділення. Цих хворих набагато важче лікувати, тому що вони вже мають великі відсотки враження легеневої тканини. Лікування у таких пацієнтів більш тривале. На жаль, ці хворі одразу потребують кисневої підтримки. Тобто вони без кисню вдома вже не можуть знаходитись, і це стає основною причиною їхнього звернення до лікувального закладу. Якщо показник сатурації нижче, ніж 92%, потрібно одразу звертатися до лікарні.

Відсоток вакцинованих хворих нині — не більше, ніж 5-10%, проте вони набагато легше переносять захворювання. Часто до нас потрапляють люди сім’ями, в основному це чоловік та дружина. Часто хтось із сім’ї потрапляє раніше, бо захворів першим, а через декілька днів вже опиняється у нас і чоловік чи дружина. При цьому обидва випадки потребують стаціонарної допомоги.

Тому ми продовжуємо повторювати, що, по-перше, потрібно вакцинуватися, по-друге, потрібно вести здоровий спосіб життя.


ВРАЖЕННЯ

Про віру, надію та любов... у ковідних відділеннях

Кілька особистих вражень від візитів у столичні лікарні

Микола ТИМЧЕНКО, «День»

12 листопада. Київська міська клінічна лікарня №6. Приймальне відділення. Невелика черга з чотирьох швидких. Лікарі завозять старенького дідуся, йому одразу роблять тест на ковід. Дідусь — під киснем. Поруч родичі, вони хвилюються, намагаються щось із речей передати до відділення. Його оформлюють, перекладають на інші ноші та ліфтом підіймають у лікувальне відділення. Завозять ще одну пацієнтку, вона тепло вдягнута (кофта, зимова куртка, шапка),а на обличчі киснева маска. Знову поруч схвильовані родичі...

Підіймаюсь до відділення. Першого дідуся вже поклали, лікарі ставлять крапельниці. На ліжку поруч хворий, теж із киснем,  уважно розглядає нового сусіда. У палаті поруч безперервно стогне літній пацієнт, кличе Люсю.

25 листопада. Зранку їду до Київської міської клінічної лікарні №9. Тут я вже вдруге. Першого разу був як пацієнт — 20 років тому потрапив сюди з ангіною. Спогади, звісно, неприємні. Та й сьогодні теж не найкращий привід для візиту. Знайомлюсь з директором, Михайлом Дмитровичем Валюком. Газету «День» він добре знає, читає, тож швидко отримую дозвіл знімати в реанімації для пацієнтів з ковідом.

Одягаю захисний костюм, паралельно отримуючи від медперсоналу настанови.  Відділення невелике. З коридору в кожну палату є вікно. Також в усіх палатах є камери, які виведені на окремий екран в ординаторській, таким чином пацієнти ніколи не залишаються без нагляду. Завідувачка реанімаційним відділенням Альона Хомякова показує пацієнтів та обладнання, до якого вони підключені. Поки не знімаю, лише дивлюся на дуже важких пацієнтів. Дізнаюся, що з реанімації після ШВЛ одужують лише 10-20%. Реанімація — це останній шанс, коли вже інше лікування не допомагає. Штам «Дельта» дуже важкий, і відсоток тих, хто одужує, зараз менший, ніж раніше.

Вдягаю додатковий захисний екран та заходимо до палати. Обидва хворих у ній, на щастя, вже одужують, але все одно потребують постійного нагляду. В іншій палаті перебувають тяжчі хворі — дві жінки. Одна лежить на животі, тож знімаю обережно, щоб обличчя не потрапило в кадр. Ще одну палату з двома хворими теж бачу тільки за склом, медсестра робить процедури, фотографую теж так, щоб обличчя хворих не потрапили в кадр. Хворі непритомні, тому без їхнього дозволу знімати не можна...

Виходимо з відділення, в ординаторській знімаю захисний костюм. За цей недовгий час, близько тридцяти хвилин, досить сильно спітнів, треба охолонути. Отримую настанову від Альони Юріївни робити профілактичні щеплення. Особливо важливо раз на десять років повторювати від дифтерії та правця, це спільна вакцина, а також від гепатиту В. Звісно, мова не йде про те, вакцинуватися проти ковіду чи ні. Усі хворі в реанімації — невакциновані.

30 листопада. Надворі похмуро, холодно, вітряно. У трохи роздовбаній маршрутці їду від метро до Київської міської клінічної лікарні №1. Як майже і скрізь, половина пасажирів або без масок, або ж мають «вільні» носи. За останні півтора місяці це вже четверта лікарня, в якій відвідую ковід-відділення. За цей час вже трохи звик до таких візитів. Адже першого разу було незвично, навіть трохи хвилювався. Тепер уже, обізнаний, перевдягаюсь у захисний костюм, перш ніж мене пустять у відділення та палати.

В одній із них — четверо чоловіків, один з них погодився трохи поговорити. Він у масці, лікарі не радять її знімати навіть для запису коментаря. Через маску чутно не дуже добре, доводиться декілька разів перепитувати. Ярослав Васильович хворіє вже третій тиждень, перші сім днів був удома, хоча мав дуже високу температуру (до сорока). У лікарні йому стає легше. Питаю, чи вакцинований? Чую, що ні. І не жалкує, що не вакцинувався.  Помічаю на руці татуювання «Вера. Надежда. Любовь»...

Бажаю всім одужати та йду у супроводі медиків далі. Наступна палата більш простора, в ній три пацієнти. Олександр розповідає, що перший тиждень хворів вдома, але коли сатурація впала до 87%, був направлений до лікарні.

«Я не боявся. Не відчував чогось жахливого, якби не показники, не сказав би, що щось погано, — розповідає чоловік. — Але лікарі подивились рентген та за голову схватились — двостороннє запалення. За тиждень тут вже стало легше. Я вакцинувався за три дні до того, як захворів. Не знаю, коли саме захворів, чи до, чи під час. Це була перша доза. Не вакцинувався раніше через те, що дуже довго вмовляв рідних, вони все не хотіли, надивилися різного. Думаю, зараз вони змінять своє ставлення. Як півень не клюне...».

На сусідньому ліжку — Петро Іванович. «Тут вже восьмий день. Довго хворів вдома, поки не забрали до лікарні з двосторонньою пневмонією та сатурацією 87%. Зараз вже маю 95%, але з кисневою підтримкою. Її отримую з перервами, бо вже одужую. Я не вакцинований, але обов’язково зроблю, коли прийде час після одужання. Моя дружина в Умані зараз теж у лікарні, її стан трохи важчий, ніж у мене. Ми обов’язково вакцинуємося, навіть питань нема».

Мій візит завершується. Лікарі і далі працюватимуть тут, допомагатимуть хворим, даватимуть коментарі журналістам, бо я у них не єдиний візитер. Втомлені і виснажені ковідом.

Інна ЛИХОВИД, фото Миколи ТИМЧЕНКА, «День»

«День» у Facebook, , Google+

Новини партнерів