Мистецтво бути щасливим у всі часи
Творчий вечір, присвячений ювілею відомої письменниці Валерії Врублевської, нагадав, що вітчизняна драматургія має глибоке коріння. П'єси ювілярки «Візаві», «Перехрестя», «Спокуси Хоми Брута» ставилися у провідних радянських театрах, йшли за кордоном. Тільки «Кафедра» на сцені Російського академічного театру витримала 300 аншлагів, була поставлена також у ленінградському БДТ, театрі ім. О. Пушкіна у Москві, інших містах, на Центральному і Українському телебаченні. Фільм «Повернення Батерфляй» за сценарієм Врублевської увійшов у число 100 кращих фільмів України. Інші її твори — роман-біографія «Соломія Крушельницька», повісті «Емансипатка», «У тіні дерев, яких немає».
Дух ностальгії був присутній і на ювілейному вечорі. Прийшли старі друзі і шанувальники, представники театральної і літературної громадськості. Героїні торжества було вручено Почесний знак від міністра культури. У невеликому фільмі молода Валерія розповідала про свій шлях у літературу, звучали романси, спогади, вітання.
На жаль, у щільну програму вечора не увійшла розповідь про нову книгу В. Врублевської «Окаянні жінки?..», присвячену любовним стосункам Марини Цвєтаєвої і Софії Парнок. Виявляється, вірші «И все- таки — что ж это было? Чего так хочется и жаль? Так и не знаю: победила ль? Побеждена ль?», як і весь цикл віршів «Подруга», Цвєтаєва присвятила своїй коханій. На обкладинці книги — відгук Романа Віктюка про цю роботу: «...Це не фізіологія кохання, це філософія кохання». За радянських часів важко було навіть уявити постановку такої п'єси. Так чи інакше, надолужуючи упущене, іменитий автор показала нам нову сторону своєї творчості і своєї внутрішньої свободи.
