Це ж велика дурість — хотіти говорити, а не хотіти бути зрозумілим.
Феофан (Єлеазар) Прокопович, український богослов, письменник, поет, математик, філософ

Iсторія, цікавіша за роман

Загадка походження Северина Наливайка
11 березня, 2011 - 00:00
СЕВЕРИН НАЛИВАЙКО. ПОРТРЕТ ПОЧАТКУ ХVII СТ.

Уважне вивчення життя славетного козацького ватажка Северина Наливайка виявляє багато таїн та загадок у його житті та діяннях. Навіть його походження оповите загадкою, а саме життя по вінця заповнене низкою динамічних пригод, які можуть скласти основу для багатьох сюжетів у стилі пригодницьких романів. Тому викликає здивування те, чому й досі український кінематограф не зняв жодного художнього фільму про цього славного лицаря, хоча тем з його відчайдушного життя вистачить на цілий серіал. Адже, як сказав Жуль де Гонкур, «Історія — це роман, який був, а роман — це історія, яка могла бути.» Тому при викладі даного матеріалу ми обрали серединну лінію поміж цими альтернативами — розглядали історію крізь призму того, що могло бути, але спираючись на ті історичні реалії, які дійшли до нас. Отже, почнімо нашу оповідь з моменту підступного ув’язнення повстанського ватажка в таборі на Солониці.

Після поразки під Солоницею до Варшави Северина Наливайка з товаришами привезли 12 серпня 1596 року в супроводі відбірного загону жовнірів, на чолі з іменитим шляхтичем ротмістром П. Порембським. Завдяки свідченням очевидця ця подія відома нам у подробицях. В’їзд до Варшави переможців над козаками був облаштований надзвичайно тріумфально. Процесія складалася із декількох десятків відкритих карет, колясок і возів.

Спочатку їхали ротмістри — посланці від коронного війська. За ними везли вісімнадцять гармат, трофейні прапори і полонених. Наливайка везли в окремій кареті, а за ним, по двоє, його соратників. По дорозі процесія спеціально завернула до королівської резиденції Уяздов, де на Наливайка хотіла подивитися стара королева Ганна Ягелонівна. Наливайко, піднявшись на возі, шляхетно привітав королеву, яка стояла на балконі палацу. Присутній при цій події німецький торговий резидент із Данціга (Гданська) Йоган Керкербарт так описав Наливайка: «З вигляду гарний чоловік, сильний і стрункий, з вихованим і одвертим обличчям, та ні одним рухом не виказує малодушності або страху, і так багато хто шкодував, що він свою чесноту і мужність замість на користь батьківщині (малась на увазі, звичайно, Річ Посполита. — М. П.) обернув їй на згубу».

Цікаво, що таким справді було загальне враження варшавської публіки від Наливайка, бо ще одну подібну блискучу характеристику козацького ватажка залишив нам польський хроніст Йоахим Бельський: «Була то особа красна, муж, яких небагато, був би на добре обертав, що йому бог дав, до того ж пушкар знаменитий». У хроніці перемишльського католицького єпископа Павла П’ясецького теж знаходимо подібний відгук про Наливайка.

Повертаючись до побачення Ганни Ягелонівни з Северином Наливайком, мимоволі знову спливає питання: Чому 73-річна королева хотіла бачити якогось козацького бунтівника, які на той час у Речі Посполитій не були рідкістю? Адже разом із Наливайком везли й другого, не менш знаного козацького гетьмана Матвія Шаулу, глянути на якого королева не виявила бажання. Мабуть, не проста жіноча цікавість рухала старою королевою.

Тут же постає у пам’яті й інша обставина. Северина Наливайка стратили тільки після смерті Ганни Ягелонівни. Чи не опікувалась Ганна Ягелонівна з якоїсь причини таємно, так само, як і князь Василь-Костянтин Острозький, Северином Наливайком? Очевидно, щось пов’язувало ці три особи. Через товщу століть, які віддаляють нас від цих подій, важко дійти істини в цьому питанні, але прекрасний знавець нашої історії, видавець Сергій Станіславович Коваленко, висловив дуже цікаве припущення: «А якщо ці особи були пов’язані втаємниченою кровною спорідненістю?».

У деяких історичних джерелах є свідчення, що племінниця князя Костянтина-Василя Острозького, знаменита княжна Гальшка Острозька у 1554 році народила сина від князя Дмитра Сангушка, вбитого у чеському місті Яромирі ще до народження дитини. Щоб новонароджений хлопчик не був на заваді при влаштуванні подальшої долі Гальшки Острозької, її мати — Беата Костелецька — віддає його на всиновлення у вірну князям Острозьким родину Наливайків до Гусятина (подалі від Острога). Цим хлопчиком міг бути Северин Наливайко, адже рік народження дитини Гальшкою Острозькою і приблизний рік народження Северина Наливайка збігаються. Таке припущення дозволяє пояснити багато фактів у близьких і довірливих стосунках між фактичним некоронованим королем тодішньої України — князем Василем-Костянтином Острозьким і так званим селянським сином (за визначенням радянської історіографії) Северином Наливайком.

Якщо Беата позбавлялася від немовляти з тієї причини, що дитина могла бути певною перешкодою при влашуванні долі Гальшки, а значить, і майновим планам самої Беати, то князь Василь-Костянтин Острозький, мабуть, таємно опікувався хлопчиком, відносно якого у князя згодом визріли свої відповідні плани, в які з часом він міг посвятити і Ганну Ягелонівну.

Те, що Дем’ян Наливайко, а згодом і Северин, були прийняті до двору князів Острозьких, і не як прості слуги, а на відповідальні посади (один — як особистий духівник князя, другий — як командувач особистої охорони князя), може тільки підтверджувати припущення про їхнє знатне походження. А те, що князь Острозький опіку над душею й тілом своїм передав по суті в одні руки (братам Наливайкам), свідчить про надзвичайну його довіру до родини Наливайків, а вона просто так виникнути з нічого не могла. Очевидно, цьому передували довгі й вірні стосунки між родинами.

Неспроста випускник Острозької академії був улюбленцем найбагатшої в той час людини в Європі, «некоронованого короля Русі», православного князя Василя-Костянтина Острозького. Неспроста вже на той час між ними склалися взаємодовірливі стосунки, про що є натяки у працях багатьох тогочасних хроністів. Це були такі стосунки, які ніколи не могли б скластися між козаком простого походження і вельмишановним князем.

Пояснення радянської історіографії про те, що «селянський син» Дем’ян Наливайко, навчаючись в Острозькій академії, потрапив у поле зору князя, який наблизив його до себе, а потім уже Дем’ян сприяв зближенню князя із Северином, по правді кажучи, не витримує ніякої критики. По-перше, яким чином і на якій освітній базі «селянський син» зміг потрапити на навчання до престижної вже тоді академії? По-друге, довіра особистої безпеки (як духовної, а особливо фізичної) в середньовіччя здійснювалася за принципом повного особистого переконання про безмежну вірність васала. Тут протекціонізм та підлабузництво не проходили. Недарма Костянтин-Василь Острозький після придушення повстання всіма силами намагався врятувати Северина Наливайка від страти, а Дем’яну Наливайку наказав виїхати до Вільни і там перебути лихі часи. Коли післяповстанські пристрасті ущухли, князь повернув Дем’яна до Острога, де він продовжував бути його духівником. Узагалі рід бояр Наливайків іще чекає свого ретельного дослідника, який зміг би відродити його з небуття і донести правдиву інформацію про них до нащадків.

Водночас постає питання, чи міг князь Василь-Костянтин Острозький розповісти старій королеві Ганні Ягелонівні про існування сина Гальшки Острозької? З цього приводу зазначимо, що у зв’язку з тим, що династія Ягелонів на той час не мала спадкоємця по чоловічій лінії, то Ганна Ягелонівна передала королівську владу після смерті свого чоловіка — короля Стефана Баторія — своєму племіннику Сигизмунду, сину короля Швеції з династії Ваза та його дружини, польської принцеси Катерини, сестри Ганни Ягелонівни.

Та від перших років свого правління Сигизмунд ІІІ Ваза вважав перебування в Польщі лише сходинкою до трону в себе на батьківщині — у Швеції. Дійшло до того, що Сигизмунд ІІІ був готовий віддати Польщу у володіння Габсбургам, аби вони допомогли йому добути корону шведського короля після смерті батька — короля Іоанна ІІІ. Та поставлена мета була нелегкою, оскільки шведи-протестанти не бажали короля-католика і віддали перевагу його дядькові по батькові — Карлу Судерманському. Сигизмунд ІІІ Ваза розпочав запеклу боротьбу за трон Швеції, вважаючи свої права, як спадкоємця престолу, такими, що не можуть бути піддані сумніву. Ця боротьба затягнулась більш ніж на два десятиліття. Королева Ганна Ягелонівна, маючи перед собою гіркий приклад володарювання в Польщі герцога Анжуйского Генріха Валуа, з тривогою і занепокоєнням відслідковувала перебіг змагань свого племінника за корону шведського короля. Стара королева дійшла висновку, що королем Польщі повинен бути представник домашньої династії, бо тісне згуртування політичної верхівки, яке вкрай було потрібне тоді Речі Посполитій, може відбутися тільки довкола якогось яскравого представника місцевого княжого клану. Але такого гідного кандидата в рідній Вітчизні не знайшлося.

Мабуть, знаючи настрої королеви, князь Василь-Костянтин Острозький таємно повідав їй про існування сина Гальшки, який завдяки своєму високому походженню сповна міг бути кандидатом на королівський трон, міг стати тією особою, яка б могла згуртувати три народи Речі Посполитої в єдину націю, в силу своєї кровної спорідненості зо всіма трьома етнічними складовими королівства. Королева Ганна й князь Василь-Костянтин Острозький вирішили до слушного часу зберігати існування сина Гальшки в таємниці, турбуючись про його безпеку. Князь доклав чималих зусиль, щоб дати сину Гальшки достойну освіту, манери поведінки, а також високий військовий вишкіл.

Таким чином, Наливайко, за задумом князя Острозького, після завоювання руських та литовських теренів міг бути проголошений законним верховним володарем Речі Посполитої. Тоді сам князь Острозький, будучи, наприклад, радником при Наливайкові, з некоронованого короля Русі ставав офіційним владарем краю, чого він, судячи з усього, таємно прагнув, а Острозький замок набував би статусу королівської резиденції. На крайній випадок можна було б відірвати Русь, можливо, разом із Литвою, від Польщі, створивши незалежне Русько-Литовське королівство (недарма саме з теренів Великого князівства Литовського, з містечка Річиці на Дніпрі, через шляхтича Яна Мєшковського, можливого посланця князя Острозького до На ливайка, останній відправляє до короля знамениті кодації з пропозицією устрою Речі Посполитої).

Невдалі спроби попередніх таких устремлінь змушували князя діяти дуже обережно і завбачливо, адже йому було що втрачати. Тому успішному здійсненню цих устремлінь завадила перш за все нерішучість самого князя, хоча Северин Наливайко міг би стати достойним владарем незалежного Великого Королівства Руського, бо справді був гідною для цієї ролі кандитатурою. Деякі шляхтичі могли здогадуватись про ці плани князя Острозького, тому й виявляли пильну увагу до Наливайка і наполегливо прагнули його ізоляції, можливо, за велінням самого короля Сигизмунда ІІІ Вази, який не бажав мати політичного конкурента у своєму королівстві, тим паче, що на 1596 рік вже було ясно, що шведської корони Сигизмунду ІІІ не втримати.

У родині Наливайків дитина виховувалась під ім’ям Северин. Якщо врахувати те, що мати княжни Гальшки Острозької — Беата Костелецька, була позашлюбною дочкою короля Польщі Сигизмунда І Старого, цей факт пояснить деякі нюанси перебігу подій і характер розвитку повстання Наливайка та його стосунків із представниками королівської родини. Тобто це не було козацько-селянське повстання, як стверджувалось досі, а фактично це була таємна династична, громадянська війна за королівську корону, на яку мав право претендувати Северин Наливайко, з огляду на викладене припущення щодо його походження. Адже в такому випадку Северин Наливайко був би правнуком короля Сигизмунда І Старого і доводився б двоюрідним племінником тодішньому королю Польщі Сигизмунду ІІІ Вазі.

Отже, як можливий представник династії Ягелонів та Рюриковичів, Наливайко міг претендувати на корону, якщо не всієї Речі Посполитої, то принаймні на корону князівства Руського, в чому його зоорієнтував і підтримував князь Василь-Костянтин Острозький.

Це припущення пояснює бажання старої королеви, що вже майже перебувала на порозі смерті, глянути на козацького ватажка, який свою красу та статечність успадкував від красуні княжни Гальшки Острозької та красеня-лицаря Руси князя Дмитра Сангушка.

Королева Ганна Ягелонівна померла 9 вересня 1596 року, менше ніж через місяць після побачення з Наливайком; і, можливо, її смерть саме в цей момент з огляду на зазначені династичні обставини, була не випадковою, бо поки вона була жива, то перешкоджала страті Наливайка, що становило загрозу владарюванню тодішньому королю Польщі Сигизмунду ІІІ Вазі.

Можливо, спочатку Наливайко в таємницю свого походження не був посвячений, а був долучений до неї князем Острозьким уже після смерті Гальшки у 1583 році. Северину Наливайку на той час виповнилося 29 років. Тільки після смерті Гальшки князь Острозький запросив його до себе на службу сотником надвірної хоругви. Саме тоді Северин міг дізнатися від князя Василя-Костянтина Острозького про таємницю свого походження. Князь Острозький та Ганна Ягелонівна берегли цю таємницю і опікувалися родиною Наливайків та достойним вихованням самого Северина Наливайка. Саме шляхетні манери та відвагу виховував князь Острозький в Северинові Наливайкові, готуючи, очевидно, з нього не стільки козацького провідника, а вбачаючи в ньому полководця вседержавного масштабу.

На жаль, на даний час це припущення, яке багато чого пояснює в діях згаданих князівських та королівських осіб, поки що не підтверджене ніякими документальними свідченнями. Тому мета викладення даного здогаду полягає в тому, щоб активізувати наукові дослідження у вказаному напрямі та шляхом пошуків відповідних документів або довести правомочність такого допущення, або його остаточно спростувати. Мабуть, у ще незвіданих глибинах польських королівських та князівських архівів знайдеться те, що проллє світло на поставлене питання. І можливо, ми зможемо переконатися в тому, що Северин Наливайко повинен був іменуватися як князь Северин Дмитрович Сангушко, народжений 1554 року, в якому поєдналася кров князівських династій Рюриковичів, Гедеміновичів та королівська кров Ягелонів і, можливо, короля Данила Галицького. Тому він і становив для деяких кіл у Речі Посполитій значно більшу небезпеку, ніж звичайний козацький бунтівник. Недарма ж звідкілясь узявся і набув поширення неофіційний титул Северина в середовищі повстанців — «Цар Наливай», і зовсім відсутні подібні титули інших козацьких ватажків, на кшталт «Цар Лобода» або «Цар Шаула».

Якщо викладена гіпотеза знайде з часом підтвердження, то можна сказати, що наша історія, яка і так має багатий і цікавий фактичний матеріал, поповниться надзвичайними дійствами в стилі найкращих пригодницьких романів, які варті голівудського втілення.

Є дані, що коли Микола Васильович Гоголь працював над своїм твором «Тарас Бульба», він знайшов документальну інформацію про те, що князь Василь-Костянтин Острозький таємно проник у в’язницю до Наливайка, мав із ним розмову і намагався звільнити його з ув’язнення. Цей факт, можливо, ліг в основу сюжету, який Гоголь наводить у своєму творі, коли описує спробу проникнення Тараса Бульби у в’язницю до сина Остапа.

Прагнув домогтися звільнення Наливайка і пан Йордан Спітек, таємний доброзичливець Наливайка, але у жовтні 1596 року він несподівано помер. Виникає питання, чи не був краківський воєвода Йордан Спітек таємним агентом та співучасником утаємничених планів князя Василя-Костянтина Острозького, який саме за наказом князя докладав максимум зусиль, щоб урятувати Северина Наливайка від страти? Можливо, його дії в цьому напрямі стали для когось геть небажаними, тому й спричинили раптову смерть пана Йордана Спітека. Сама особа Йордана Спітека, його діяльність у Речі Посполитій, спілкування з Северином Наливайком і з князями Острозькими, а та кож обставини смерті мало досліджені і ще чекають свого часу. Розкриття цих питань може прояснити багато таємниць у відносинах Северина Наливайка та родини князів Острозьких. Будемо сподіватися, що настане той час, коли історія, за допомогою допитливого дослідника, допустить нас до розкриття цих цікавих і значущих питань.

Навіть переможець Наливайка гетьман Станіслав Жолкевський хотів зберегти Наливайкові життя. Але на страті наполягав король Сигизмунд ІІІ Ваза. Династичний конкурент йому був явно зайвий. Тому королівський уряд вирішив прискорити страту Наливайка. Останній допит вчинили 9 квітня в будинку коронного маршалка в присутності декількох високопоставлених чиновників Речі Посполитої. Писар короткий протокол цього допиту назвав «Повість Наливайкова». З цього приводу литовський гетьман Криштоф Радзивілл (Перун) писав до Льва Сапеги у Варшаву: «Дякую за прислану сповідь Наливайка, яку відразу по прочитанні я спалив.» Тут же знову постає питання: що було у сповіді Наливайка такого, що вимагало негайного знищення цього документа?

Останнім днем життя Северина Наливайка стало 11 (21) квітня 1597 року, перша п’ятниця по Великодню. Про страту Наливайка історичні джерела розповідають по-різному. Йоахим Бельський у своїй хроніці свідчить, що в центрі Варшави на очах у представників королівської родини (як бачимо, король до останнього прослідковував долю Наливайка, бо, із зазначених вище причин, дуже його остерігався) та великого натовпу людей йому відрубали голову, а потім тіло четвертували, тобто розрубали на шматки, «й рознесли члени на показ і поругання». За деякими свідченнями, перед самою стратою, на очах короля на голову Наливайкові одягли розпечену корону зі словами: «Хотів царювати — царюй». Чи випадковим було це дійство, якого не мав «честі» бути удостоєним перед стратою жоден з інших козацьких ватажків-повстанців за всю історію Речі Посполитої?

Микола ПАШКОВЕЦЬ, Київ
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ