Коли конкурс «Дня» окрилює

Переможниця номінації «Приз глядацьких симпатій» Анастасія Іванова (на фото праворуч) разом з головою Любашівської районної адміністрації Одеської області Тетяною Скапровською (відома як волонтер під псевдонімом «Далія Северин») учора завітала в редакцію «Дня» за цінними призами: «Дякую за таку велику подію в фотожурналістиці, увагу до світлини і букет емоцій, що дарує фотовиставка». Головний редактор «Дня» Лариса Івшина побажала більше «струмочків» з різних кутків України, що зливаються в одну картину — «Сімейний фотоальбом України».

«Прикро, що моя участь у фотоконкурсі «Дня» — з трагічною фотографією. Хочеться, щоб у нас не було таких світлин, щоб ми фотографували лише дитячі усмішки, квіти, щасливі епізоди життя. Моя найбільша гордість — у тому, що цей знімок змусив тисячі людей замислитися про поняття дружби, честі, совісті, людяності, що він став символом величі особистості загиблого героя Вадима Матросова», — розповідає Анастасія Іванова.

Фоторепортаж

Те, що «Приз глядацьких симпатій» на XVIII Міжнародному фотоконкурсі «Дня» здобула робота «Наодинці з другом», виявилось для її авторки Анастасії Іванової шоком. «Гадала, перемогу здобуде позитивне фото, бо наші люди настільки вже виснажені жахіттями військових подій, що, здається, прагнуть бодай із телевізорів та картин черпати позитив. До того ж, фото непрофесійне, зроблене на звичайний планшет», — пояснює Анастасія, яка працює прес-секретарем Любашівської районної державної адміністрації, що в Одеській області.

Знімок, на якому солдат заснув біля могили побратима, відзначили не лише відвідувачі нашої фотовиставки. Робота одержала нагороди від Національного університету «Острозька академія» та від першого заступника голови Верховної Ради Ірини Геращенко.

Світлина змушує задуматися про глибинні поняття, що стосуються не лише реалій війни на сході України. «Чи вартий я такого друга?» — таке питання ставить її авторка. Про те, як цей знімок впливає на людей, і про цінність життя як такого ми поговорили з Анастасією Івановою. Почали розмову з історії знакового фото.

«СВІТЛИНУ НАЗИВАЛИ СИМВОЛОМ ВІЙНИ НА СХОДІ»

— Ця історія розпочалася з трагічної події — 8 вересня цього року в Мар’їнці внаслідок мінно-вибухових поранень загинув Вадим Матросов, військовослужбовець батальйону «Донбас-Україна», який мав позивний «Боцман». 12 вересня відбувся похорон, на який приїхали його побратими і навіть командир батальйону — він багато розповідав про Вадима, про те, яким хоробрим та вірним Україні він був.

Фотографію зробила абсолютно випадково, опинилася в потрібний час у потрібному місці. Разом з головою нашої райдержадміністрації Тетяною Скапровською години через чотири після похорону згадали, що забули покласти до могили Вадима ще один вінок, і вирішили завезти його на цвинтар. Коли приїхали, людей уже не було, перед очима вражаюча картина — солдат лежить на могилі... Від побаченого затремтіли не тільки руки і ноги, а й кожна клітиночка мозку. Шок. Ступор. Мороз по шкірі... Вперше в житті було неймовірно важко фотографувати: паморочилося в голові, відчуття «клубка в горлі» не давало дихати, а через сльози все розпливалось перед очима... Зробила буквально пару кадрів.

Історія солдата, котрий страждає за втраченим другом, теж надзвичайно щемлива. Про його долю мені розповіла дружина Вадима Матросова. Від неї я дізналася, що родом він із Донецька, що війна забрала життя його батьків, сімейне щастя й поглинула його самого. 120 днів вони з Вадимом прожили в бліндажі, за цей час їх поєднала справжня чоловіча дружба.

Коли побачила цього хлопця, в голові запульсувала думка: «Чи є у мене такий друг? Чи можу я бути комусь таким другом?» Починаєш думати, як живеш. Такі поняття, про які не замислюєшся щодня.

— І як цей знімок потрапив на фотоконкурс «Дня»?

— Певно, нічого б не сталося без участі Тетяни Скапровської. За декілька тижнів вона закинула це фото у Facebook. Знімок помітили одеські волонтери, і за 12 годин він набрав майже 3000 перепостів. Цю світлину називали символом війни на сході, найвдалішим знімком цієї війни. І, що особливо приємно, відбулося пожвавлення серед волонтерів. У загиблого Вадима Матросова є дві трирічні доньки-близнючки, і одна з них потребувала термінової операції. На сьогодні дитину вже прооперували, родину Матросова постійно підтримують.

А незабаром до приймальні нашої РДА зателефонував більд-редактор «Дня» Микола Тимченко, запитав про мене і запропонував взяти участь у фотоконкурсі. Це було великою несподіванкою! Я, звичайно, одразу погодилась, хоча сумнівалась, чи варто надсилати знімок на таку тему. Але потім зрозуміла, що люди повинні побачити це фото. Ця світлина багато кого змушує подумати про важливі речі. Найбільша перемога для мене — коли читаю коментарі на вашому сайті про те, що люди бачать цю роботу і замислюються про найважливіші моральні цінності. Дуже втішно, що для багатьох вона зіграє виховну роль у житті.

«КОНКУРС «Дня» ОКРИЛЮЄ»

— Участь у конкурсі «Дня» стала для вас несподіванкою. А як сприйняли перемогу в кількох номінаціях?

— Коли я з маленьким сином дивилась онлайн-трансляцію відкриття фотовиставки, то сподівалася, що і про нас щось скажуть. І тут — нагорода від «Острозької академії»! Ми були щасливі, що нашу роботу відзначили. А потім дізналася, що також Ірина Геращенко нагородила цю світлину — було дуже приємно і несподівано.

Мріяла поїхати на закриття виставки, але Київ замело, і мені це не вдалося. Вже об одинадцятій вечора 13 листопада вирішила заглянути на сайт «Дня» — просто дізнатися, чим все закінчилось, хто одержав «Приз глядацьких симпатій». Чесно, я не сподівалась на перемогу. Ця подія приємно вразила й викликала шквал позитивних емоцій.

— Взагалі як часто фотографуєте? І що саме?

— Професійно цим ніколи не займалася. Нещодавно я просто була мамою в декреті, на нинішній посаді працюю півроку і на роботі щодня фотографую події, які відбуваються в нашому районі, й пишу про них.

До речі, після участі у виставці «Дня» у мене з’явилася мрія придбати професійний фотоапарат і серйозно займатись фотографією, бо це так захоплює! Участь у фотоконкурсі стала дуже важливою подією в моєму житті, це окрилює і спонукає до нових звершень. Взагалі захоплююсь вашою роботою і вітаю з 20-річчям!

— Складається враження, що жителі Любашівки сприймають військові події на Донбасі дуже близько до серця. Як ваша громада допомагає військовим?

— Голова Любашівської РДА Тетяна Скапровська ще рік тому, до державної служби, заснувала в Одесі «Сотню Далії Северин», котра за рік допомогла понад 35 тисячам військовослужбовців. І зараз ця організація продовжує займатися волонтерством.

У Любашівці є також волонтерський центр, який постійно допомагає військовим. Буквально минулого тижня любашівчани відправили допомогу 137-му окремому батальйону морської піхоти, який стоїть на маріупольському напрямку.

Уже стільки людей побачили фото «Наодинці з другом», і мені дуже хочеться, щоб коло глядачів дедалі розширювалося. Було б добре, якби той, хто посіяв прокляту війну на нашій землі, теж побачив це фото і нарешті усвідомив, що непереможна сила українців — в єдності. І, як бачите, навіть після смерті нас неможливо роз’єднати, розділити, відібрати у нас рідну землю, розлучити друзів... Ми генетично запрограмовані на єдність.

Вічна пам’ять Вадимові Матросову. Щира повага вірному Другові.