…коли у теперішню глупу ніч українство не буде себе нічим заявляти ясним і голосним, то ніхто не піде за ним, коли настане ранок. А він таки настане неодмінно.
Михайло Драгоманов, український публіцист, історик, філософ, економіст, літературознавець, громадський діяч

«Краще за правду не збрешеш»

Сторінками нової книги Юрія Шаповала
28 лютого, 2004 - 00:00

Ці нотатки з’явилися як роздуми з приводу виходу в світ нової книги Ю. Шаповала «Невигадані історії» (Київ, 2003. — 350 с.). Вона дає змогу простежити авторську лінію, яка ведеться вже майже п’ятнадцять років. Написані і розміщені в періодичній пресі у свій час, зібрані разом, вони створюють новий зміст та сюжет. Такому погляду сприяє і кілька слів до читача цієї книжки, зроблені автором під назвою «Краще за правду не збрешеш».

Автор сумує з приводу того, що він відчуває, що документально доведена правда про злочини комуністичного режиму нікому не потрібна. Хоча б, як гадалося, вона вплине на посткомуністичне суспільство, на формування нової історичної свідомості. Маю сподівання, що це було написано у ту хвилину роздумів, яка притаманна кожній творчій особистості, яка надто прискіпливо оцінює свою працю.

Насправді це видання має суто важливе значення як для сьогодення українського суспільства, так і для її майбутнього. І хоча автор з ноткою песимізму відзначає мовчазність українського народу та політикуму, істеблішменту української історичної науки, з такою констатацією фактів особисто я не можу погодитись. Поясню чому. Всім відомо як закінчилася комуністична доба. Цей фінал не був пов’язаний з масовим політичним рухом. Це була водночас і несподівана і очікувана подія. Наче айсберг, перевернутий теплою течією перебудови, кинув владу до ніг демократично налаштованої національної інтелігенції. Що ж стало після того, як було усунуто «прокрустове ложе» комуністичного режиму?

Збіг обставин (ГКЧП як порушення «соціалістичної законності») дозволив представникам партійної і радянської номенклатури, яка разом з усіма відчувала і потай очікувала прояву загальної кризи, згодом опинитись на чолі активного суспільно-політичного життя, а потім і при владі.

Повалення комуністичного режиму не означало початку іншої епохи. Розклад політичних сил в Україні після десятиліть панування комуністів принципово відрізнявся від усього, що накопичила історія цивілізації людства, зокрема від досвіду народів Європи.

Демократичні гасла зібрали під собою більшість населення, яке було переведено, як верблюд із відомого прислів’я, в «игольное ушко» економічного лібералізму, який звертався до найнижчих спонукань в ситуації соціального хаосу, що насувався.

Можна стверджувати, що сам хід історії розвіяв як дим сподівання демократів першої хвилі. За умов економічної самотності громадян відбулася деморалізація основної частини населення України. Частина демократичних діячів пішла в бізнес, маючи на меті особисте збагачення, яке здійснювалося далеко не бездоганними засобами. Частина, як це завжди буває, просто відійшла від політики, вичерпавши себе. Врешті- решт якась частина була «куплена» інтегруванням до бюрократичних структур.

Вони виконали свою місію. Демократична хвиля винесла на поверхню політичного життя нові представницькі заклади, вільні вибори, Верховну Раду, Конституцію, Конституційний Суд, політичні партії і т. ін. Зміни, які почалися, потребували вироблення нових цінностей відносно свободи, суверенітету громадянина, розвитку уявлень про норми справедливості, особистісної автономії, розвитку національної держави, демократизації державного ладу, місцевого самоврядування та багато іншого. Книга Юрія Шаповала допомагає усвідомити, наскільки серйозними були перешкоди на цьому шляху.

Однак зміна умов, які викликали сплеск демократичного руху в умовах «економічного благополуччя» початку 90 х рр., та її невдачі у прийнятих нею тоді формах зовсім не відкидає і не усуває демократизації як такої. Навпаки, стає особливо нагальною потреба демократичної рефлексії. Ю. Шаповал постійно нагадує, на якому ґрунті з’явилася демократія в Україні. Це державна власність на всі засоби виробництва, які виключали будь-які законні форми приватного бізнесу, він нагадує про військово-промисловий комплекс в економіці, величезну армію, розвинений апарат КДБ, про повну ідеологічну і політичну монополію бойового загону КПРС Компартії України.

Що ж можна вважати головним результатом тих років, за які були написані Шаповалові статті? Звичайно, весь цей час продовжувалася приватизація, розвивався ринок, але новий уклад життя ще не сформувався. Разом з цим, головним підсумком минулих років можна вважати подолання ілюзії загальних інтересів, єдиного в своєму устремлінні до демократії і вільного ринку суспільства. Реалії нинішнього соціального життя України виявилися досить далекими від устремлінь домінуючої кількості населення України.

Втягнення десятків мільйонів народу України в поступовий рух історії останніми часом засвідчив відсутність однолінійності руху до західних форм демократії. Чому саме, стає більш зрозумілим і пересічному громадянину після знайомства його з книгою «Невигадані історії» Ю.Шаповала.

Мабуть, не варто «виставляти рахунок» або посилатися на помилки демократів «першої хвилі». Тим більше наївно пов’язувати появу демократичної рефлексії з очікуванням приходу другої хвилі. На наше глибоке переконання, може йтися лише про формування дійсного світогляду і руху, для якого свобода і демократія будуть не гаслами для маскування корисних устремлінь груп і кланів, а наповняться реальним змістом. Влада, яка здійснюється від імені народу але без його участі, можлива при наявності всіх необхідних атрибутів справжньої демократії. Такий стан може мати місце аж до того, поки працівники, більшість населення України не зможуть виховати себе самі демократично. Тобто не навчаться рахуватись з більш складним устроєм сучасної держави. Інакше неминучим є повторення долі тих народів, які живуть у страхові втратити добре ставлення західних демократій на чолі з США і політичними інтригами і переворотами з метою цього уникнути.

Нелегке завдання привити багатомільйонному населенню України побут, мораль, уклад життя людей, які належать до різних культур, конфесій, узгоджуючись з новими реаліями постійно мінливого життя. Необхідність об’єднати населення не лише адміністративно, бюрократично, а й насамперед через ринок, товарне виробництво, вигідне не окремим кланам, включаючи кримінальні, а в першу чергу безпосереднім виробникам, створити націю- державу, що вимагає радикального розширення кругозору як самих найнижчих «низів», так і політичних еліт.

Відкрити Україні дорогу до сучасності, зберігаючи національне обличчя. До рішення цієї проблеми історія підвела нашу країну на межі ХХ і ХХI століть.

Книга Ю.Шаповала дає змогу віддати собі звіт про те, що російський комунізм залишив глибокий слід у житті і психології народу України. А це означає, що його не можна здолати шляхом простої дискредитації або ще гірше — переступити через нього, забути, що він був. Як ніколи, вкрай необхідно засвоїти, що подолання цього спадку можливе лише через проникнення і розуміння сутності цього явища. Вочевидь, що комунізм вирішив поставлені суспільним розвитком проблеми своїми способами. Насамперед тотальним насильством. Проблема відношення влади і народу, бюрократії і пересічних громадян, проблема соціальної справедливості, цілісності держави, політичної самостійності — всі ці проблеми, як показано в книзі, будучи вирішені насильницькими методами, призводять до сумних результатів.

Їх перевирішення новими засобами і на новій політичній основі неможливе без тієї кропіткої, некричащої роботи, яка пов’язана з формуванням нової свідомості. Цю роботу і здійснює книга Ю.Шаповала «Невигадані історії», прочитання якої спонукає читача до роздумів у сенсі «невідгаданих історій» і нового розуміння свого майбутнього.

Олег ТРАВЕРСЕ, кандидат історичних наук, Ігор СЮНДЮКОВ, «День»
Газета: 
Рубрика: