Це ж велика дурість — хотіти говорити, а не хотіти бути зрозумілим.
Феофан (Єлеазар) Прокопович, український богослов, письменник, поет, математик, філософ

Україна: 10 років трансформації

Громадянин і держава: стосунки рівноправних партнерів
17 серпня, 2001 - 00:00

Ми продовжуємо публікувати відповіді читачів на запитання третього туру нашого форуму:

— За десять років ми стали більш чи менш залежними як у зовнішньополітичному (в міждержавних відносинах) так і в суспільно-особистісному (у стосунках громадянина і держави) ракурсах?

Сьогодні на нього відповідає Галина Александрова з Маріуполя.

Громадянин і держава: стосунки рівноправних партнерів

За десять років ми стали бiльш незалежними у всіх аспектах. Незалежність — саме так можна схарактеризувати нинішній стан і країни, і кожного громадянина в порівнянні з тоталітарним режимом СРСР. Якщо ж вимірювати набуті нами свободи за мірками передових країн західної демократії, то ми ще далекі від бажаної мети. Але оскільки ми прагнемо до високих стандартів, то й звіряти досягнуте повинні з ними.

Після отримання незалежності Україна стала активним суб’єктом міжнародної політики. Вона сама укладає міждержавні угоди, бере участь у регіональній співпраці, проводить самостійну зовнішню політику, спрямовану на зміцнення миру та безпеки в Європі і у світі, бере участь у миротворчій діяльності. Україною ратифіковано всі найважливіші договори із забезпечення міжнародної безпеки і прав людини.

Але більш упевненому становленню України на міжнародній арені заважає економічна відсталість і низький життєвий рівень населення. Громадяни однієї країни живуть у двох рівнях незалежності: одні можуть робити все за правом своєї сили, інші — не спроможні реалізувати права, закріплені в Конституції. Свобода одних людей існує за рахунок ущемлення свободи інших. І хоч держава усунула юридичні перешкоди на шляху вільного розвитку кожної людини, далеко не всі можуть досягнути достатку, необхідного для найбільш повного вияву своєї незалежності. Адже на старті економічних реформ владу і власність не було розведено на краї бігової доріжки. З самого початку порушувалися правила рівних можливостей, і переможець був відомий заздалегідь. «Пірова перемога» призвела до концентрації величезних багатств у руках невеликої групи людей і до зубожіння основної частини населення. Ідеологічно це виправдовувалося гаслом: «Чим багатші магнати, тим багатша країна». Але країна ставала чим далі, то злиденнішою.

У більшості своїй людям складно бути незалежними за умов соціальної незахищеності. Багато хто шукає шлях до свободи в повній ізоляції від проблем суспільства і держави, культивуючи родинні цінності або занурюючись у свій, створений уявою, світ, який здається їм набагато кращим за світ навколишній, до того ж не менш віртуальний. Для інших свобода — це повна вседозволеність, особливо небезпечна в маргінальному середовищі. Треті ж за будь-яких обставин знайдуть спосіб для самореалізації особистості. Але з безлічі розрізнених пошуків особистої свободи не складається суспільна солідарність...

На іншому, «вищому рівні» незалежності, де капітал є гарантом входження до влади, а влада розглядається як важіль для досягнення максимальної свободи примноження капіталу, відбувається боротьба за переділ власності і влади. Цей стан можна схарактеризувати як взаємозалежність влади і бізнесу, які почергово шантажують одне одного.

Ми беремо активну участь у виборах, але наші політичні свободи деформуються в нерівних умовах передвиборної боротьби. До влади приходять ті, хто підтримується могутніми джерелами фінансування. Політичні свободи у нас існують начебто самі в собі. Вони не сприяють утворенню економічної свободи і соціальної держави, тобто ніяк не відбиваються на підвищенні рівня життя людей. Швидше, навпаки, адже всупереч передвиборним обіцянкам політиків, тягар оподаткування не меншає і для багатьох підприємців стає непосильним. Громадяни вважають, що їхнiй вплив на владу — мінімальний, а партії ще не стали повноцінними посередниками у взаємовідносинах громадянина і держави, оскільки в більшій своїй частині зосереджені на вузькопартійних цілях.

Людина — вже давно не «гвинтик» державної машини, вона перестала бути об’єктом команд і звільнена від жорсткої опіки держави. Але в той же час вона ще не може використати свої свободи для встановлення з державою рівноправних стосунків партнерів. Постійна боротьба за виживання віддаляє людей від політики та громадського життя. Окрім того, людина через інерцію переносить своє відчуження від тоталітарної держави на державу взагалі. Для зміцнення незалежності необхідна сильна держава, заснована на праві. Держава, яка б розділила бізнес і владу та максимально ефективно боролася з мафіозними структурами та злочинністю.

Щоб бути сильною, держава повинна стати соціальною. Десять років перетворень показали, що не можна відкладати соціальні питання на потім. Для більш успішного процесу формування громадянського суспільства необхідно виробити концепцію взаємовідносин держави і громадянина. Основними її принципами могли б стати «вирівнювання нерівності», пріоритетність соціальної сфери в процесі перетворень, підвищення соціальної ролі державності. При цьому важливі не лише соціальні програми і програма боротьби зі злигоднями, але й розвиток науки, освіти, системи підвищення кваліфікації, нових технологій. Адже ефективність сучасної економіки зумовлюється, передусім, високим рівнем розвитку людського потенціалу. Тому така важлива роль людини і роль держави та їх солідарні стосунки.

Галина АЛЕКСАНДРОВА, Маріуполь
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ