Страх життя і страх смерті
Зараз ми постійно стикаємося із цими двома страхами. Страх смерті є природнім для людини. Страх життя – хворобливий. Вони часто зливаються разом .У новій ситуації, в якій перебуває зараз Україна, до нашого психічного стану, спершу м’якими лапами, а відтак і всіма пазурами, підкрадається мішанина різних наших страхів і комплексів, які допіру преспокійно дрімали усередині.
Я відстежую ці страхи, комплекси, певну розхитаність психічного життя найперше всередині себе. Як місцями занадто сміливий, а місцями переполошений слідопит, все ж намагаюся безперестанку вдивлятися у глибини власного психічного життя, не відвертаючи голови від жодних його проявів.
Впевнений, що все, що живе у мені, живе в інших, бо кожен з нас є лише часточка , за Ніцше, людського, занадто людського. Не забудьмо, що багато ЗМІ, до прикладу, найдужче телеканал 1+1, таки нагнітають всеможливі страхи через специфічну форму подачі матеріалу. Я лише можу підозрювати, для чого це робиться –і як можна так не щадити морального здоров’я власного народу…
Чи це лише така собі технологія, мовляв, як важко і страшно жити, тому коріться, будьте покірними і боязкими, дивись, полегшає? Чи вона перемішана із нездоровим, що також виникає із темних глибин психічного життя людини, інтересом до нещасть, смертей і тотальної катастрофічності? Чи у цих нагнітаннях страхів, попри всю серйозність ситуації, є складові гібридних воєн, які, як передбачили недавно футурологи, мають призводити до масових істеричних реакцій?
Страх бактерій і забруднення (така собі бактеріофобія), страх закритих приміщень, страх людних приміщень, страх голодної смерті і розбоїв через можливий дефолт країни, всілякі страхи, перемішані із неприязню, а якщо говорити відверто –ненавистю до багато кого і чого зараз захлинули нас.
Страх життя і страх за життя далеко не завжди такі відмінні, яка може здаватися з першого погляду. Страх смерті є у всіх людей як найбільш базовий, від якого починають свій моторошний танець всі інші неврози людини. Люди, у яких прихований страх життя або некрофілія (тут це слово означає бажання статичності, вічної стабільності, залізобетонного порядку; до речі, згадуєте Того, що в скалі сидить із п’єси Лесі Українки «Лісова пісня»? ) підсвідомо ненавидять життя, його спонтанність, його буяння і розквіт. Їм миліше виквітання смерті.
Думаю, є чимало таких персон, яких хворобливо і радісно збуджують термінаторські кроки пандемії коронавірусу. Пам’ятаєте американського доктора Джека Кеворкяна, або доктора Смерть, який допомагав хворим відійти з цього світу, займаючись практичною євтаназією? Цей доктор сидить всередині чималої кількості людей, незалежно від того, якими намірами вимощена його діяльність.
Еріх Фром стверджував, що люди поділяються на «біофілів» та «некрофілів», тобто любителів/шанувальників життя і любителів/шанувальників смерті, якщо трактувати ці визначення без усіх напівтонів, переплетень, відтінків та нюансів (найчастіше так і буває –різні відсотки «біофіла» та «некрофіла» всередині кожної людини).
Не забудьмо, яким виразним некрофілом був, до прикладу, Сталін чи Гітлер. Як Гітлер наказував залишати «випалену землю» після фашистського відступу, а Сталін навіть в останні роки життя видумував нові візерунки змов, як-от, до прикладу, так звану змову лікарів, які мали бути покарані смертю? Лише смерть Сталіна перешкодила реалізувати цій маніакальний план у всій повноті.
Чим більше кожен із нас любитиме життя, відчуватиме цю весну 2020-ого як особливу, неповторну, із усіма її ароматами,із усім її безумно-прекрасним цвітінням і юними лицями, яких не можуть спотворити навіть маски, тим більше ми матимемо психічних сил і волі до життя.
А психічні сили допоможуть нам подолати коронавірус і не допустити безладу. Вірю, що Україна не забута Промислом у теперішньому хаосі богопокинутості.
