«Українська мова – мова єднання»

Щодо Одеси як культурної столиці амбіції одеситів аж ніяк не є безпідставними. Варто згадати про всесвітньо відомий Одеський оперний, який по завершенні десятилітньої ремонтно-реставраційної епопеї продовжує вабити глядачів не лише як архітектурна перлина, а й своїми високопрофесійними постановками шедеврів світового оперного та балетного мистецтва. А чи не є вагомим аргументом на користь культурної столиці Одеська Національна музична академія ім. А.В. Нежданової, в стінах якої виховано чимало музикантів і співаків світового рівня, де навчають віртуозній грі на класичних інструментах і ставлять голоси не лише вітчизняним, а й іноземним талантам? Або кому не відомі багаті літературно-мистецькі традиції Одеси, про безперервність яких свідчить і ціла плеяда знаних сучасних авторів, зокрема четверо лауреатів Національної премії ім. Тараса Шевченка, чим може похвалитися далеко не кожен обласний центр України? А згадаймо про багатющі колекції одеських музеїв – археологічного, літературного, художнього та музею західного і східного мистецтв, яким могли би позаздрити і столичні? А одеські бібліотеки, наукові установи та виші з цілою армією викладачів і студентів? Ці та чимало інших вагомих чинників, очевидно, й спонукали Одеську мерію встановити для творчої інтелігенції муніципальну премію «Культурна столиця». Серед відзначених нею є й члени оргкомітету Загальнонаціонального конкурсу «Українська мова – мова єднання», що органічно вписався в загальну панораму Культурної столиці.

Про культурні горизонти Одеси та Загальнонаціонального конкурсу «Українська мова – мова єднання», а також його цьогорічні підсумки говоримо з незмінним головою оргкомітету, головою Одеської регіональної організації НСЖУ Юрієм Работіним, який, між іншим, також є лауреатом премії «Культурна  столиця».

Юрій Работін відкриває черговий ХІХ Загальнонаціональний конкурс «Українська мова – мова єднання»

– Почалося все з державного конкурсу «Українська мова – мова державна», від проведення якого держава чомусь відмовилась і в 1999 році ми вирішили перебрати його на себе, дещо видозмінивши його назву. От з тих пір і премо цього воза» – розповідає Юрій Работін.

Засновниками конкурсу у його новому форматі виступила Одеська регіональна організація Національної спілки журналістів України спільно з Причорноморською академією мовних технологій та комунікацій етносів. За підтримки Міністерства культури та мистецтв України, обласної державної адміністрації, облради та міської ради, а часто й без неї, вже 19 років поспіль оргкомітет на чолі з Юрієм Работіним проводить колосальну роботу, значення якої, враховуючи досить складну мовну ситуацію в Україні, важко переоцінити.

Щорічно конкурс проходить під девізом, яким став вислів Пантелеймона Куліша: «Рідне слово, рідний розум, рідна й правда буде». Метою Конкурсу є відображення в друкованих та електронних засобах масової інформації, літературних творах, наукових роботах, рефератах учнів та студентів середніх та вищих учбових закладів України значення розвитку мовної культури в Україні як одного з вагомих чинників зміцнення духовності нації та розбудови української державності. В конкурсі беруть участь люди різного віку – від школярів до пенсіонерів. Перш за все, це журналісти, письменники, науковці, викладачі, студенти, учні, а також представники української діаспори за кордоном.

Переможці визначаються у номінаціях: «Квітни, мово наша рідна»; «Мовне багатоголосся України»; «На видноті усього світу» (українське слово за кордоном); «Країна. Витоки. Родовід»; «Рубежі подвигів і безсмертя»; «Пошук. Істина. Наука»; «Первоцвіт» (дитяча-юнацька творчість у мовній царині).

Цьогорічний фінал конкурсу проходив на кількох локаціях. Урочисте відкриття, церемонія нагородження його учасників і святковий концерт сперш проходили в затишній актовій залі Одеського регіонального інституту державного управління Національної академії управління при Президентові України.

Гасіння марки з зображенням Т.Г. Шевченка (автор Олександр Мельниченко) на урочистому відкритті конкурсу

Прикметно, що разом з лауреатами ХІХ Загальнонаціонального конкурсу «Українська мова – мова єднання» відзначали й переможців Х Всеукраїнського фестивалю документального кіно «Кінологос». І такий досвід спільного підбиття підсумків, який триває вже протягом десяти років, безумовно, сприяє культурному взаємообміну і взаємозбагаченню учасників цих двох надзвичайно важливих культурно-мистецьких форумів.

Гран-прі Всеукраїнського фестивалю «Кінологос» отримує відомий кінорежисер Дмитро Ломачук  за документальний фільм «Іван Сірко» (автор сценарію Павло Мовчан)

Нагороджували лауреатів мовного конкурсу і кінематографічного фестивалю й наступного дня в Золотій залі Одеського літературного музею. Там же пройшла презентація проекту «Образ і слово Кобзаря у вишивці» (керівник проекту Катерина Калініченко, м. Полтава) й урочисте відкриття галереї вишитих портретів Тараса Шевченка, присвяченої пам'яті автора розробок схем вишивок – заслуженого майстра народної творчості Григорія Кисіля. Виставка вишитих портретів українського пророка і цитат з його поезій, до якої залучено понад 70 робіт вишивальниць з Полтави та окремих районів Полтавщини, вже побувала в 12-ти українських містах й після Одеси має продовжити свій подальший шлях Україною. На думку учасників даного проекту, образ Тараса Шевченка, його творчість, як і українська мова загалом, повинні стати для українців об'єднавчим фактором у цей досить непростий період боротьби за цілісність і незалежність Української держави.

Прес-конференція Юрія Работіна перед відкриттям галереї вишитих портретів Т.Г. Шевченка в Одеському літературному музеї

Окрім урочистостей фіналісти Загальнонаціонального мовного конкурсу взяли участь і в суто практичному заході. В рамках Всеукраїнського форуму «Незалежні суди та вільні ЗМІ: розширення можливостей співпраці» пройшла творча зустріч журналістів, письменників та інших учасників конкурсу з головою Одеського апеляційного господарського суду Наталією Богацькою, на якій відбулася відверта розмова про стан судочинства в Україні та налагодження взаємодії між судами, засобами масової інформації та громадськістю. 

– Я тішуся з того, що з року в рік число учасників конкурсу зростає й розширюється його географія, – говорить Юрій Работін, підбиваючи підсумки цьогорічного мовного форуму.

За словами співрозмовника, на ХІХ конкурс «Українська мова – мова єднання» надійшло понад 500 робіт фактично з усіх регіонів України, а також із близького й далекого зарубіжжя – Білорусі, Болгарії, Грузії, Естонії, Ізраїлю, Індії, Казахстану, Канади, Китаю, Македонії, Молдови, Палестини, США, Німеччини та Польщі. На заключний конкурсний захід прибуло в Одесу до 300 учасників, зокрема понад 100 журналістів, представників НСЖУ, НСПУ, а також Міністерства культури та мистецтв України.

Біля мікрофона перший заступник голови НСПУ письменник Віктор Мельник

Серед лауреатів, визначених у номінаціях, відомі, а здебільшого – невідомі автори, також періодичні видання, наукові установи, заклади культури, творчі колективи та громадські організації.

Приміром, у номінації «Квітни мово наша рідна» привертають увагу такі лауреатські роботи, як «Утвердження української мови в освіті та культурі» (наукове видання Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Тараса Шевченка); книга «Про мовні проблеми і дещо до теми української мови» (від заборони до визнання) (Василь Лазарович, м. Полтава); збірка поезій «Стежиною Шевченка» (Олександр Бережний, м. Жовті Води) та інші.

У номінації «На видноті усього світу» неабияке зацікавлення викликають книги «Шевченко. Поезія в історіях» (Уолтер Орр Скотт – громадянин США – мешканець м. Жмеринка, Україна); Збірка мистецьких творів художнього музею ім. Тараса Шевченка в Пекіні» (Алан Юй, м. Пекін, Китай); книга «Музика Праукраїни та її відлуння у санскриті» (Василь Кобилях, м. Львів); а також  книга, присвячена походженню української мови «Кому боги відкрили свої таємниці» (Сергій Піддубний, Голованівськ, Кіровоградська область).

У номінації «Країна. Витоки. Родовід» – також розмаїття тем і напрямків. Тут і книга «Спас – звичай козацьких родів» (Олександр Притула, м. Запоріжжя); і поетична збірка «Повстання», присвячена 100-річчю подій Української революції (Володимир Стецюк, м. Кривий Ріг); і кольоровий альбом «Перлини Придунайського краю» (Ізмаїльська картинна галерея, м. Ізмаїл) і чимало інших цікавинок.

Низка цікавезних видань у номінації «Рубежі подвигів і безсмертя» – поетична книга «Війна у мирний час» (Сергій Братчук, м. Одеса); поезії та проза «На лінії невидимих фронтів» і «Небо Донбасу» (Юрій Щербик, м. Луцьк); збірка оповідань «Слово про війну» (за редакцією Василя Піддубного, м. Житомир); поезії розколотого війною мирного життя – поетична збірка «Навпіл» (Інна Доленник, м. Кривий Ріг).

Лауреати конкурсу Інна Доленник, Юрій Щербик, Олександр Печора та Микола Олексієнко

Протягом кількох років гідно представляють на конкурсі свої видання автори з Літературно-мистецького коша «Ріднокрай», який об'єднує творчі сили митців з різних областей України. У цьому відношенні не став виключенням і цьогорічний конкурс для ріднокраївців, твори яких були відзначені журі у кількох номінаціях. Зокрема отримали визнання збірки «Опалені рими», «Мотиви ріднокраю» (редактор-упорядник Олександр Печора, м. Лубни), книга поезій «Синьоока Волинь» (Віталій Назарук, м. Луцьк) та інші.

Розсип відкриттів і знахідок у номінації «Пошук. Істина. Наука». Інтригують вже одними назвами такі видання, як «Чорноморська минувшина» (Науково-дослідний інститут козацтва Інституту історії НАН України – відділ історії козацтва на півдні України); збірник студентських наукових робіт «Українське Порто-Франко» (Історичний факультет ОНУ ім. І.І. Мечникова, науковий редактор Тарас Гончарук, м. Одеса); збірник наукових статей «Полтавщина в Українській революції 1917-1921 рр.» (Управління культури Полтавської обласної державної адміністрації, м. Полтава); наукова монографія «Нариси морської доктрини України» (Валентин Федоров, м. Одеса). І це далеко не вичерпний перелік з розмаїття робіт лауреатів цьогорічного конкурсу.

Юрій Работін зізнається, що з конкурсних надходжень, зібраних оргкомітетом протягом останніх 10-ти років (у попередні роки конкурсні видання оргкомітет передавав до Одеської національної наукової бібліотеки), вже сформувався чималий книжковий фонд. Тож є така ідея наступного року до відкриття ювілейного ХХ форуму «Українська мова – мова єднання» на його основі створити при Регіональній журналістській організації НСЖУ та Причорноморській академії народну бібліотеку.

– Кого б ви могли назвати справжнім відкриттям конкурсу? – запитую у його багаторічного організатора та натхненника Юрія Работіна.

– Безперечними відкриттями цьогорічного конкурсу я би назвав авторів, чиї роботи представлені в номінації «Рубежі подвигів і безсмертя», для яких ми, власне, й відкрили цю додаткову групу для претендентів. Найперше це люди, які були на війні й на власні очі бачили її потворний оскал, а тому й показують правду життя, яким воно є насправді у надскладних воєнних умовах. Це військовий журналіст з Одеси Сергій Братчук, який працював у групі «Вантаж – 200» й постійно їздив на передок (книга поезій «Війна в мирний час»).

Виконавцям українських пісень з хорового колективу Центру військово-музичного мистецтва ВМС ЗСУ у залі аплодували стоячи

Можу також назвати Юрія Щербика, який два роки поспіль воював на Донбасі й тільки щойно повернувся звідти (книги «На лінії невидимих фронтів» і «Небо Донбасу» ). Це газета «Схід і Захід разом», яку видають молоді хлопці й дівчата з Донбасу разом з матерями загиблих воїнів АТО. З цими небайдужими людьми я познайомився на одній з конференцій, на якій вони презентували це видання. Я побачив, що це наша тема і запросив їх на конкурс. Чимало яскравих квіточок можна побачити і в номінації «Первоцвіт». Не можу не згадати унікальну дитячу творчу студію «Балаганчик» (керівник Надія Хохлова), які роблять чудові сценки на теми українських народних казок і фольклору. За їхньої участі вже створено 32 телепередачі на Одеській ТРК «Глас».

Однією з особливостей ХІХ конкурсу Юрій Работін вважає переконливий успіх саме одеських авторів, чого не спостерігалося в усі попередні роки. І це, на його думку, якраз і є свідченням позитивного впливу даного форуму на мовні процеси Одещини, адже конкурс виступає, перш за все, потужним джерелом культурного і творчого взаємообміну саме в українському мовному форматі.

– Чи не складно журі упоратись із такою кількістю абсолютно різних за специфікою, різнопланових і різножанрових конкурсних робіт?

– Справа в тім, що конкурс постійно діючий, а тому журі працює не в якісь обмежені терміни, а протягом року. У складі журі досвідчені фахівці – мовознавці, історики, письменники, журналісти, аналітики, публіцисти, діячі культури. Тим не менш, зважаючи на цілком очевидну тенденцію до постійного розширення кола учасників конкурсу, ми вже подумуємо про необхідність його реорганізації. Наступного року оргкомітет, очевидно, передасть функції щодо проведення початкового конкурсного відбору обласним організаціям НСЖУ, які й проводитимуть перший етап конкурсу на місцях і визначатимуть фіналістів для заключного етапу.

– Наразі держава якось допомагає у проведенні цього, безумовно, надзвичайно важливого заходу державного значення?

– Не буду говорити за всю державу, а з Міністерством культури та мистецтв України, Держкомтелерадіо, місцевими органами влади, зокрема з обласною державною адміністрацією, обласною і міською радами певне співробітництво в цьому плані є. Невеличкі кошти, які передбачені в обласному та міському бюджетах, дозволяють нам якось робити поліграфію, розраховуватись за проживання і частково за харчування учасників конкурсу. Користуючись нагодою, хотів би відзначити і недержавну організацію, яка постійно надає нам цікаву літературу для нагородження лауреатів. Це Всеукраїнське товариство «Просвіта» ім. Тараса Шевченка (голова Павло Мовчан). Ось так і доводиться, як то кажуть, викручуватись – десь домовишся за транспорт, десь допоможуть вирішити якісь інші питання. Що наскубеш протягом року, то те й маєш. Але ми не б’ємо себе в груди, намагаючись довести, що ми такі хороші, а просто щоденно робимо свою справу.

Учасники конкурсу під час покладання квітів до пам’ятника Тарасу Шевченку

– Який бюджет повинен мати конкурс загальнонаціонального рівня?

– Я так скажу, коли б у мене було хоча б 300 тисяч гривень на рік, я би міг упоратись зі всіма конкурсними проблемами. Поки що доводиться вирішувати їх не стільки через фінанси, як через домовленості, через стосунки на рівні довіри тощо. Хотілося б, щоби це був державний проект з чітко визначеним адекватним фінансуванням, яке б дозволяло забезпечувати відповідний рівень заходу загальнонаціонального значення, зокрема і в частині виплати відповідних грошових винагород лауреатам. Якщо ми говоримо про підняття статусу і престижу української мови як про головну мету конкурсу, то найперше цей престиж і статус повинен мати сам конкурс.

– У світлі того, що цього року президент підписав указ про проголошення 10-річчя української мови, є можливість вирішити це питання, скажімо, через президентську адміністрацію?

– Напевно, для цього треба знати, як працюють бюрократичні механізми в адміністрації президента. Цього року ми чотири рази зверталися туди з різними пропозиціями, але щоразу отримували відповідь, що нашого листа направлено, перенаправлено… Коли б мені запропонували опублікувати всі ті відповіді, які ми отримали протягом 19-ти років з різноманітних владних інстанцій, скажу чесно, мені було б соромно це оприлюднювати.

Наступного року конкурс відзначатиме своє 20-річчя, і, звісно, організаторам хотілося б провести його на належному рівні – більш яскраво й змістовно, щоби внесок щорічного одеського форуму у загальноукраїнський процес розвитку української мови та культури став іще більш вагомим і очевидним – як для тих, хто сьогодні формує мовно-культурну політику в державі, так і для суспільства загалом. І тут приклад сусідньої Росії, чия потужна експансія та перманентна військова агресія є фактором постійного багатовікового впливу на Україну, мав би бути для української влади показовим у тому плані, що коштів на підтримку російської мови як у самій цій державі з хронічними імперськими амбіціями, так і за її межами ніколи не шкодували. А вони є просто колосальними, у тім числі й на подібні мовні та літературні конкурси, фестивалі, які, до речі, досить активно проводяться і в Україні, звісно, в російськомовному або змішаному форматі. Так що  залишати таку справу загальнодержавного значення, як щорічний конкурс «Українська мова – мова єднання», виключно на рівні суто громадської ініціативи, м’яко кажучи, не по державному.

Тож чи варто наголошувати на тому, яку роль відіграє зазначений конкурс у піднесенні статусу й престижу української мови, популяризації українського слова та української літератури в такому переважно російськомовному регіоні, як Одещина, є питанням, звісно, риторичним. Хоча, якщо взяти до уваги нинішню географію конкурсу, доведеться все ж таки додати: і в Україні, і в світі також.