Україна не може існувати, не володіючи Кримом, це буде якийсь тулуб без ніг. Крим має належати Україні, на яких умовах, це байдуже, чи буде це повне злиття, чи широка автономія, останнє повинно залежати від бажання самих кримців
Павло Скоропадський — український державний, політичний і громадський діяч, військовик. Гетьман Української Держави

Безкарність у спадок

21 рік тому викрали та вбили Георгія Ґонґадзе. Жодна влада досі не наважилася юридично назвати замовників
16 вересня, 2021 - 18:42
ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

В ці дні традиційно багато хто згадує журналіста Георгія Ґонґадзе під час різних подій. 14 вересня на фасаді Національної спілки журналістів у Києві встановлено оновлену меморіальну дошку Герою України Георгія Ґонґадзе. 15 вересня на території церкви Святого Миколи Набережного відбулася панахида в пам’ять про Ґонґадзе та всіх загиблих українських журналістів. 16 вересня в Іллінському сквері столиці пройшла акція пам’яті засновника «Української правди», присвячена роковинам його зникнення і вбивства.

Під час всіх цих заходів було сказано багато правильних слів. Наведемо коротко деякі цитати. Скульптор оновленої меморіальної дошки Георгію Ґонґадзе Василь Маркуш: «Допоки справа Ґонґадзе не розкрита — лихо до нас буде приходити й надалі. Це також і символ розбитого життя людини. І ми в це розбите дзеркало кожен день дивимося».

Тележурналістка, лауреатка Премії імені Георгія Ґонґадзе Мирослава Барчук: «Мені бракує відчуття покараного зла і справедливості. Ми, як представники медіасередовища, не домоглися покарання замовника, ми, як суспільство допустили те, що у нас замовник вбивства називається патріархом української політики. Це велика морально-етична проблема, яка залишається невирішеною».  

Головна редакторка «Української правди» Севгіль Мусаєва: «У нашій країні є політичний консенсус не чіпати ймовірного замовника вбивства Ґонґадзе Леоніда Кучму, на той час президента України, який у своєму кабінеті обговорював як зробити так, щоб Ґонґадзе замовчав. З іншого боку, смерть Ґонґадзе і всі подальші події спровокувало те, щоб в нашій країні з’явилося сильне громадянське суспільство, яке крок за кроком виборює свободу».  

ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

Здавалося б — що не так, начебто все вірно?..  Справа в тому, що слова мають відповідати діям. У мене немає мети очорнити когось з цих чи інших людей, які висловлюються з приводу теми Ґонґадзе. Просто «День» роками пишемо про те, що треба домагатися справедливості не на словах, а на ділі.

Мирослва Барчук каже, що «медіасередовище не домоглося покарання замовника». Добре, але я, наприклад, як постійний учасник-журналіст судових засідань у справі Ґонґадзе-Подольського ніколи не бачив там ні цьогорічної лауреатки (Мирослави Барчук), ні лауреатів двох попередніх років (редактора інтернет-видання «Історична правда» Вахтанга Кіпіані, публіциста, журналіста, телеведучого Павла Казаріна). Виходить так, що у нас справа Ґонґадзе-Подольського живе окремо, а Премія імені Георгія Ґонґадзе — окремо. Сама ідея відзнаки і вшанування пам’яті журналіста є позитивним явищем, але всі ці правильні і часто пафосні слова на день народження Георгія, або на річницю вбивства, коли збирається частина журналістської спільноти, нічого не варті, якщо не брати до уваги саму справу і те, що в ній відбувається. Про це просто мовчать, або згадують мимохідь. В чому тоді сенс Премії, якщо зло, проти якого боровся Ґонґадзе, вбило Георгія і вже майже 21 рік залишається безкарним, а журналісти про це мовчать?..

Севгіль Мусаєва говорить про «ймовірного замовника Кучму». Добре, але як так сталося, що буквально нещодавно УП розмістило інтерв’ю другого президента країни у себе на сайті? Сам факт. Не кажучи про те, що там ні слова (запитання від журналістів до Кучми) про справу засновника інтернет-видання. Мовляв, «ми віримо, що колись цей відвертий і болючий діалог відбудеться», — пишуть журналісти у підводці до інтерв’ю. Таке собі виправдання. Або як так сталося, що УП роками з певною періодичністю виступала медіа-партнером, в тому числі і за часів Севгіль Мусаєвої, заходів Кучми-Пінчука (зятя другого президента), зокрема Ялтинської європейської стратегії (YES)?   

Буквально нещодавно, до речі, у Києві пройшов черговий форум YES. І що ви думаєте, туди, вибачте, попхалися всі комі не лінь. Хтось просто так, а хтось за винагородження. Чого варті лише пости і фото у тому ж ФБ, де багато хто, в тому числі, здавалося б з пристойних людей, звітують про свою участь на форумі, зокрема, хваляться світлинами з тим же... Кучмою. Але не всі. Народна депутатка Верховної Ради восьмого скликання Ганна Гопко, яка ще сім років тому підтримала заклик громадського діяча і потерпілого у справі Ґонґадзе-Подольського Олексія Подольського бойкотувати заходи Кучми-Пінчука, досі є апологетом ігнорування і оцінки цієї ярмарки марнославства.

«Важливо дати оцінку цим подвійним стандартам, цій ярмарці марнославства, цій платформі для колективного, як прийнято казати, зашквару, — коментує «Дню» Ганна Гопко. — Це метастази не тільки у внутрішній політиці, а й у зовнішній. Є конкретні глави держав, які вказують нам на корупцію, а самі не вилазять із таких форумів, як YES. Як Шредер після канцлерства влаштувався в «Газпромі», західні політики — в «Роснефти» або інших російських компаніях, усі вони на зарплатному гачку у Кремля, — так і деякі західні політики «влаштувались» у українських олігархів, як, скажімо, колишній польський президент Кваснєвський, якого де тільки немає — від українських олігархів до казахських. Але хто зараз може бути моральним авторитетом, кому було б до снаги дати оцінку такому ходінню по колу, де олігархи правлять бал, а сім’я Кучми-Пінчука показує, що вони тут є реальними господарями? Крім цього, тут потрібна ще й прозорість. Ці форуми мають продемонструвати, які гонорари отримують їхні учасники. Бо виходить, що олігархи не доплачують до бюджету і водночас підгодовують як владу, так і опозицію. На жаль, на форумі Пінчука YES є плеяда таких підгодовуваних «кучмонестійкіх» персон. За ці тридцять років не відкрився майданчик, куди політики приходили б і давали б аргументовані відповіді на професійні запитання, а не лише перебували в теплих ваннах. Варто замислитися, чому не з’явилась відповідна політична культура, яка передбачала б відкриту дискусію».

Власне тому і не покарані замовники злочинів проти журналіста Ґонґадзе (вересень 2000 р.), громадського діяча Подольського (червень 2000 р.), а також народного депутата другого та третього скликань Верховної Ради Олександра Єльяшкевича (замах на життя Єльяшкевича був скоєний у лютому 2000 р., а у 2002-му він був змушений переїхати до США, де єдиний з українських державних діячів отримав політичний притулок з причини небезпеки, яка походила від тогочасного керівництва України). Тому українська влада вже майже 20 років не виконує постанову Верховної Ради від 10 січня 2002 року, якою взяла на себе зобов’язання щодо безумовного виконання Резолюції ПАРЄ по справам Ґонґадзе-Подольського-Єльяшкевича. Посольство США в Україні, до речі, в черговий раз наголосило на необхідності притягнути до відповідальності всіх причетних до злочину: «З нагоди 21-ї річниці зникнення журналіста Георгія Ґонґадзе ми знову наголошуємо: влада має притягнути до відповідальності його вбивць та всіх причетних до його викрадення та вбивства» (twitter.com).

«21 рік тому посіпаки Кучми і Литвина вбили Георгія Гонгадзе, — пише у ФБ журналіст Сергій Руденко. — Вже після цього Литвин став Героєм України, двічі спікером парламенту, академіком і претендентом на посаду ректора Університету ім. Т.Шевченка. Кучма — і далі шанована людина для всіх без винятку президентів і генпрокурорів України. Він представляв Україну у тристоронній контактній групі у Мінську. За вбивство Гонгадзе у в’язниці мають сидіти не лише виконавці, але і замовники вбивства. Тільки ж хто їх посадить, якщо всі без винятку українські президенти продовжували тиснути руку Кучмі на полях YES, яку організовує його зять — Віктор Пінчук?».

Ще одним доказом того, чому українська влада не наважується юридично назвати замовників, є судовий процес у справі Ґонґадзе-Подольського. Якщо із рядовими виконавцями-міліціянтами давно «розібралися», вони вже навіть відбули покарання в колоніях, то з головним із них Олексієм Пукачем епопея завершилася не так давно — 2 липня 2021 р. Ніякої сенсації не трапилося, Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду залишив у силі рішення (довічне ув’язнення) першої та апеляційної інстанцій. На перший погляд все справедливо, але це не так, загубилася одна «маленька деталь» — по дорозі забули про замовників, точніше суд зробив все, щоб про них забули.

«Ми готуємо ретельне викладення хронології всього цього безчинства та свавілля, яке відбулось у Верховному Суді. Ми будемо звертатись до відповідних міжнародних інституцій, які здійснюють моніторинг щодо здійснення правосуддя у резонансних справах, — йдеться в офіційній заяві сторони потерпілого Олексія Подольського після рішення Верховного Суду. — ... Сторона Подольського була категорично проти задоволення касацій адвокатів Пукача — Демиденка та Гераська (засуджений до довічного ув’язнення Олексій Пукач просив переглянути йому вирок в сторону пом’якшення, вважаючи, що він скоїв тяжкий, а не особливо тяжкий злочин. А його адвокат Григорій Демиденко пояснював, що апеляційна інстанція неправильно застосувала припинення строків давності в цій справі, тому вони просять суд переглянути це рішення, адже строк давності закінчився ще 16 вересня 2015 року. Сторона потерпілої Мирослави Ґонґадзе також подавали касаційну заяву до суду, але з часом її відкликали — Ред.)».

«Для того, щоб хоч якось вивести десятирічний судовий процес в законне русло, у касаційної інстанції була єдина можливість — задовольнити в повному обсязі вимоги касацій Подольського, Єльяшкевича, Шишкіна — а саме, скасувати ухвалу апеляції і призначити новий апеляційний розгляд з повним судовим слідством, — цитуємо далі заяву сторони Подольського. — Повне судове слідство в справі Ґонґадзе-Подольського умисно ніколи не відбувалось. Більше того, весь судовий процес у першій інстанції, як і частина апеляційного процесу, умисно відбувались в штучно засекреченому судом та прокуратурою режимі. Тільки у випадку проведення нового апеляційного розгляду з повним судовим слідством хоча б у якості свідків перед судом постали б головні фігуранти цієї резонансної кримінальної справи — Кучма, Литвин, Деркач (які жодного разу за 21 рік не давали в судах жодних свідчень стосовно злочинів, скоєних відносно Ґонґадзе, Єльяшкевича, Подольського). Але у так званій ухвалі від 2 липня 2021 року навмисно ці головні прізвища згадуються мимохідь та умисно змішані з іншими особами, які мають зовсім інше відношення до цієї справи. Змушені констатувати, що в Україні вище керівництво країни двадцять один рік забезпечує безкарність замовників жорстоких злочинів проти Ґонґадзе, Подольського та Єльяшкевича, і так звана ухвала Верховного Суду просто документально це оформила».

Що ж, на завершення я хочу сказати, що не дивлячись на всі негативні явища, тенденції і зусилля темної сторони вулиці, правда все одно має перемогти, тому що поки існує боротьба окремих людей і команд в журналістиці, політиці і суспільстві, надія на зцілення країни житиме завжди.

Іван КАПСАМУН, «День»
Газета: 
Рубрика: