Французькі дослідження Гоголя на Гуцульщині

Вистава "Гоголь-Кабаре"  об’єднала  в одному сценічному  мережеві героїв різних творів Миколи Васильовича, зокрема,  "Мертві душі" , "Ніс" , "Вій" , "Шинель", "Як посварилися Іван Іванович з Іваном Никифоровичем","Ревізор" а також листи Гоголя (ексклюзивний переклад українською мовою). 

Режисер вистави  - Жуль Одрі -постать знакова і архіважлива у контексті сучасного українського театру. Він, як громадянин Франції, виграв конкурс на посаду головного режисера Франківського драмтеатру,  за короткий час блискуче освоїв українську мову і у своїх виставах звертається до історії України та Франції, його хвилюють художні світи Альбера Камю, Миколи Гоголя…

В своїй новій виставі на Гуцульщині Жуль Одрі творить мікро та макрокосм Миколи Гоголя, у якому і  перетинаються відомі  гоголівські герої. 

Місце зустрічі -  Умовність. Чи то кабаре  в Європі, де мандрує Автор. Чи то хворобливі передсмертні сни Миколи Васильовича, у яких виникають фантомні образи його ж літературних героїв. А може ця вистава, як "Лист" нашого сучасника-європейця - -  до самого Гоголя, який занадто багато передбачив і напророчив у своїх  відомих сюжетах... 

 Вистава цікава ще й тим, що у ролі  композитора  тут вперше виступила провідна актриса театру Надія Левченко, яку глядачі знають і люблять  у виставах "Нація" , "Солодка Даркся" , "Енеїда" , а також у багатьох наших нових кінопроєктах (зокрема, "Шляхетні волоцюги" , "Черговий лікар" , "Лікар Ковальчук") .  Отже, про пре‘єру вистави "Гоголь-Кабаре"  - у розмові з Надією ЛЕВЧЕНКО. 

«КОЖЕН ЗВУК МАЄ  ХАРАКТЕР»

- Надю, кожна робота Жюля Одрі в Івано-Франківську щоразу мала якусь історію того, чим була інспірована. Скажімо, перша – «Калігула» - це заповіт його дідуся, спогад «FELIXAUSTRIA» з’явилась тоді, коли Жюль захопився старим Станіславом на теренах бабусі Австрії, а фантастичне розслідування на основі реальних подій  «Мадам Елен» народилося зі звичайного знайомства з літньою українкою, народженою у Франції, котра більше не повернулася до країни свого неймовірного дитинства.  Відтак ця камерна постановка стало сповіддю, психотерапією для обидвох. А як все починалося цього разу?

- Ще після «Фелікса…»  ми  якось спілкувалися, і Жюль сказав: «Я б хотів поставити Гоголя». Я ще посміялася «Ого, Гоголя». Потім відкрилося, що Гоголь – улюблений його письменник. І коли він вдруге про це сказав, то було перед першим нашим карантином, я  якраз грала свою музику. Він почув, спитав, чи я пишу. А потім запропонував «давай ти напишеш музику до Гоголя» і  кілька разів повторив:  «Я в тебе вірю. Ти напишеш музику до вистави. У тебе класно виходить».

Почався карантин, я взяла додому синтезатор, спочатку думала: Гоголь  - це така містика, можна бавитися зі звуками, мені здавалося, що на синтезаторі всі ці звуки є. А як з’ясувалося – нема. І я зупинилася на чистому звучанні піаніно, потім вже додавали інші звуки, котрі мають характер. Бо кожен звук має  характер… Я сиділа – шукала їх - знаходила. Але все щось мені було не те і не так. Жюль мені давав дедлайни, я надсилала йому на телеграм треки. І коли завершився перший етап карантину, ми змогли зустрітися вживу в театрі, тоді вже я почала по-справжньому хвилюватися. Що скажуть колеги? Я ж розуміла, що може бути упереджене ставлення: Надя - актриса і… музика. Я страшенно переживала, щоб їм сподобалось. Потім вже за допомогою сучасних технологій ми додавали інші інструменти до моїх мелодій на піаніно. Почало все вимальовувалось і не було так страшно.

- Тобто спочатку була музика?

- Можна сказати так. Хоча спершу Жюль обрав твори Гоголя – «Вій», «Розповідь про те,  як посварилися Іван Іванович та Іван Никифорович», «Ревізор»,  «Мертві душі», «Ніс» і «Шинель», і «Тарас Бульба».  Фрагменти цих творів плюс тексти Жюля Одрі, а ще – листи Гоголя. «Шинель» у нас випала, хоч я написала кілька сумних мелодій, бо  музику тільки як настрій і сприймаю,написала для Акакія Акакійовича. А потім ми почали підбирати інструменти для акторів. Інструменти потрібні  були яскраві, характерні, які б підкреслювали персонажів. Щоб були доречні. Ну, як без труби. А в нас жодного духовика. Мельник Андрій узяв на себе сміливість навчитися грати на трубі. З нуля. Багато хто ніколи не займався. Була в мене велика мрія про контрабас. Але це дорогий інструмент, і взяти його в оренду проблемно. Стало розуму і натхнення замінити його бас гітарою. Була ще мрія про віолончель, на ній грали Оля Комановська і Галина Баранкевич. Також додали ще ударні, бас гітару і соло гітару, піаніно, трубу і тромбон та акордеон. Хотілось ще баян, Женя Холодняк добре грає… Але в процесі ми зрозуміли, що доведеться розділяти персонажів і оркестр: частина акторів буде грати на музичних інструментах, інші – гратимуть на сцені персонажів.

Ще в фіналі роботи я включила в нашу банду Юру Шацького, це людина-мультиінструменталіст, котрий відповідає за електронні звуки, бо дуже хотілось зробити це сучасно, щоб не копіювати  нікого, але і щоб не відставати, бо не треба кривити душею: час іде вперед, і навіть музика в театрі має «качати».

- Ми актори – і працюємо інтуїтивно: за звуками, чуємо вухом, чуємо ще й серцем. Тому я думаю, Жюль не образиться, коли я скажу, що спочатку була музика. Тобто спочатку була ідея, його любов до Гоголя і його віра в те, що я можу написати музику і що він хоче мене бачити в команді як автора. Саме музика наш колектив акторів дуже здружила. Усі актори грали, Ігор Захарчук вперше в житті взяв до рук бас гітару, Іван Бліндар і Роман Луцький грали на ударних.

«ХОТІЛОСЯ Б, ЩОБ КОЖЕН З НАС ЗНАЙШОВ, ВІДКРИВ СВОГО ГОГОЛЯ»

- Ми вивчали Гоголя у школі, тому у нас є своє сприйняття і - в кожного своє - нерозуміння. Жюль не вивчав… Він приїхав до Івано-Франківська зі своїми улюбленими книжками і весь час поповнював їх запаси. Що він знайшов у Гоголі?

- Я не можу сказати, що не люблю Гоголя, але сприймаю його як хрестоматійного автора і одразу маю до всіх персонажів штампи. Я перечитувала анотації до творів – вони неглибокі. Хлєстаков… Ну,  як не побачити в такій людині звичайного брехуна. Тож у цій  роботі  почала для себе відкривати Гоголя інакше. Нема в цього автора конкретного негативного персонажа, ціла ситуація є негативною…Хотілося б, щоб кожен з нас знайшов, відкрив свого Гоголя. Ми його – Миколу Гоголя -  також запросили у кабаре, він може зустрітися зі своїми персонажами. Більше того, Гоголь є ключовим у цій компанії.

Миколу Васильовича блискуче зіграв Юрій Хвостенко.

- Надю, а як з’явилась така концепція, що сім творів Гоголя можуть уособлювати сім гріхів?

- Жюль приходив і казав: ти знаєш, я подумав…Це була така розкіш творчості. Всі шукали, у групі кожен актор мав можливість творити. У цей такий шалений час, коли ти приходиш інколи втомлений,бо у нас великий об’єм роботи, а є ще й особисті справи, і ти інколи вже заведений. А Жюль перевів Гоголя на сучасний лад. Жюль ставить все, що приміряє на себе. Шкода, що деякі люди ідуть в театр і хочуть бачити  одразу картинку того, про що вони читали і про що у них вже склалося враження. Тут такого не буде. Жюль Одрі зробив інсценізацію, додав сцени, яких нема у Гоголя, фрагменти його листів.  І ми ще, котрі нафантазували багато, назвали постановку фрікнута комедія, і це не тільки про персонажів фрікнутих, а й суть в тому, що всі персонажі Гоголя зібралися в одному місці і в одному просторі. Там вони ніби відкриваються один перед одним, відкривають, оголюють душу, виявляють свої гріхи. Мені дуже хочеться, щоб вистава Жила, щоб люди цікавилися особистістю Гоголя. Бо ми собі дозволили те, чого б не дозволив сам Микола Васильович.

«ВЕЛИКЕ ЩАСТЯ - МАТИ КОМАНДУ ОДНОДУМЦІВ»

- Cаме тоді  з’явилося в лексиконі Жюля, котрий українською розмовляє вже чудово, таке унікальне слово «Я творчу»?   Художниця Юлія Заулична навіть запропонувала внести це слово до словника…

- Я дуже добре пам’ятаю це відчуття, коли я тільки прийшла в театр. Воно то приходить, то кудись зникає, то знову з’являється – відчуття радості творчості. І воно приходить через людей, через енергію, котра створюється довкола матеріалу, з яким ти працюєш, коли ти гориш тим, що ти робиш. Коли ти реально займаєшся творчістю, не ремісництвом, не тупою працею: я прийшла на роботу, це моя праця – і я її виконую. А коли ти реально твориш… Я сиділа як названий асистент і зрозуміла, як то цікаво працювати режисерам, коли даєш актору структуру -  і він починає творити, режисер щось підказує, а в актора  горять очі, і від режисера реально залежить, як буде працювати актор на сцені, як вінйого запалить. І я теж це відчула: як акторів «качає» моя музика, як їм подобається, наводить на якийсь характер, задає темп, вони кажуть про це, нема супротиву ніякого, я бачу, як очі сяють… Це неймовірний був кайф. І я гадаю, мене підтримають багато акторів у цій думці: що моменти чистої творчості бувають не у всі етапи нашого акторського життя. Але коли бувають, то це розкіш.Я не вірю, коли кажуть: я завжди творю. Я 11 років в театрі, постійне навантаження, через втому ти починаєш агресувати, а де єнегатив – вже нема творчості. І ця робота нас налаштувала на хороший лад. Всі хотіли працювати, ми були зголоднілі до праці. Взагалі – це велике щастя - мати команду однодумців. Бо сам ти - навіть з музикою в голові – у полі не воїн.

- Окрім всіх цих «вольностей» сюжетних у «Гоголь-кабаре»  є пісні. Хто писав ці сучасні тексти?

- Ми всі писали. «Українську ніч» написав Коля Сливчук, «Кабаре» написала я на основі французького вірша, котрий мені переклав Жюль.  Він вважає, що Гоголь – світове надбання. А мотив до Тараса Бульби я взяла з Увертюри до опери «Тарас Бульба»  Миколи Лисенка, це мене надихнуло. Я сказала всім: дякую Лисенку. Ну, і є звичайно ще один мотив, дуже відомий, який ми використали. Приходьте на виставу – почуєте. Ця мелодія нам дуже лягала, тому що кожен актор шукає свої двері, свій вихід. І ми розібрали цю пісню, зробили свій кавер.

- Чи вдається тобі виокремити час на зйомки? Чи є вони?

- Після активних зйомок в серіалі «Черговий лікар»  більше тривалих зйомок немала. Торік були зйомки фільму «Інший Франко», прем’єра якого мала відбутися цього року, але через карантин багато що переноситься. Нині я також нарешті працюю на проєкті, назву якого ще не можу розголошувати. Була велика пауза, я знімала багато проб, певно, через карантин, нічого не рухалось. Я вже навіть якось спитала себе «Може, я не артистка, якщо мене нікуди не беруть?». Тому я і хотіла в «Гоголь-кабаре» вже не грати. Може, це звучить так, наче  кокетую, але справді було таке відчуття.

- Сьогодні Жюль повернувся до Парижа. Там він пробує створити свій театр.

- Так. Я скажу, що це кайф, коли в театрі є твоя людина, яка бачить, як ти, і чує, як ти, а ще освіченіша за тебе. Попри нашу різницю у віці, я багато вчилась в нього. Він дуже начитаний і мудрий як режисер і тонкого складу душі людина. І що характерно, я зрозуміла, що за ці півтори  року нашої спільної роботи він все, що прийняв близько до серця, видавав потім у своїх виставах.  Я не знаю, чи так глибоко глядач це бачить. Я це відчуваю. З людиною, котру ти так чуєш і відчуваєш, працювати – одне задоволення. Це скарб. Коли він тільки приїхав на фестиваль PortoFranko і ми вперше познайомили, я побачила такий шукаючий погляд, допитливий і захоплений. Ти стоїш поруч і думаєш «Боже…». А вже потім зрозуміла: він на все так дивиться, бо він на світ так дивиться – захопленим поглядом і все поглинає, щоб потім пережити і видати. Для усіх нас.