Ми досі ще рятуємо дистрофію тіл, а за прогресуючу дистрофію душ — нам байдуже.
Василь Стус, український поет, перекладач, прозаїк, мислитель, правозахисник,

«Нові курси...» – старі схеми...

Щоб позбутися олігархічно-корумпованих систем, потрібно... обирати реальні механізми власного державотворення
27 лютого, 2019 - 10:28
ФОТО З АРХІВУ "Дня"

Доведено, що в основі функціонування комфортної життєдіяльності людини як громадянина конкретної держави лежать природні чинники (земля та її природні ресурси, сонячна, вітрова та інші енергії...), які в процесі раціонального природокористування постійно (щорічно) створюють додану вартість, що є головним не позиченим інвестиційним природним капіталом нації, — основним національним багатством.

Саме ці чинники як природні об’єкти права власності Українського народу, що перебувають під особливою охороною держави, задекларовані в Конституції України (стст. 13-14).

Проте в існуючих умовах кланової монополії на природні ресурси, корумпованості, політиканства й брехні, — громадяни України (Український народ) не стали реальними власниками свого основного національного багатства і не мають реальної вигоди від нього. Це відбуватиметься до тих пір, — допоки самі громадяни не об’єднаються навколо чинних норм Основного Закону України й не будуть реальними носіями своєї (не олігархічної) влади, яка й повинна реалізувати ці чудові Конституційні права.

Революція Гідності (п’ять років тому) подала нам таку надію й створила реальні передумови до виходу з цього ганебного стану. Тоді очікувалось, що імплементація нереалізованих Конституційних норм, посяде одне з центральних місць, не лише в передвиборчих програмах Президента України й народних депутатів України, а й у практичних заходах як першочергових і комплексних у діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування. На жаль, цього не відбулося...

Щоб відкрити очі українцям на шкідливість здійснюваної так званої земельної реформи, що була звужена до аграрної, — внаслідок чого відбулась експансія родючих земель і сільських територій експортно-орієнтованим агробізнесом та знівечено селянство як генофонд нації, а також, щоб вказати на шляхи виходу з цього, здавалося б, непоправимого стану, — нами проведено комплексні дослідження, і навесні 2016 року видано наукову монографію «Звершення земельної реформи в Україні: нова парадигма». 

З метою ознайомлення більш активних верств громадянського суспільства з сутністю вирішення цієї загальнонаціональної проблеми як ключової, газета «День», починаючи з липня 2018 р., уже розкрила основні засади її (реформи) на своїх шпальтах (Українці мільйонери — 5 липня 2018 р., Українське... «Ельдорадо» — 7-8 вересня 2018 р., Земля зробить українців багатими, якщо... — 10 жовтня 2018 р., Освоєння «цілини... — 13 листопада 2018р., Земельна реформа — це не ринок паїв... — 4 грудня 2018 р., Не продається! — 9 січня 2019 р., У кого земля — у того влада! — 31 січня 2019 р.).

Однак, проаналізувавши на сайті ЦВК передвиборчі програми на посаду глави держави — гаранта Конституції України, особливо «самих рейтингових» кандидатів, — на предмет наявності в них (програмах) бажаних напрямів й механізмів імплементації нереалізованих дотепер норм стст. 13—14 Основного Закону України, на превеликий жаль, — з’ясовано, що майже всі повторно заявлені «претенденти», — в цій царині, виявилися майже «голими»...

Натомість, із погляду національної безпеки, в онові якої лежить наша земля та її природні ресурси як основне національне багатство, мене зацікавили деякі програмні наміри, зокрема, нового претендента  Ігоря Смешка... Точно не знаю, що ж мав на увазі Ігор Петрович... Але те, що одним із основних напрямів діяльності президента він розглядає: «земельну реформу та впорядкування земельних відносин із урахуванням інтересів громадян України», а не лише «селян», — дійсно узгоджується з конституційними вимогами та пропонованими мною механізмами їхніх реалізації...

ЗЕМЛЯ: НЕОРДИНАРНІ ЗАХОДИ

Не агітуючи за будь-якого кандидата, тепер, — як ніколи, маємо безпомилково відділити «зерно» — від «полови», і засіяти ним українську «Землю — Матір», щоб сьогоднішній виборний рік став добрими «жнивами» — на справжніх «владних мужів» — відданих загальнонаціональній справі...

Чому ця вимога є надважливою...

Тому, що за попередніми розрахунками НАН України реальна вартість природного капіталу як основного національного багатства нашої держави сягає 320 — 380 трлн дол. США. Із них доступних багатств — тільки четверта частина (90 трлн дол. США), з яких на кожного громадянина припадає близько 2 млн дол. США.

На цій основі прогнозується (за два роки від початку повноцінного звершення основного етапу пропонованої нами комплексної земельно-ресурсної реформи в Україні) задіяти в ринкову економіку держави лише десяту частину з доступних природно-ресурсних багатства, що в грошовому еквіваленті сумарно становитиме — майже 9 трлн дол. США. Водночас має діяти національний регуляторний принцип, за яким сплачується рентна плата чи земельний податок — повною мірою всіма, хто користується такими природними об’єктами прав власності Українського народу (в межах і поза межами населених пунктів, у тому числі міст).

Застосовуючи комплексні механізми, нами доведено, що в наслідок раціонального використання цих природних ресурсів, щорічні надходження коштів до спеціалізованої Національної земельної установи України (в розрізі районів і міст обласного підпорядкування) як рентної плати чи земельного податку на рівні лише 1% — у середньому, становитимуть (на початковий період) — майже 90 млрд доларів США й збільшуватиметься щорічно. Адже в основі успішного функціонування (без корупції і без надуманого посередництва) суспільно-економічних ринкових відносин повноцінні механізми прозорого одержання збалансованих прибутків (доходів) як інтересів за відповідно вкладені частки капіталів (природних ресурсів, засобів і праці), які належать їхнім власникам, що мають право — володіти, користуватися і розпоряджатися ними.

Проте слід врахувати той факт, що «реформування» соціалістичної моделі планової економіки, в тому числі й земельних відносин, — до моделі ринкової економіки в пострадянській Україні — не відбулося, і ми одержали досить гібридний і корумпований існуючий соціально-економічний стан...

Тому, ми маємо застосовувати неординарні заходи, орієнтуючись на зрозумілі закони ринкових відносин, які функціонально коротко виражають основні інтереси головних учасників природокористування й господарювання через: «ренти, відсотки й реальну величину заробітної плати» (рис.).

Коли ж відкинути такі закони ринкової економіки та загальнонаціональні регламенти як вимоги до раціонального та збалансованого природокористування, — зразу ж з’являється ніша для зловживань і корупції.

У нашому випадку, — в умовах переходу до цивілізованих ринкових правовідносин, Український народ як абсолютний власник землі та її природних ресурсів, що приймають безпосередню участь у створенні ринкових продуктів, — має одержувати відповідний прибуток (дохід), — на рівні повноцінної земельної ренти.

При цьому завжди виникатиме головне запитання... Яку ж частку становить ця природна складова в ринковій вартості відповідного продукту...

РИС. ОСНОВНІ СКЛАДОВІ ФОРМУВАННЯ РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ В ПОСТРАДЯНСЬКІЙ УКРАЇНІ. ДЖЕРЕЛО: РОЗРОБЛЕНО АВТОРОМ

 

Щоб підсилити уяву про вартість такої частки, і про розмір надходжень (земельного податку, чи рентної плати) на користь їх власника, — запитаймо самих себе... Чи можливо одержати продукти рослинництва (деревину, зерно, коренеплоди...) — без сонячної енергії (процесу фотосинтезу), води, ґрунту, поживних речовин, мікробіоти тощо? Напевно скажемо ні!...

Так само, як неможливо одержати метал — без руди (природної сировини)... Дорогоцінне каміння, природний газ, вугілля, будівельні матеріали та інші корисні копалини (тверді, рідкі і газоподібні) без них самих...

Відповідь зрозуміла... Всі ці та інші природні об’єкти (ресурси) беззаперечно складають — чималу частку в кінцевій ціні продукту (продукції)...

На жаль, цю правду обминають не лише «кандидати», а й корумповані чиновники та злодійкуваті природокористувачі, розповідаючи про всілякі схеми, розрахунки і підрахунки «ціноутворення»... В них часто виходить, що частка природних ресурсів у ціні товару майже нульова... А якщо вони «добре порахують...», то нація (держава), — ще й повинна доплачувати їм...

Тут-то й «заритий собака»... Фактично заховано «ключ олігархів» до корупції і зловживань. Їхній шлях до реалізації своїх «бізнесових інтересів» (фактично власного збагачення) лежить через «взяття» влади і заниження (нівелювання) в ціні товару — вартісної частки капіталу нації ...

ГАЗ: ДЕШЕВИЙ СИР У МИШОЛОВЦІ...

Для підтвердження цього розглянемо лише один дискусійний приклад із передвиборчого трюку, — що пов’язаний із газовою корупцією...

Оскільки, нам розказують про дешевизну природного газу власного видобутку при одночасній закупівлі значної кількості чужого газу на ринках Європи — за їхніми цінами, тож спробуймо розв’язати це хитрувате завдання — «з олівцем і калькулятором»...

Спочатку з’ясуємо дві об’єктивні передумови як правди.

Перша правда, — це та, що природний газ як корисна копалина, що перебуває в земній корі (надрах) нашої держави — є абсолютною власністю всього Українського народу і вартість його (тіла газу) повинна ототожнюється зі справедливо встановлюваною рентною величиною.

Друга правда, — це те, що не всі громадяни України в однаковій мірі споживають природний газ. Зокрема, я (як і більшість киян) користуюся електроплитою... Хтось гріється і варить їсти, спалюючи дрова, солому, вугілля, торф, — використовує сонячну чи вітрову енергію... Тож чому частина громадян може мати вигоду (дешевший газ) за рахунок інших, — сприяючи корупційній складовій, як цього вимагають окремі ініціатори?!

Щоб цього беззаконня не відбувалося, — діє державна регуляторна політика, за якої всім неплатоспроможним і непрацездатним громадянам (сім’ям), які використовують газ за ринковою ціною, компенсуються витрати на сплату непомірних комунальних послуг. У нас також почали дотувати бідніших — допоки не зростуть їхні доходи (зарплати й пенсії).

Тепер можна починати визначати розмір рентної ставки на український газ.

Починаючи з відомого, — з того, що, очевидно, не є корупційним і — на що ми не можемо впливати. Це розмір (величина) ринкової ціни на природний газ у країнах ЄС, — звідки докуповуємо ми. До речи, в них ціна для промислових споживачів,  нижча від ціни — для населення. Так, на кінець 2017 року ціна для промисловості становила, зокрема: 237 дол. США — у Великій Британії, 313 дол. США — в Словаччині, 322 дол. США — в Німеччині, а для населення, яке споживає в рік 525 — 5250 кубометрів, — у цих же країнах, ціна складала (включно з усіма податками): 588 дол. США — у Великій Британії, 525 дол. США — в Словаччині, 753 дол. США — в Німеччині.

У нас навпаки. Для промислових споживачів ціна газу вища, ніж для населення. Тому в Україні маніпуляції, в основному, відбуваються за участі населення, де ціна природного газу видобутого в Україні розраховується за подібними формулами й схемами, що діяли, ще — за Павла Лазаренка і, напевне, — задовго до нього...

Головний секрет «успіху» вітчизняних газових «керманичів» крився і продовжує ховатися в схемах, які базуються насамперед на штучному заниженні вартості (ціни) самого газу як корисної копалини, що є абсолютною власністю всього Українського народу.

При цьому, Верховна Рада України начебто від імені народу — щорічно встановлює розмір земельної ренти на видобутий газ із надр. Приміром, якщо в 1995 — 1996 роках в Україні було встановлено земельну ренту за кожну тисячу кубометрів видобутого природного газу — 23 дол. США, в 1999 — 2000 роках ця цифра становила лише — 5 дол. США, то в минулому (2018) році — по 237 грн (8,5 дол. США) за 1000 куб. м. газу, який залягає на глибині до 5000 м, та — 118,5 грн (4,3 дол. США) — понад 5000 м. На 2019 рік збільшено ці показники в порівнянні з минулим роком, — лише приблизно на 10 %, що становить відповідно — 9 дол. США та — 5 дол. США за кожну 1000 куб. м. газу.

За наявними даними, вартість повного циклу видобутку газу в Україні держкомпанією — від початку буріння та видобутку до закриття свердловини, включаючи відповідну рентабельність і податки — може варіюватися від 120 до 250 дол. США за тисячу кубометрів. Деякі компанії (так звані інвестори) вказують нижчі ціни — від наведених (окремі з них не включають у затрати рентну плату)... Тому, з коректних міркувань (не здійснюючи антикорупційні розвідки), можна погодитися на максимально-допустимому середньозважену вартість повного циклу видобутку газу в Україні (затрати без рентної складової) — в розмірі — 185 дол. США за кожну 1000 куб. м. газу.

Незважаючи на це, — з 1 лютого 2019 р. ціна природного газу без ПДВ із ресурсів Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» для промислових споживачів та інших суб’єктів господарської діяльності є в діапазоні 8717 — 9549 грн за 1000 куб. м, що в середньому становить 9133 грн за 1000 куб. м, або 332 дол. США (по курсу 27, 5 грн за долар США). А з ПДВ — 10959 грн, або 398 дол. США. Також повідомляється, що кінцева ціна газу для населення становить 8548,92 грн, або — 310,8 дол. США (по курсу 27, 5 грн за дол. США), а для підприємств теплокомуненерго — 8361,85 грн, або — 304 дол. США (по цьому ж курсу). Є й інші дані, оскілки споживаються різні обсяги та здійснюються різні транспортні витрати...

Щоб розв’язати поставлене завдання, доречно погодитися на застосування єдиної ціни як ринкової за тисячу кубометрів природного газу, добутого в Україні для всіх споживачів, — у розмірі — 300 дол. США. При цьому має продовжуватися компенсація всім неплатоспроможним і непрацездатним громадянам (сім’ям), які використовують газ за такою ринковою ціною, — витрати на комунальні послуги.

Таким чином, абсолютна вартісна частка самого газу як ресурсу і природного об’єкту — основного національного багатства, що є власністю Українського народу й виражається рентною величиною, — становить різницю між ринковою ціною (300 дол. США за 1000 куб. м. на пункті споживання) для споживача — та середньою вартістю затрат (повного циклу) на видобуток кожних 1000 куб. м. газу в Україні (185 дол. США), що й відповідає — 115 дол. США, замість нинішніх — 9 дол. США.

Як бачимо, «вони» самовільно немовби від імені Українського народу продають «самі — собі» наше національне багатство — в 10 разів дешевше.

Подібне відбувається — при агропромисловій (неселянській) експлуатації родючих ґрунтів... — монопольному використанні лісів... Торгують не лише високоліквідним зерном як сировиною й кругляком як дровами — за валюту, знищуючи природну родючість ґрунтів та природні деревостани, руйнуючи цілісні агроландшафти та екосистеми, а й — підривають економічні основи державності через привласнення капіталу нації...

Саме тому, більшість кандидатів, особливо в народні депутати, намагаються — з усіх сил «прийти» до влади, щоб зберегти «старі схеми». При цьому, — «ні пари — з вуст...» про необхідність встановлення об’єктивно-чесної і повноцінної сплати земельної ренти за природне багатство, що є абсолютною власністю Українського народу.

На заваді цьому може стати гарант Конституції України, який повинен, у кінці-кінців, забезпечити Українському народу — це право. Думаю, що з цих причин, також багатьом із нинішніх кандидатів, — потрібна ця найвища посада...

Проте маємо вірити, що наші громадяни як повноправні володарі свого основного національного багатства — з кожним днем мудрішають і не злакомляться на «сир» у хитруватій «мишоловці», а візьмуть курс на реальні механізми власного державотворення...

Олександер КОВАЛІВ, доктор економічних наук
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ