Польський посол взяв участь у вшануванні жертв Волинської трагедії
Невелике нині село Скірче у Горохівському районі має і “польську” сторінку у своїй історії. Про те, що тут мешкали етнічні поляки (адже Волинь не один раз ставала територією Польщі під час історичних переділів), свідчить старе кладовище. За переказами, саме тут поховано і відому польську письменницю Єву Фелінську (померла ще у 1859 році). Влітку 1837 року вона створила “Жіноче товариство”, яке організувало на Волині школу для виховання і навчання місцевих дівчаток з бідних родин. Написала книгу “Пам'ятки з життя” , в якій відобразила історію, звичаї Волині і Литви кінця XVIII – початку XIX століть. Нинішній скірченський сільський голова Світлана Федонюк каже, що на польському кладовищі є і могилка малолітньої сестри Єви Фелінської, а загалом тут багато склепів, гарних пам'ятників на могилах, і, що показово, кладовище не розграбоване шукачами міфічних скарбів, як це ще часто, на жаль, бувало. Були такі спроби, визнає голова, але після того, як у зловмисників сталося кілька трагедій у родині, люди отямилися. Під час трагічного міжетнічного протистояння 1943 року у Скірчі було спалено католицький костел та вбито півсотні поляків та кілька українців. На місці костелу років дев'ять тому встановили пам'ятний хрест, біля якого і відбулося богослужіння. Пам'ять загиблих вшанували Надзвичайний і Повноважний Посол Республіки Польща в Україні Генрік Літвин та голова Волинської облдержадміністрації Григорій Пустовіт. Єпископ, керівник Луцької дієцезії Римо-католицької церкви в Україні Віталій Скоморовський відслужив поминальну літургію.
Польський посол говорив про те, що нині Україна і Польща – добрі сусіди, і ніколи раніше за спільну історію наші стосунки не були такими добрими. Але ми мусимо пам'ятати ті страшні роки, які мають бути пересторогою для наших нащадків. Так звана Волинська трагедія 1943 року була трагедією обох народів. Проте свої жертви поминають і пам'ятають лише поляки. Принаймні таке складається враження. Адже в Україні вони вже відкрили 5 пам'ятників на місцях загибелі своїх одноплемінників, а Україна у Польщі має лише один пам'ятний хрест на місці розстрілу мирного населення у селі Сагринь Грубешівського повіту Люблінського воєводства, де тільки за офіційними, доведеними даними загинула мало не тисяча мирних українців. Відкриття цього хреста відкладається уже 6 років! Торік знову написали сценарій, виробили візи для учасників відкриття, але знову польська сторона відкриття відклала. Колишні українські села Верешин, Турковичі, Новосілки на території сучасної Польщі також стали печальними символами міжетнічної різні, волиняни хотіли б встановити у них бодай пам'ятні хрести, але чи дозволять?.. Та що казати, коли за відкритий торік пам'ятник на місці розстрілу села Охнівка у Володимир-Волинському районі, де також знищили кілька сотень етнічних українців, влада як замовник і досі не розрахувалася? Пам'ятник відкрили мало не крадькома, без участі преси. Тому приклад поляків, які шукають поховання своїх одноплемінників по всьому світу, має бути уроком пам'яті і гідності для українців.
Повертаючись зі Скірча, Григорій Пустовіт вшанував і пам'ять кількох сотень українців, яких польські загони забили ще у переддень Великодня 1943 року у селі Красний Сад, що неподалік Скірча. Село було просто знищене разом з мешканцями, повідомляє Наталія МАЛІМОН, “День”, Луцьк.
