«Сучасний театр - це театр синтезу»

Як сказав колись Макс Фрай: «Рано чи пізно, так чи інакше». Михайло Урицький - режисер Київського муніципального театру ляльок і викладач Київського національного університету театру, кіно і телебачення ім. І. Карпенка-Карого - став тріумфатором «Київської пекторалі» за 2015 рік. Його «Оскар» переміг у номінації «Краща драматична вистава», а «Чому довгий ніс у слона» - в номінації «Краща вистава для дітей». Також Михайло отримав премію як кращий режисер року. Рано чи пізно, але, швидше за все, вчасно - наша розмова.

«НАСЕЛЕННЯ ЛІВОГО БЕРЕГА - ЦЕ НАСЕЛЕННЯ МАЛЕНЬКОЇ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ КРАЇНИ, ТАКОЇ ЯК ЛЮКСЕМБУРГ!»

- Цього року ви стали абсолютним фаворитом. Чи можна сказати, що «прокинулися знаменитим»?

 - Ні. По-перше, отримати нагороду - це одне, а скористатися нею - інше. Скористатися в сенсі популяризації театру. Так, нашим театром зацікавилася не тільки та публіка, яка стежить за театральним життям Києва. До нас приходили і наші колеги, й інші номінанти та лауреати «Пекторалі», і на якийсь період, звичайно, був сплеск зацікавленням нашим театром, але це, на жаль, був короткий період. Я зараз говорю про те, що ми недостатньо робимо для популяризації театру, бо театр (не хочу в жодному разі образити Лівий берег) мені не чужий – розташований на задвірках Києва. І взагалі не всі знають, що на цих задвірках існує Театр ляльок. І не просто театр, а колектив, який експериментує. У нас живий театр.

- Все-таки у вас є свій глядач?

- Так, у нас є свій глядач, який живе у прилеглих районах, є і ті, які приїжджають з Правого берега. І момент «сарафанного радіо» теж присутній. Я не знаю рецептів, як зробити так, щоб наш театр був відомий. Начебто ми творчо підкріплюємо це все, і у нас непогані і акторські сили, і художники.

- У вас з'явилося багато молоді...

- Зараз у творчому плані відкриваються чудові перспективи, бо раніше було, так би мовити, їжте, що дають, тобто робіть виставу з того, що є. Зараз вже можна себе не обмежувати, скажімо так, у тих акторах, які потрібні для тієї чи іншої вистави.

- Для режисера це дуже важливо.

- Так, звичайно. Тому перспективи є. Але все одно питання залишається. Я вважаю, що на Лівому березі обов'язково повинен бути спеціально побудований театр для дітей. Населення Лівого берега - це населення маленької європейської країни, такої як Люксембург! Ці люди гідні того, щоб у них був хороший театр, і не тільки в плані хороших творчих сил, але також і в плані зручного розташування, і в плані технічної оснащеності цієї будівлі.

- Яким цей театр має бути - музичний, театр для дітей, театр ляльок чи драматичний, а може, це повинен бути синтез мистецтв?

- У нас взагалі сучасний театр - це театр синтезу. Різні жанри перетікають один в інший, і всюди ми щось беремо, щось використовуємо. У Театрі ляльок ми вже давно використовуємо хореографію, елементи циркового мистецтва, драматичного. Чим більше тих коштів, які ми можемо використовувати, тим багатша наша палітра, а чим вона багатша, тим краще може вийти картина. Так повелося, що у нас Театр ляльок вважається театром для дітей, і в цьому немає нічого поганого, бо ляльок діти сприймають чудово. Але театр ляльок ніколи не може обмежуватися тільки однією аудиторією. До речі, хочу нагадати, що перший театр, який з'явився на Землі, - це був театр ляльок! Усі античні трагедії теж вийшли з нього.

Театру ляльок підвладний будь-який репертуар! Коли я був на фестивалі «Мельпомена Таврії», ми обговорювали роботи і з'являлися нові ідеї. Наприклад, вистава за поезією Василя Стуса. Не знаю, чи дійде ця ідея до втілення, але її реалізація можлива. Упевнений, що в театрі ляльок можливо абсолютно все! Я, наприклад, зі своїми студентами зараз зробив роботу за сонетами Шекспіра.

«ЧИМ ШИРША ПАЛІТРА РЕПЕРТУАРУ, ЧИМ ВОНА БАРВИСТІША, ТИМ КРАЩЕ»

- Її можна буде побачити в театрі?

 - Це була робота зі студентами другого курсу. Мене трошки посварили на кафедрі, що вони ще маленькі для такого матеріалу. Але я абсолютно свідомо брав цей матеріал. Ми працювали навіть не з ляльками, а з фактурами: студентам було дано завдання вибрати сонет Шекспіра і придумати на нього історію, яка буде зрозуміла глядачеві. Вийшло дев'ять історій, які ми з'єднали в загальну картину. Це була самостійна робота курсу, і я зараз дуже хочу її «довести до розуму», підключити і художника, і хореографа. Ми робили двома мовами: українською та англійською. Напевно, залишимо українською, а якщо треба буде десь показати, то «напружимося» і прочитаємо Шекспіра в оригіналі.

- Яким має бути репертуар театру ляльок?

- Палітра повинна бути найрізноманітніша. Вистави для найменших. До речі, моя магістерська робота називалася «Особливості психологічного сприйняття різних форм театру ляльок дітьми дошкільного віку». Оскільки розробляв цю тему, я розумів, що дітки 2-3 років, по-перше, не можуть сприймати дію довше 15-20 хвилин, по-друге, вони сприймають чисті кольори, мажор або мінор. Це повинна бути гранично проста форма. Далі може бути інтерактивна вистава, вистава-гра. Ця форма хороша тим, що за тривалістю вистава може мати набагато більші тимчасові рамки, діти не втомлюються, вони перелаштовуються  на гру. Потім - як діти сприймають спочатку народну, а потім і літературну казку. Знову-таки літературна казка різна буває. Андерсен складний для сприйняття, і Гофман дуже складний для сприйняття, але дітям 3-5 років можна показувати якісь більш прості речі, того ж Маршака.

- А як щодо казок братів Грімм?

- Показувати в дуже адаптованому вигляді. Окрема тема -вистави для підлітків і молоді.

- Це проблема і для драматичного театру?

- Це всюди проблема. Мене якось запитали, чому у нас у театрі не йде нічого для підліткового віку. Але це не так, у нас є виставиі для цієї вікової категорії. Той же Андерсен, наприклад.

- Одна з ваших останніх прем'єр - «Ніка Турбіна. Інформація людству»- може бути і для підліткового віку зокрема.

 - І «Ніка Турбіна ...», і «Наталка Полтавка», і «Ворон», і той же «Оскар» можуть бути для підліткового віку. Чим ширша палітра репертуару, чим вона яскравіша, тим краще. Напевно, і мюзикли повинні бути. У нас зараз новий завмуз у театрі, Бистряков Володимир, і я замислився над тим, що якщо у нас є такий хороший і відомий композитор, який і до «Острова скарбів» писав музику, і Валерій Леонтьєв співав його пісні, то чому б не використати ці можливості і не зробити ляльковий мюзикл? Ми один мюзикл зараз робимо - Тимур Полянський з Русланом Нєупокоєвим працюють над «Айболітом», має вийти дуже цікаво. Ми плануємо відкрити цим мюзиклом новий сезон.

Театр ляльок - це репертуар від «Ріпки» до «Антігони», від казок Франка і Пушкіна до п'єс Чехова і Шекспіра. І чим більше цього всього буде, тим краще.