Померла онука класика – Рада Остапівна Лисенко

Аріадна (Рада) Остапівна Лисенко  народилася 10. 07. 1921, м. Хорол, нині Пол­тав. обл.  – піаністка, педагог. Дочка Остапа, онука Миколи Ли­сенків, дружина А. Штогаренка. 1-а премія Всеукраїнського конкурсу музикантів-виконавців (Київ, 1945). Закінчила  Київську кон­серваторію (1947; клас фортепіано А. Луфера) та аспірантуру при Московській  консерваторії (1950; керівник Г. Нейгауз). Від кінця 1943 р.  мешкала у Львові. Від 1944 р. – завідувачка Кабінету-музею М. Лисенка при Київській консерваторії. Солістка Укроїнського (1945–1947) та Московського (1947–1950) радіо, Київської філармонії (1950–1955). Від 1950 – викадач, від 1995 – професор НМАУ. Рада Остапівна була глибокою інтерпретаторкою творів М. Лисенка. Популяризувала українську музику 19–20 ст. (В. Заремба, Я. Степовий, В. Косенко, Л. Ревуцький, В. Барвінський, М. Колесса, Р. Сімович, М. Дремлюга, А. Коломієць та ін.). Уперше виконала низку творів вітчизн. композиторів для фортепіано з оркестром, зокрема «Концертні варіації» С. Людкевича, «Партизанські картини», Поему-концерт, «Сим­фонічні танці» А. Што­гаренка. Виступала із симф. орке­страми під кер-вом Ф. Глущенка, Г. Карапетяна, М. Колесси, Н. Рахліна, К. Симеонова, С. Тур­чака, А. Шароєва та ін. Концертувала містами України, Росії, країн Балтії, а також Польщею, Словаччиною, Німеччиною. Має записи на грамплатівках. Серед учнів – К. Віленський, Н. Дереновська, А. Халікова, В. Царик та інші

«Сьогодні на 100-році життя відійшла у вічність Рада Остапівна Лисенко, видатна піаністка, професор НМАУ, заслужена артистка України, онука основоположника української класичної музики Миколи Лисенка, любима прабабуся наших дітей. З нею ми втратили цілу мистецьку епоху, старійшину роду Лисенків. Поховання планується на Байковому цвинтарі» , - цю сумну новину повідомив у facebook  праправнук  композитора Микола ЛИСЕНКО.

 Рада Остапівна  прожила довге життя, вона  була хранителькою пам‘яті українського класика, знаним педагогом, професором класу фортепіано НМАУ, чудовою мамою та бабусею. В інтерв‘ю «Дню» розповідала: «Я багато читала про свого діда, збирала інформацію про нього, зберігала спогади, що передавалися в нашій родині... Не можу сказати, що він був якийсь особливий. Він дбав про родину. Але водночас поринув у суспільну роботу, і в нього добре це йшло. Але особливої батьківської опіки діти не відчували… Він робив все необхідне, але не міг розірватися. Старшій доньці писав, «Катрю, подивись з Остапом»... Постійно був у роботі, не мав вільного часу.  Микола Віталійович був гуманістом. Сам тяжко жив, але взяв до себе сина Тадея Рильського — Максима (ще невідомо було, що той стане знаним поетом, а тоді так, черговий розбишака). А вдома ще один розбишака... До діда часто приїздили гості. В Києві було лише кілька україномовних родин, і Лисенки — одна з них. Тоді говорити українською, бути українцем — це була позиція…

Я знала, що є онукою Лисенка, але ми ніколи не підкреслювали це в сім’ї, ніколи і півслова не говорили, що ми якісь особливі. Звісно, на мене впливала родина, наше оточення. Мама співала народні пісні, і я з нею виводила... Відчувала добре поліфонію. У школі грала Шопена, Бетховена. А Лисенка — за нагоди... Навіть вже моє прізвище стали використовувати в консерваторії під різним соусом, а я ще не зважувалася грати Лисенка. З часом стала більше його грати. Грала свідомо і багато чого. Сьогодні я не скажу, що не хочу грати Шопена, бо граю Лисенка. Але я знаю тепер, на старість дійшло, що таке за феномен — Микола Лисенко. І чим цінна його творчість. Тому — мій голос — за його увертюру, яка дає нам можливість горіти і боротися»…

Див: «Про Миколу Лисенка більше говорять, ...ніж грають»

Рада Лисенко. Бути онукою класика (відео)


Смерть Ради Остапівні – велика втрата для України. «День» висловлює співчуття її родині, колегам, учням і всім, хто шанує  музичне мистецтво нашої держави.