Цього року газета «День» святкує 20 років свого існування. З цієї нагоди в історичному дворику на Андріївському узвозі «Фонд сприяння ініціативам газети «День» зібрав колектив видання й вузьке коло однодумців та партнерів. Незадовго до початку заходу завершилась рясна жовтнева злива, з-за хмар вийшло сонце. Почався ж вечір зворушливим моментом – головний редактор газети «День» Лариса Івшина привітала власкора видання у Волинській області Наталю Малімон, яка працює в колективі газети майже з перших років її існування, з днем народження.

Як і завжди на заходах «Дня», святкування переросло в інтелектуальну бесіду й обмін планами між партнерами видання. Зокрема, відбулося неформальне представлення цьогорічної новинки Бібліотеки «Дня» – книги «Сестра моя, Софія…», яка стала справжнім відкриттям Форуму видавців у Львові і вже розпочала свою подорож містами країни.

Прекрасною музикою присутніх розважали оперний співак, член «Музбату» Микола Сікора і акордеоніст Іван Гайдичук.

«МАЄМО РОБИТИ СТАВКУ НА СОФІЙНІСТЬ І МОРАЛЬНІСТЬ»

«Кожен рік ми відзначаємо не просто день народження, а творимо якийсь новий смисл, проводимо нову акцію, – розповідає  головний редактор газети «День» Лариса ІВШИНА. – Інколи не всі наші читачі встигають за нами. Питають: «А що ви ще нове зробите?». Друзі, а ви все попереднє засвоїли? Гадаю, що було б дуже цікаво провести вікторину по всіх книгах газети «День», яких у загальному підсумку вже більше 50. Ми переконали навіть пана Президента звернути увагу на історію. Він прийшов в університет на зустріч зі студентами-істориками, говорив про ювілей Михайла Грушевського. Звичайно, ми не могли це не відзначити, це позитивна, дуже правильна річ, бо історія для України – це все. У сьогоднішньому номері «Дня» є матеріал про це, його заголовок «Кілька слів на захист Ключевського». Ті, хто готували Президента до виступу перед студентами, порадили йому, підказали, а може, він і сам пам’ятав фразу: «Історія – не вчителька, а наглядачка, вона не вчить, а лише суворо карає за незнання її уроків». Це правда. Нюанс у тому, що радники не написали, що це сказав Ключевський. Можна було б пройти повз, але відсутність культури посилання, взагалі усталеної культури веде до того, що у бізнесі дуже легко робити рейдерські захоплення, а в інтелектуальному житті легко займатися плагіатом, користуватися чужим, не посилаючись, не звертати увагу на попередників. Це, на жаль, давно тягнеться, і це треба зупиняти.

Пригадую, коли ми ще з Джеймсом Мейсом робили книги, писали тексти… Потім Джеймса не стало, прийшов до влади Віктор Ющенко, і він справді підніс пам’ять про Голодомор на рівень державної політики. Але він у своїх виступах жодного разу не згадав тих, хто йшов попереду. Він не згадав Джеймса Мейса, і я одразу зрозуміла: його політика буде приречена. Тому що торкатися високих тем не можна, діючи неморальними засобами. Україна пережила багато катастроф. Остання з них – катастрофа моральна, і її треба долати абсолютно іншим людям, людям з етичною нормою.

Ми повинні ставити на інше: на розум, на софійність і моральність. Багато авторів книги «Сестра моя, Софія…» казали, що для них вона стала буквально переворотом. Ця книга абсолютно інакше зорієнтувала на думання про Україну, на паралелі з Болгарією, яка теж пережила свої катастрофи і зараз є членом Євросоюзу і НАТО. Що тримає Україну у минулому? Тільки те, що ми не вичавили з себе рабські підходи до всього, що нас оточує.

Я дуже радію з того, що на острові, який ми намили й укріпили за 20 років, як дамбу, у газеті «День» маємо певні смислові ряди. Я казала про «єдиний чорнобривцевий простір», і всі наші читачі зрозуміли цю ідею. Разом з книгою «Сестра моя, Софія…» ми представили «скриню скарбів» «Дня», в яку поклали насіння чорнобривців з Нагуєвичів, з рідного села Івана Франка, яке ми разом з нашими друзями відвідували. Всі розуміють, що в рік Франка можна багато сказати про нього, а можна взяти насіння чорнобривців з його рідного села і простягнути іншим – це новий знак, нова мова, нова етика. Не всі готові це сприймати, багато треба розшифровувати. Але ми допомагаємо робити це. У мене на руці браслет, який розробила наша художниця Анна Гаврилюк, а наш партнер ZARINA потрудилася, щоб втілити у життя цю сигнальну систему. «Сестра, моя Софія…» – це концепція двох сестер, яких у ранньому дитинстві розлучили і тисячоліттями вони жили у різних сім’ях, у різних системах координат. А тепер, щоб пізнати одна одну, потрібні знаки, і це - один з них. Це – нова мова.

Я вірю у те, що ми робимо, і в наших читачів. Премудрість поряд з нами. Софія Київська стоїть тисячоліття і чекає, доки ми доростемо до розуміння, який дар нам залишили наші великі предки. «День» невтомно робитиме це. Дякую всім, хто підтримує наші зусилля, які неочевидні, але дуже правильні і перспективні».

«СЕСТРА МОЯ, СОФІЯ» - ЦЕ КНИГА ПРО ЦИВІЛІЗАЦІЙНИЙ ВИБІР»

«Існує середньовічна легенда про те, як до Мікеланджело прийшов художник зі своєю картиною і попросив: «Маестро, оцініть», – розповідає редактор відділу «Історія і Я» газети «День» Ігор СЮНДЮКОВ. – Мікеланджело перше, що спитав: «Скільки ви працювали над цією картиною?» «Не дуже довго, один місяць», – відповів гість. Мікеланджело подивився і сказав: «Це й помітно».

Над книгою «Сестра моя, Софія…» ми працювали в абсолютному обчисленні, може, не так багато часу, але неймовірно інтенсивно. Віддавали їй усі наші інтелектуальні і фізичні сили. Не нам судити, що вийшло, але я особисто вважаю це великою перемогою нашого колективу. Презентуючи цю книгу в Ізмаїлі і Болграді, ми переконалися, що у цьому регіоні з великим відсотком болгарського населення, болгар - громадян України, «Сестра моя, Софія…» необхідна. Нам відверто казали, що наша книга потрібна винятково. Як повітря, хліб, вода. Просили прискорити її переклад.

У чому новизна цієї книги? Вона – про цивілізаційний вибір і Болгарії, і України, про те, що пов’язує наші країни. Це книга про дві наші історії. Про те, якою ціною робиться прогресивний західний цивілізаційний вибір і чого він коштує, які ще перепони чекають на нас.

Ця книга блискуче вписується у нашу стратегію, у наші цінності. Вона показує, як відбувається зародження національної ідентичності або її відновлення, очищення національної пам’яті, і наче з нічого воскресає, створюється національна держава. І якраз приклад Болгарії це підтверджує. Ми теж ішли цим шляхом. Кожному з нас не треба розповідати, яке диво створив Тарас Шевченко. Силою своєї пам’яті й уяви він, по суті, почав процес створення української нації. Болгари теж пройшли через це. Значення історії, історичного знання культури є величезним, навіть більшим за економічний фактор. Сподіваюсь, що, прочитавши всю книгу, вдумливий читач у цьому переконається. Ми на правильному шляху. Якщо буде достатньо часу, сто відсотків – ми переможемо».

«ВИДАННЯ «ДНЯ» СТВОРЮЄ БАЗИС, НА ОСНОВІ ЯКОГО МОЖНА ПОЧИНАТИ РОЗМОВУ»

«Як один з авторів книги «Сестра моя, Софія…», я хочу сказати, що ми – «рядові солдати» при Ларисі Олексіївні, – розповідає історик Сергій КОТ. – Ми завжди чекаємо від неї команди. Раптом мені дзвонить Ігор Сюндюков і каже, що нова тема – Болгарія. Я дуже здивувався, адже не є фахівцем з Болгарії. Така стресова ситуація змушує пригадати все, що ти робив упродовж 30 років в історичній науці. І я згадав про те, що колись, ще в 90-х, мріяв написати книгу про Олександра Шульгіна. Це – перший міністр закордонних справ УНР і перший посол України в Болгарії. Я підняв усі старі архіви, зробив статтю – дякую, що ви її надрукували і в книзі, і в газеті. Мушу зізнатись, що зараз я вже закінчую книжку на цю тему. Сучасна Європа формувалася в епоху великого переселення народів. З тих часів бере своє коріння і Київська Русь, і Болгарія. Чудово, що книгу «Сестра моя, Софія…» відкриває такий глибокий і змістовний нарис, який повертає нас у ті часи – у витоки нашої історії й історії європейської цивілізації загалом. Це – надзвичайно цікаво! Як історик, можу сказати, що більшість матеріалів, які увійшли в книгу, є новими і для істориків також. Я глибоко переконаний, що ця книга матиме велике майбутнє. Вона розкриває історію нашого найближчого сусіда по Чорноморському басейну. У 1922 році Симон Петлюра дав доручення дипломатичній місії УНР у Парижі формувати Балто-Чорноморський союз – як нову стратегічну вісь. Болгарія була однією з провідних країн, з якими на цю тему велися переговори. Як відомо, історія має здатність повторюватися, тільки на вищому рівні. Сьогодні ми знову опинилися у схожій ситуації. Слід пам’ятати, що поряд із нами є дуже перспективний сусід, з якими ми ніколи не мали жодних проблем. Переконаний, що ми можемо вибудувати тут нову доріжку в Європу через «південні двері», через Болгарію. Підґрунтям же для цієї дипломатичної роботи може стати наша книга. Такі видання створюють базис, на основі якого можна починати розмову. Без них просто неможливо вибудувати нормальні стосунки з сусідами. Вважаю, що «День» зробив велику справу. По-перше, продовжено традицію будування нашого фундаменту. Ми пройшли Давню Русь, дослідили свої зв’язки з Візантією й тепер ідемо далі – шукаємо близьких партнерів по духу, свідомості, по слову. І це – болгари. Вітаю «День» з новим успіхом і закликаю тих, хто ще не має нової книги, терміново її придбати! Ми ж будемо сприяти популяризації цього видання. З газетою «День», яка святкує цього року своє двадцятиріччя, у мене пов’язано багато особистих спогадів. У 1997 році тут вийшла моя перша публікація про спробу Росії узаконити привласнення всіх культурних цінностей після Другої світової війни. Саме публікація в газеті «День» викликала великий резонанс, що зрештою змусило росіян внести зміни в проект закону! Таких публікацій, які мали цілком конкретні практичні наслідки на користь України, в газеті «День» було чимало».

На знак вдячності Сергій Кот подарував головному редактору газети «День» Ларисі Івшиній свою книгу-альбом про трофейні культурні цінності, які зберігалися в Сімферопольському художньому музеї.

«НАША КНИГА – ЦЕ ВНЕСОК У КУЛЬТУРУ УКРАЇНИ»

«Хочу подякувати пані Ларисі за те, що ви створили нам чудесний навчальний посібник, – розповідає болгаристка, доцент кафедри слов’янської філології Інституту філології Київського національного університету ім. Т. Шевченка Олена ЧМИР. – Всі першокурсники вже купили книжку «Сестра моя, Софіє…», прочитали її, дали почитати батькам і щасливі з цього. Запрошуємо газету «День» провести презентацію книги 1 листопада в День болгарських будителів в Інституті філології. Мені завжди було дивно, що Болгарія сприймалась винятково як курортна дестинація. Це – надзвичайно цікава, красива країна. Але ми ще маємо «навертати її до себе». Сьогодні я намагаюсь заохотити болгар перекласти «Сестра моя, Софіє…» болгарською мовою й створити аналогічну книгу про Україну. Хочу відзначити, що новинка «Дня» – дуже красива. Для мене це було несподівано і цікаво. Безумовно, наша книга – це внесок у культуру України. Хочу побажати всім присутнім робити свій внесок. Адже кожен із нас на своєму місці може зробити свій внесок, навіть якщо він здається нам незначним. Хочу подякувати пані Ларисі за цю можливість і закликати всіх знайомитися зі справжньою Болгарією!»

«БАЖАЮ МІЛЬЙОН ПЕРЕДПЛАТНИКІВ І МІЛЬЙОННИХ ПРИБУТКІВ»

«20 років газеті «День» – це наше свято, – розповідає директор компанії «Аквавіта» й людина, яка першою відгукнулась на створення Фонду газети «День», Тетяна ЮРКОВА. – Як знайти слова, які можуть журналістам розказати про журналістів? Бажаю здоров’я, довголіття – творчого, радісного, веселого. Бажаю мільйон передплатників і мільйонних прибутків. Завжди сприймати нове, і це нове передавати читачам! Щоб ваша газета була новатором стосовно всього, що приходить у наше життя. Так воно зараз і є!»

КОМЕНТАРІ

«ПИШАЮСЯ ТИМ, ЩО НАЛЕЖУ ДО КЛУБУ «ДНЯ»

Ірина КОНСТАНКЕВИЧ, народний депутат України:

–  «День» для мене є не просто подією, а можу сказати, що газета значною мірою формувала мене як громадянина-патріота. Ми виховувалися в радянські часи, тому справжні «уроки» особистісного становлення мали в родинному середовищі. Книжкові, офіційні версії формували в нас зовсім інше бачення історії. Газета «День» була якраз у числі тих, хто першим здійснив цей прорив. Вона йшла попереду, бо не тільки давала поштовхи для індивідуального мислення, але й ракурси бачення складних проблем. Те, що пропонувала газета «День», було новим. Це було дуже важливо.

Друга обставина – за ці 20 років тонус інформаційної подачі, творення інтелектуального середовища ні наскільки не зменшився. Навпаки, він збільшився. Якщо говорити про українські медіа, то газета «День» цим вирізняється. Хто десь трохи понижує тонус, хтось виходить на якусь точку. А тут – незмінно висока, апогейна «точка кипіння». Якщо «День» говорить про історію, то на максимально високих тонах, з дуже глибокими проникненнями в суть явищ. Якщо говорить про економіку, то оперує найсучаснішими і передовими поняттями. Це ознака професійності. Свого часу «День» зробив цей прорив, а тепер зумів цю високу планку втримати. За 20 років головний редактор Лариса Олексіївна Івшина зуміла навколо газети сформувати коло людей. Це простір не просто читачів, а тих, хто співпереживає, співдумає. Я пишаюся тим, що є у вашому «клубі». І побажала б багатьох людям спізнати радість бути належним до цього клубу розумних небайдужих патріотів України».

«ГАЗЕТА «ДЕНЬ» САМОТУЖКИ 20 РОКІВ НАМАГАЄТЬСЯ БУДУВАТИ НОВУ ДЕРЖАВУ»

Ганна ГОПКО, народний депутат України:

– Хочу низко вклонитися Ларисі Олексіївні і команді газети «День» за те, що ви є. Нам часто бракує розуміння, куди йти, який наш шлях. І завдяки колосальній праці газети «День», а це – видані цілі бібліотеки, починаючи від книги «Дві Русі», ми знаємо, хто ми такі і куди точно йти. І остання книга про Софію – це велике відкриття і справжній прорив для наших стосунків з Болгарією. Важлива теза нашого Президента про те, що ми не крали чужої історії, у нас є своя. І зараз у важких умовах тиску – турбулентності виборів у США, Німеччині і Франції – важливо на ній наголошувати.

Нещодавно був День учителя – я дуже пишаюся, що є такі вчителя, як Лариса Олексіївна. Вчитися треба завжди, не тільки в школі і університеті, а й в усіх мудрих людей, які є у нашому житті. Нехай держава Україна і українські чиновники вчаться, більше допомагають, не стоять осторонь і дякують, що є газета «День», яка самотужки 20 років намагається будувати нову державу».

«ДЕНЬ» МАЄ ЦІЛІСНЕ БАЧЕННЯ»

Олександр ВАДЗІНСЬКИЙ, ресторатор, «Візантіум-кафе»:

– Газету «День» я шаную ще зі своїх студентських часів. Пригадую, вона першою порушувала важливі історичні теми… Вона задає тон і зараз! Мені також дуже подобається проект  «Маршрут №1». Взагалі «День» дуже об’єктивно і прозоро висвітлює усі питання сьогодення. Це солідне видання, яке має цілісне бачення. Я дуже радий, що воно має таку історію і що воно існує зараз.

«ІНВЕСТУВАТИ В РОЗУМ – ДУЖЕ ВАЖЛИВО»

Андрій СЕНЧЕНКО, народний депутат V, VI, VII скликань, голова Всеукраїнського руху «Сила права»:

-  Під час виступу Лариса Олексіївна говорила про проблеми наших сусідів і про те, що Росія або зміниться, або… Ці ж слова можна сказати і щодо України. На мій погляд, газета «День» - це якраз те видання, яке дає рецепти необхідних змін для України, генерує їх і пропонує суспільству вже 20 років. Безумовно, мені подобається Літня Школа Журналістики. Два рази я брав у ній участь з великим задоволенням. Інвестувати в розум дуже важливо, і те, що газета це робить, це дуже добре. І я з задоволенням читаю книги газети «День».

«ДЕНЬ» ФОРМУЄ УКРАЇНСЬКУ ІДЕНТИЧНІСТЬ»

Ігор КАБАНЕНКО, заступник міністра оборони (2014 р.), адмірал ВМС України:

– «День» – найбільш високопрофесійне та високоінтелектуальне видання. З підходом, коли подаються не «гарячі» факти, а системна, з глибоким зануренням інформація, з вивченням наших українських джерел. Тут дуже цікавий формат з точки зору подачі і формування саме національної ідеї – мені це дуже подобається. На мій погляд, «День» формує національну українську ідентичність. Саме в цьому особливість газети і її перевага над іншими виданнями. Адже тут не просто є можливість висловити свою думку, але й аргументація, логіка, яку можна побачити в будь-яких матеріалах, статтях, блогах. Звичайно, це викликає дискусію, роботу мозку. Але це потрібно, тому що це можливість розвитку. Формування success story (історії успіху, - ред.) для нашої країни – це вкрай важливо. Тому що в цих турбулентних умовах, у цей непростий час можемо вижити тільки спираючись на високу професійність, розуміння, знання нашого коріння і на правильну побудову наших директорій у майбутньому. І газета дуже сильно в цьому допомагає.