На Волині через погану дорогу не возять дітей у школу
З четверга, 11 квітня, перестали їздити автобуси, які у день здійснювали три рейси, до села Щитинська Воля Ратнівського району. Курсують тільки до села Межисить, а від нього ще 25 - 30 кілометрів до сіл Хабарише, Щитинська Воля, Залухів, Почапи, Заприп ять та Голики. Навіть дітей два дні минулого тижня не довозили у школу в село Залухів, навряд що зміниться і з понеділка.
Місцеві мешканці напікають на погану дорогу: вона викладена щебенем, в якому утворилися ями. Дороги у цих краях завжди були погані, бо - Полісся, низовина, навесні і восени їх підтоплює, а роботу стихії довершують важкі лісовози... Та навіть в таких умовах можна було б засипати ями щебенем або пустити грейдера.
Микола Степанович Денисюк, колишній вчитель, літописець історії рідної Щитинської Волі та навколишніх сіл, краєзнавець, розказує, що свого часу вчителі навіть документи передавали в район через... Луцьк, бо рейсовий автобус курсував по колу, і на зворотньому шляху заїжджав, куди їм треба було. Не стало краще, відколи Щитинська Воля увійшла в склад Самарівської ОТГ. Остання об єднала 4 сільські ради і 19 сіл: Самари, Боровуха, Головище, Занивське, Козовата, Під’язівні, Теребовичі, Язавні, Залухів, Заприп’ять, Почапи, Хабарище, Щитинська Воля, Межисить, Бродятине, Залисиця, Самари-Оріхові, Березники, Мале Оріхове... Далеко не всі мають пряме сполучення з центром ОТГ. Так, з Щитинської Волі у Самари - 35 кілометрів, і лише один прямий рейс... о 5 годині ранку. Із Залухова в Самари – 25 кілометрів, і така сама ситуація з добиранням. Залухівська школа I -III ступеня приймає учнів з кількох шкіл. Але демографічна ситуація в цій частині району не дуже. Микола Степанович Денисюк каже, що лише за один тиждень у тій же Щитинській Волі стали пустками 4 хати. Двоє господарів померло, одну «неміцну вже» жінку забрала родина у Брест, і один 50-річний чоловік поїхав до дружини в інше село. А всього в Щитинській Волі вже 40 (!) хат - пустки, і якщо колись в селі мешкала майже тисяча людей, то нині їх менше двохсот.
«Так скоро станемо одним із самарівських хуторів!» - каже Денисюк, натякаючи, що село Самари відоме на Волині тим, що свого часу до нього належало майже півсотні хуторів, і нині їх кількість зменшилась не набагато.
Звичайно, у занепаді цього волинського закутка з його дивовижної краси природою свою роль відіграло і сусідство з Білоруссю. Якщо в Україні села призначили «неперспективними», з відповідним до них ставленням, то в такі ж села у Білорусі розвивали, будували ферми, підприємства, дорогми, школи, палаци спорту і т.п., а водночас зводили і котеджі для працівників. Тому чимало волинян і стали громадянами Білорусі, де отримали і роботу, і житло.
А ті, що залишилися на рідній землі, як бачимо не цікаві владі і тепер. Кажуть, що перед виборами в Самарівську ОТГ у Щитинську Волю завезли щебінь. Мали привести в порядок вулицю Лесі Українки. Чотири великі купи щебеню досі лежать там, де їх поклали, вже і травою поросли.
Наталія МАЛІМОН, «День», Луцьк
