Раптово помер Сергій Проскурня

1 лютого у  віці 63-х років обірвалось земне життя  відомого українського режисера і продюсера

Про смерть Сергія Проскурні на своїй сторінці у Facebook написав актор Національного театру ім. І. Франка,  екс-міністр культури Євген НИЩУК: «Це був не просто режисер, видатний культурний діяч, філософ. Я його називав наш Драматург, - написав Нищук. - Величезна втрата для мене, для усіх нас, пишу про тебе у минулому часі і не вірю. Розривається серце від болю».

Лідер гурту "Океан Ельзи" та політик СВЯТОСЛАВ ВАКАРЧУК у соцмережах зазначив, що Проскурня був одним з тих, хто "творив автентичну і разом з тим сучасну Україну".

«Сергій Проскурня пішов у інші світи. Ніжне серце, турботливе, живе, вигадливе, творче, закохане», – написала письменниця Лариса  ДЕНИСЕНКО у facebook.

«Світла пам'ять... Так багато приємних спогадів... тепер лише спогадів... Відлітають журавлі у Вирій... Сумно...», -  пише у соцмеражах актор Львівського театр ім. М. Заньковецької Роман  БІЛЬ.

«Сергійку, любий... Мій театральний і таксячий друг... Років 35 життя, не менше... Тонкий, відданий, безмежно креативний... Як же так?», - з болем зазначає  театрознациця Анна ЛИПКІВСЬКА.

«Мабуть, вирішив поміняти точку споглядання. Власне, цього він і прагнув постійно - щоби була стереоскопія бачення, щоби не було статики у культурному космосі, - пише кінокритик Сергій ТРИМБАЧ, -  Віднині душа його - на іншій орбіті. Сумніваюсь, що й там вона запрагне якогось спокою, статики. Поспішив, Сергію. Усе ж перепочинь. А там - у нову путь! Хоча - може передумаєш? Було би добре.  Вічна подячна пам'ять тобі. Царствуй там... Усім спільним знайомим – уклін». 

2 роки тому він говорив ось що:

«Культурний ландшафт – це ми. Ви знаєте, є така фраза: людина – це те, що вона їсть. В нашій ситуації людина – це те, який ландшафт вона бачить, який формує її свідомість. І перш за все, це культурний ландшафт, а не тільки краєвид за вікном. Людина – це те, що вона дозволяє собі бачити і на що вона заплющує очі».

Сергій  Проскурня народився 28 листопада 1957 року у Львові. 

Починав музичну освіту по класу скрипки у Львівській дитячій музичній школі № 2 (клас Льва Івановича Смірнова).

У 1969 сім'я переїхала до Черкас, де Сергій продовжив навчання у класі Анатолія Федоровича Сілкіна.

Закінчив 8 класів у Черкаській середній школі № 8.

1973 — вступив до Черкаського державного музичного училища імені С.Гулака-Артемовського, яке закінчив 1977 року по класу альта (клас Маргарити Коновалової).

Брав участь у створенні камерного оркестру під керівництвом Володимира Мусенка. Паралельно з навчанням музики, брав участь у всіх театральних гуртках та студіях Черкас, писав пісні та музику для вистав Черкаського обласного музично-драматичного театру імені Тараса Шевченка, але художня рада театру цю музику не прийняла. Створив радіостудію Черкаського музучилища, організовував театралізовані вечори та концерти. Закінчив  Київський інститут театрального мистецтва ім. Івана Карпенка-Карого.

1976 — обрав своїм духовним вчителем режисера Анатолія Ефроса та відвідував його репетиції у Московському театрі на Малій Бронній. Робив спроби вступу на акторські відділення театральних інститутів Москви (в репертуарі — монолог Сальєрі з маленької трагедії Пушкіна «Моцарт і Сальєрі»)…

Саме Анатолій Ефрос став його «хрещеним батьком» у режисурі.

1983—1987 — брав участь у постановках вистав «Енеїда» (за Котляревським) та «Вибір» (за Бондарєвим) (постановник Сергій Данченко), «Герой Заходу» (за Сінгом) і «Сімейний детектив» (за Синельниковим; постановник Володимир Оглоблін) у Національному театрі ім. І. Франка.

З 1984 почав викладати майстерність актора та режисера на курсах Леоніда Артемовича Олійника та Сергія Володимировича Данченка.

1987 — спільно з Адою Роговцевою поставив дипломну виставу «Чайка» (за Чеховим), у якій в ролі Треплєва дебютує Остап Ступка.

Листопад 1990 — перша поїздка С. Проскурні  до Нью-Йорку та початок співпраці з «Яра» — мистецькою групою Вірляни Ткач, резидента Експериментального театрального клубу «Ля Мама». Початок творчих взаємин з «генієм американської культури», творцем оф-оф-Бродвею — Елен Стюарт.

28 листопада 1990 — відвідання опери «Саломея» Ріхарда Штрауса у Метрополітен-опера.

1991, 1992 — організував за принципом культурного обміну з Центром вивчення творчості Єжи Гротовського і театральних пошуків (Вроцлав, Польща) «Дні Леся Курбаса у Польщі» та «Дні Єжи Гротовського в Україні» (Київ, Львів, Харків).

Сергій Владиславович був співавтором низки значних мистецьких проектів, організовував та продюсував концерти, вистави, фестивалі, зокрема й першу «Червону руту». Поставив вистави «Крайслер Імперіал» у Львівській Опері під час фестивалю «Вивих», «Грандів мистецтва у Львівській опері» тощо.

З грудня 2007 року входив до команди міністра культури і туризму України Василя Вовкуна, згодом став радником міністра на громадських засадах, а з квітня 2008 очолював комісію Ради з питань захисту культурно-інформаційного простору. 

Був художнім керівником Одеського театру опери та балету. Після цього (з 2009) очолював театр у Черкасах. У 2013–2014 роках втілив масштабний кінопроект «Наш Шевченко» (частину сюжетів знімав на Євромайдані). Розробив концепцію виставки «Шевченкоманія».

 У 2014 р.  з нагоди відзначення 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка вийшов фільм Сергія Проскурні «Тарас Шевченко. Ідентифікація»‪. Був режисером ораторії «З нами Бог». Цей твір, присвячений Героям Небесної Сотні та військовим, що воюють на сході України, був поставлений на Софіївській площі до 23-ї річниці Незалежності України. Загалом режисерував святкові концерти до Дня незалежності України у 2008, а також у 2015-2018 роках. Проскурня є лауреатом премій Національної спілки театральних діячів України «Експеримент» (2001) та імені Сергія Данченка (2017).

«День» висловлює співчуття родині, друзям і колегам Сергія Владиславовича. Світла пам‘ять!