В Європі на генетичному рівні виникає спонтанна любов до народу, що повстав на захист своєї свободи.
Оксана Пахльовська, українська письменниця, культуролог, професор Римського університету «Ла Сап'єнца», доктор філологічних наук, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка

Внесок тещі в історію літератури

6 грудня, 2019 - 11:29

Часом буває так, що навіть теща може внести свій вклад в історію літератури. Принаймні так трапилося з дебютним романом «У трюмі» на той час молодого сербського письменника Владимира Арсенієвича. Річ у тім, що літератор до того не був відомим і не мав публікацій, а ситуація в Юґославії була близькою до колапсу: війна, гіперінфляція, міжнародні санкції. Кому в такий час діло до літератури і молодих письменників?

Тому свій перший роман Владимир Арсенієвич видав сімейним коштом – допомогла теща, яка мала якийсь невеличкий бізнес, тож не пожаліла кількадесят доларів на добру справу. Книжку надрукували в маленькому видавництві, а оскільки в державі настав крах системи книгорозповсюдження, то й продавали її тільки в одній невеличкій книгарні біля підземного переходу в центрі Белґрада. Ясна річ, видавець жодних зусиль для промоції не докладав, автор цього ще не вмів, але трапилося справжнє чудо – роман почали розкуповувати, він став культовим в андеґраундному середовищі, на нього з’явилося десятки рецензій і відгуків.

А невдовзі трапилася подія, яка переросла навіть категорії дива – роман дебютанта нагородили найважливішою в Сербії і на просторах колишньої Юґославії премією. Нагороду часопису «НІН» зазвичай отримують старі й заслужені письменники, але того разу журі вирішило присудити її – вперше й востаннє в історії – молодому літератору.

Що ж такого особливого було в романі, який без жодної промоції став бестселером і ввійшов до канону національної літератури? Для пояснення цього феномену вдамся до власного спогаду. Готуючись до написання дипломної роботи на балканістиці, я хотів поєднати непоєднуване – через специфіку інституту я мусив писати про політику, а хотів досліджувати літературу. Тому й почав шукати в сербській і хорватській літературах твори, в яких ішлося б про війни 90-х років і образ ворога.

Якщо в Хорватії було вдосталь книжок, що задовільняли мій запит, то в Сербії ситуація виявилася кардинально іншою: здавалося, там взагалі уникають теми війни, вона так і не стала об’єктом літературного опрацювання. Але всі, до кого я звертався за порадою, в один голос звертали мою увагу на роман «У трюмі» Владимира Арсенієвича. Мовляв, це не тільки перший і єдиний, а й видатний портрет війни, участь у якій серби досі заперечують, а тамтешнє суспільство воліє замовчувати.

Чар прози Владимира Арсенієвича полягає у вмінні говорити простими словами про складні речі, через буденні ситуації на кухні показувати глобальні катаклізми, маргінальними персонажами ілюструвати панівні тенденції в суспільстві. І, безумовно, в щирості, адже значною мірою це таки автобіографічний роман, якщо автобіографією вважати історію власної країни. Рокери, пияки, буддисти-аматори, неповнолітні наркомани, драґдилери та інші герої цього твору живуть у своєму замкненому світі, але жодні аутистські звички не здатні врятувати їх від конфлікту з жорстоким зовнішнім світом.

Війна в творі з’являється спочатку в сімейних сварках, потім постає як неможливість купити елементарні продукти й товари, щоб зрештою вибрунькуватися панічним страхом бути мобілізованим до армії. Коли ти молодий, твоя дівчина щойно завагітніла, а тобі щодня може постукати у двері наряд із військкомату, єдиний спосіб утечі – задрімати на дивані у вітальні, відключитися від новин і реальності. Очікування дитини тут є не лише фактом біографії, це ще й метафора нового, чистого життя в жорстокому світі, що несе тільки війну і страждання.

Роман «У трюмі» пізніше продовжився ще двома книжками, що в підсумку склали трилогію під промовистою назвою «Cloaca maxima». А десь поміж тим став ще й успішною театральною виставою, отримав рецензії в «New York Times» та був перекладений на два десятки мов. Писати – це найкраще, що міг зробити письменник, коли в його країні люди переважно помирали чи емігрували. Я наважився припустити, що в схожій ситуації перекладач має діяти за цим же принципом.

Новини партнерів