Нас послано тільки пророкувати воскресення мертвих і будить сонних. Се наше діло.
Пантелеймон Куліш, український письменник і громадський діяч

«Все хороше кіно – це антропологія»

У Києві тривають зйомки повнометражного художнього фільму Мантаса КВЕДАРАВІЧЮСА «Стасіс» (Stásis)
12 квітня, 2017 - 10:12
ФОТО НАДАНО МАНТАСОМ КВЕДАРАВІЧЮСОМ

У Києві тривають зйомки повнометражного художнього фільму Мантаса КВЕДАРАВІЧЮСА «Стасіс» (Stásis)

У міжнародній команді продюсерів Україну представляють  Віталій ШЕРЕМЕТЬЄВ і Наталія ЛІБЕТ, які приєдналися до Уляни КІМ (Литва) та Надії ТУРІНЦЕВ (Франція), що в свою чергу працювали з Кведаравічюсом над його повнометражним неігровим дебютом «Маріуполіс» (2016), показаним уперше на Берлінському кінофестивалі в минулому році. В доробку Кім і Турінцев також – продюсування фільмів Сергія Лозниці та культового румунського кінематографіста Корнеліу Порумбойю відповідно.

Проект «Стасіса» увійшов у число переможців Дев’ятого конкурсного відбору Держкіна та отримав фінансову підтримку розміром 11.600000 грн., завдяки чому Україна стала другим основним учасником цієї ко-продукції після Литви. Загальний бюджет – 1.140 000 євро.

Зйомки тривають в Україні, Греції, Туреччини, Уганді та Литві. На всіх етапах працюють українські фахівці. Так, головним оператором є В’ячеслав ЦВЄТКОВ, головні жіночі ролі виконують Маргарита БУРКОВСЬКА й Ганна БІЛОБРОВА, а до роботи над музикою залучено знаменитий гурт «ДахаБраха» та композитора Антона БАЙБАКОВА. Іноземні актори – непрофесіонали: Мехді МОХАММЕД - біженець із Судану, живе в Афінах; Гаріп ОЄЗДЕМ - громадянин Туреччини, постійний мешканець Берліну.

«Стасіс» є психологічною драмою, створюваною через поєднання ігрового та документального кіна. Саме поняття стасісу (в перекладі буквально - нерухомість) було сформульоване ще за часів Древньої Греції і означало рівноважний стан, в якому взаємно протилежні сили сходяться в свого роду патовій ситуації, ніяк не проявляючись назовні.

За задумом режисера, рівноправними героями фільму стануть три міста – Афіни, Одеса і Стамбул. А втім, зйомки більшості інтер’єрних сцен відбуваються в Києві, в Будинку культури УТОС (Українського товариства сліпих) – історичній будівлі в стилі сталінського ампіру на проспекті Лобановського.  Як зазначили продюсери, у БК вдалося облаштувати одразу чотири локації: ванну кімнату, лазарет, концертно-репетиційну залу та помешкання однієї з героїнь на ім’я Софія (Маргарита Бурковська).

Судячи з попередньої роботи Кведаравічюса, новий фільм буде як мінімум цікавим візуально. Нагадаю, «Маріуполіс», відзнятий у Маріуполі упродовж весни 2015 року, створений за методом спостереження, фіксації повсякдення і тому не має ані наскрізного сюжету, ані протагоніста. У всіх злиднях, індустріальних чи зруйнованих краєвидах Кведаравічюс віднаходить і красу, і високу драму; це не полювання на екзотику, не спекуляція темою, а точність оптики. Загалом «Маріуполіс» являє собою переконливий портрет дуже непростого міста. Вочевидь, схожі методи режисер спробує застосувати і зараз.

Зустріч Мантаса Кведаравічюса з журналістами та з кореспондентом «Дня» відбулася прямо на знімальному майданчику, в БК УТОС.

- «Стасіс» - що це за історія?

- Я поки не знаю. Вона створюється щодня. Наново, і наново, і наново. І мені дуже цікаво, що там буде, який результат.

- Чи можна тоді сказати, що ви імпровізуєте?

- Ніколи.

- Але ж у вас є певна мета?

- У мене немає мети, в мене є процес, який відбувається зараз, кожного дня, і це, повторюся, дуже цікаво.

- Але ж, коли ви подавали заявку на фінансування у Держкіно, там було указано, що це історія когось чи чогось.

- Звичайно. Але ця історія була тоді.

- І що це було тоді?

- Я написав, що я думаю. Але це я думав тоді одне, зараз я вже думаю інше. А фільм – один і той самий при цьому. Він завжди приходить до того, який він був від початку. Якісь епізоди я придумав 5 років тому, написав і забув їх, а потім я до них повертаюся, і вони стають такими, як я їх колись замислив. Але перед тим я їх забув і поміняв. Може, буде буквально так, як задумано 5 років тому.

- Може, хтось із продюсерів знає?

- Сподіваюся, хтось знає, але, боюся, ця людина не тут.

- Давайте тоді підемо іншим шляхом. Може, ви скажете, навіщо вам цей фільм? Адже ви – соціальний антрополог, тож можемо припустити, що «Стасіс» – продовження ваших досліджень?

- Ну так, антропологія – всюди. Режисери, яких я люблю – всі антропологи. У нас, до речі, в групі одна з продюсерів має цей фах.

- Продовжуючи вашу думку, виходить, що будь-який хороший фільм – антропологія сам по собі?

- Безумовно. Це ви дуже точно сказали. Будь-який хороший фільм – це не просто створення якоїсь історії, а й дистриб’юція життєвих предметів та їх репрезентацій.

- Виходить, ви досліджуєте не окреме українське чи грецьке суспільство, а весь рід людський як такий?

- Я не знаю, що таке рід людський в універсальному сенсі, я знаю, що є конкретні речі, які нам щось кажуть. І коли ці речі з’являються, неважливо де, чи на знімальному майданчику, чи в житті, це стає захопливим, причому, сподіваюся, в нашому випадку буде цікаво не тільки мені, а й тим, хто на це дивитиметься.

- Ви документаліст. А раніше мали досвід роботи з акторами?

- Мав досвід з людьми.

- Чи був тут виклик для вас?

- Звичайно, виклик є. В мене кожного дня виклик – спілкуватися з людьми. І ми спілкуємося в різних функціях. Актор – це така функція, цікава для мене, і, звісно, цікаво увійти в стосунки з іншою людиною, причому неважливо, хто вона.

- Але ж існує певна специфіка.

- Так, звісно. І тому особливо цікаво саме в цій специфіці опинитися.

- А ви вже встигли виробити свій метод роботи з виконавцями в кадрі? Можете його сформулювати?

- Якщо треба його сформулювати, я міг би… Мені цікаві… люди. Мені страшно, коли з акторів виймають людське. Виймають їхній незвичайний життєвий досвід, який кожний з них накопичив. Це якесь насильство… Може, є інша сила, за допомогою якої можна все, що людина накопичила до сьогоднішнього дня, відкрити в кадрі. Це вже, можливо, інше насильство, але це входить для  мене в специфіку спілкування з людьми і акторами.

- Ви намагаєтеся їх розкрити таким чином?

- Не знаю… Я не намагаюся їх розкрити, я намагаюся їх зрозуміти.

- У вас будуть у фільмі чисто документальні зйомки?

- Я тут теж знімаю документальне кіно. А знімаючи документальне кіно, я знімаю й ігрове.  В мене такого поняття нема.

- Чим можна сказати, що наразі є чітка грань між ігровим і неігровим кіном?

- Дивлячись, хто цю грань проводить.

- Але для вас цей кордон існує?

- Це не кордон, це грань. Придумана кимось.

- Все ж таки, чого ви чекаєте в кінці цього шляху, який почався у вас тут?

- Я не чекаю нічого.

- Може, готового фільму?

- Так, у певний момент він, звісно, з’явиться. Потім він буде забутий і з’явиться щось нове.

***

Довідка «Дня»: Мантас Кведаравічюс народився у північнолитовському місті Біржай у 1976 році.  Має ступінь доктора філософії у соціальній антропології Кембріджського Університету, майстра з соціальної і культурної антропології Оксфордського Університету, а наразі працює як доцент в Університеті Вільнюса. Засновник (Вільнюс, 2003) та провідний член археологічної компанії, що спеціалізується на підводних дослідженнях. Його документальні фільми — середньометражний «Барзах» (2011) і повнометражний «Маріуполіс» (2016) мали прем’єри та отримували нагороди на ряді кінофестивалів від Берліну до Гонконгу.

Дмитро ДЕСЯТЕРИК, «День»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

comments powered by HyperComments