Наші батьки були на півслові обірваним поколінням. Весь цей огром несказаного і набріханого зверху, накопичившись за століття, тепер криком кричить. Країні потрібні письменники для психологічної санації.
Оксана Забужко, українська письменниця, поетеса, есеїстка

Світові шедеври – скарби України

Виставка «Скіфське золото» привідкриває космос людей, що жили за 2500 років до нас

Вражає, захоплює і неабияк розбурхує уяву. Спонукає пишатися. А ще — по-справжньому замислитися. Це лише перші емоції, що їх викликає щойно відкрита у Національному музеї історії України (МІСТ) виставка «Скіфське золото». Тут в 11 ошатних вітринах представлені унікальні пам’ятки скіфської доби із зібрання Музею історичних коштовностей України, філії МІСТ. Виставка відбувається під патронатом Міністерства культури та інформаційної політики України в межах заходів, приурочених до 30-тої річниці незалежності України. І це прикметно, адже якось один із відвідувачів подібної виставки українських скарбів за кордоном, подивившись на ці предмети, сказав: «Ви — країна, у якої дуже велике і славне минуле. У такої країни обов’язково має бути дуже велике майбутнє». Про цей епізод розповів на відкритті куратор виставки, провідний науковий співробітник Музею історичних коштовностей України Юрій ПОЛІДОВИЧ.

Скіфи мешкали у степах від Дону до Дунаю від середини VII до початку ІІІ ст. до н. е. Про них ми дізнаємося з «Історії» Геродота та завдяки археологічним розкопкам давніх пам’яток: курганів, городищ та поселень. Відтак недарма на відкритті виставки звучало дуже багато слів подяки на адресу дослідників. «Знайти такого рівня експонати, які ви можете бачити тут, справа дуже трудоємна, — звернув увагу генеральний директор Національного музею історії України Федір АНДРОЩУК. — Кургани — це монументальні споруди, їх розкопувати дуже важко. Тож це гарна нагода згадати людей, яким ми зобов’язані цими знахідками — хочу згадати передусім імена Василя Бідзілі, Віталія Отрощенка, Анатолія Кубишева, Олексія Тереножкіна, Бориса Мозолевського, також це багато інших фахівців. Регіонально ця виставка охоплює Запорізьку, Донецьку, Миколаївську, Дніпропетровську, Черкаську область і також, безумовно, Крим, про який ми не забуваємо».

НАВЕРШЯ IV СТ. ДО Н.Е. ІЗ ЗОБРАЖЕННЯМ ВЕРХОВНОГО БОГА СКІФІВ — ПАПАЯ

Щодо Криму Олександр ТКАЧЕНКО, міністр культури та інформаційної політики, наголосив: «Ця виставка була частиною тієї, яка знаходилась в Амстердамі, і досі частина унікальних виробів з кримських музеїв залишається там, де вони експонувалися під час анексії нашого півострова. Сьогодні Україна продовжує судитись з юридично неіснуючими кримськими музеями, за якими стоїть РФ. Ми переконані, що суд завершиться справедливо і ці фантомні музеї Криму повернуть скіфське золото в Україну».

«ЦЕ НЕ ПРИКРАСИ, ЦЕ ЛІТОПИС СКІФСЬКОЇ ІСТОРІЇ»

Про феномен скіфського золота розповів згаданий уже кандидат історичних наук Юрій Полідович, котрий провів і надзвичайно цікаву екскурсію експозицією: «Це був період, коли до золота ще не було ставлення як до коштовностей, того, що має матеріальну цінність. До нього ставились як до матеріалу, що має передусім духовну цінність, як до металу, який пов’язаний із сонячними богами. Самі скіфи уявляли, що дари, які приходять від богів, постають у золоті, самі боги мають золоті обладунки, їздять на золотих колісницях, саме сонце теж пов’язане із золотом. Тому їхні предмети завжди художньо оформлені. Це не прикраси, це літопис скіфської історії, закарбоване в образах їхнє світобачення».

СКІФСЬКИЙ РИТУАЛЬНИЙ ПРЕДМЕТ, ЗНАЙДЕНИЙ У ПОХОВАННІ ПОБЛИЗУ С. ІЛЛІЧЕВЕ, У КРИМУ

«Про кожен цей предмет можна написати, напевно, окрему книгу, а про деякі з них уже написані не один десяток величезних статей, тривають наукові суперечки. Але тут вони зібралися разом у єдиній скіфській симфонії. За кожним предметом стоїть змістовна праця багатьох поколінь археологів починаючи з кінця ХІХ століття і до сучасності, це так само не одне покоління музейників, які зберігають ці предмети, допомагають їм рухатися, представляють на виставках. Це знову ж таки, покоління реставраторів, які зробили ці предмети такими, щоб ви дивилися на них і у вас перехоплювало подих. Тут усі предмети, які знаходяться у постійному експонуванні філіалу історичного музею — Музею історичних коштовностей України, і водночас це предмети, які найчастіше мандрували міжнародними виставками — уже понад 40 виставок за часи незалежності України», — розповів Юрій Богданович.

Скіфолог, голова «Польового комітету» Інституту археології НАН України, кандидат історичних наук Юрій БОЛТРИК нагадав слова Максиміліана Волошина, «що, як не дивно, антична цивілізація нам приготувала багато шедеврів, але на долю варварів випало ці шедеври зберегти». «Наявність цих шедеврів до певної міри робить наші терени європейськими», — зазначає Юрій Вікторович.

НА СЕРЕЖКАХ І БРАСЛЕТАХ ЧАСОМ ЗОЛОТО ПІДКРЕСЛЕНО ЩЕ ДОПОВНЕННЯМИ ЗЕЛЕНОЇ І СИНЬОЇ ЕМАЛІ — ОЗНАКА ГРЕЦЬКОГО ВПЛИВУ

ВЕПР — СКІФСЬКИЙ АРЕС

Звичайно, квінтесенцією скіфського мистецтва є золота пектораль, знайдена 50 років тому. Їй, а також іншим знахідкам кургану Товста Могила, присвячена окрема виставка, що триває зараз у Музеї історичних коштовностей України («День» писав про неї). В експозиції «Скіфське золото» вона також є — це гальванокопія. «Без неї уявити цю виставку було важко, і тому виникла така унікальна ситуація, коли водночас виставляються дві пекторалі — але ж вона все-таки одна», — пояснює Юрій Полідович.

ФІГУРКА ВЕПРА КІНЦЯ IV СТ. ДО Н.Е. ВІН Є СВОЄРІДНИМ СИМВОЛОМ СКІФСЬКОЇ ЕПОХИ

У вітринах представлені ритуальні предмети, як-от навершя IV ст. до н.е., знайдене ще Вікентієм Хвойкою неподалік Нікополя, із зображенням верховного бога скіфів — Папая. «Усе-таки скіфи — це часи, коли ритуал жертвоприношення відігравав свою важливу роль», — нагадав куратор виставки. Також бачимо предмети озброєння, як-от меч із кургану поблизу села Велика Білозерка на Запоріжжі, оздоблене золотом руків’я і золоту пластину, яка була накладена на піхви. «Цікавим є боковий виступ, де зображено голову вепра, — звертає увагу пан Юрій. — Як вважають дослідники, вепр уособлював наймогутнішого бога — війни і перемоги. Ми навіть не знаємо його скіфського імені, тому що воно було забороненим для чужинців і Геродот не міг його знати. Він назвав його Аресом, як звали грецького бога, ми його умовно називаємо скіфським Аресом. Геродот повідомляє, що саме Арес був єдиним богом, якому скіфи споруджували вівтарі. Вони були високі і нагадували кургани, створені з хмизу. На верхів’ї скіфи встромлювали залізний меч  і приносили йому досить криваві жертви — щоб він не був таким кровожерним, що не забирав своїх дітей, утихомирився і дав перемогу тим, хто йому служить».

МАСИВНЕ НАМИСТО ЗІ СКЛА, ВИГОТОВЛЕНОГО В АНТИЧНИХ МІСТАХ ПІВНІЧНОГО ПРИЧОРНОМОР’Я,  ІМОВІРНО, МАЛО МАГІЧНЕ ПРИЗНАЧЕННЯ

Важливим елементом скіфської культури були пластини, що ними оздоблювали одяг і різні предмети, переважно жіноче вбрання, але також і чоловіче. Вони теж представлені в експозиції. «Бачимо, як ці пластини змінювалися з часом — від VII століття до нашої ери, коли панував ще скіфський звіриний стиль, і до того, як ці образи змінювалися під впливом грецької культури. У IV столітті до н.е. з’являється і зображення людей, теж під грецьким впливом. Найчастіше це була грецька робота, ці зображення потрапляли і на вбрання. Так само прикрашали і кінські убори», — каже Юрій Полідович.

УНІКАЛЬНА ПЛАСТИНА З 10-МА АНТРОПОМОРФНИМИ ФІГУРАМИ

Є в експозиції і жіночі прикраси, і посуд. Можливо, прикраси також, за уявленням скіфів, мали певні магічні властивості, як-от масивне намисто зі скла, виготовленого в античних містах Північного Причорномор’я, яке, імовірно, було спрямоване на те, щоб захищати жінок від якихось злих сил, припускає дослідник. «А поряд бачимо чудову підвіску у вигляді давньогрецької богині Гери, про що свідчить її головний убір і намисто на шиї, де в центрі знаходиться голівка бика, — показує куратор і пояснює: — Певно, що скіфи якось по-своєму осмислювали цю богиню. І взагалі, коли ми бачимо якісь грецькі образи, то розуміємо, що скіфи бачили за ними образи своїх богів».

УНІКАЛЬНА ПЛАСТИНА З 10-МА АНТРОПОМОРФНИМИ ФІГУРАМИ

Окремої уваги заслуговує чудова велика пластина IV ст. до н.е., знайдена ще 1901 року. В експозиції вона підписана як «діадема з міфологічним сюжетом», виявлена в кургані поблизу с. Сахнівка Черкаської області. «Дослідники її пояснювали двома абсолютно протилежними версіями, — зазначає Юрій Полідович. — Одні говорили, що тут представлено сцену таємничого шлюбу між богинею і царем. Інші ж —  що це сцена загробного життя, першої смерті царя Колаксая, про якого ми знаємо з оповідей Геродота».

ВАЖЛИВИМ ЕЛЕМЕНТОМ СКІФСЬКОЇ КУЛЬТУРИ БУЛИ ПЛАСТИНИ, ЯКИМИ ОЗДОБЛЮВАЛИ ОДЯГ І РІЗНІ ПРЕДМЕТИ

«Дню» ж пощастило дізнатися більше про одну з версій. «Такої речі ви не знайдете ніде, — показує нам на пластину у вітрині Ганна ВЕРТІЄНКО, кандидат історичних наук, науковий співробітник Інституту сходознавства ім. А. Ю. Кримського. — Її унікальність полягає в тому, що на ній знаходиться 10 антропоморфних фігур. У скіфському мистецтві такої концентрації людей ви більше не знайдете. Тут зображена велика кількість сцен, які ми знаємо окремо, але разом не зустрічаємо. Такими пластинами прикрашали жіночий верхній одяг».

Пані Ганна розповіла, як можна витлумачити послідовність зображених сцен: «Оскільки я сходознавець, то цю пластину прочитала на східний лад, справа наліво, так, як ми читаємо рукописи. Я присвятила цьому предмету велику частину своєї кандидатської дисертації, розглянула її в контексті взагалі скіфського мистецтва, яке є моїм захопленням. І ось як її можемо прочитати. Початок: два брати домовляються вбити третього, свого молодшого брата, іде процес вбивства, потім нам не відомо, що відбувається, бо воно позаду, надалі молодший брат потрапляє в потойбіччя, отримує напій безсмертя, який наливають молоді люди, котрі там мешкають. Потім бачимо скіфа з музичним інструментом, який допомагає йому перейти в інший світ, де він зустрічається з богинею потойбіччя, перероджується і стає гарним 15-річним хлопцем. Тобто я зв’язала ці сюжети в окремий міф про першу смерть».

«Сцена, крайня ліворуч — швидше за все, сцена вбивства — людина, котра зображена на краєчку, начебто перебуває на краю свого життя. Ця сцена унікальна, повтору її у скіфському мистецтві не знайдено», — звертає увагу дослідниця. До слова, Ганна Вертієнко відкрила на цій виставці навіть для себе дещо нове: «Я сьогодні звернула увагу на цю сцену. Взагалі-то вважається, що тут обидві фігури стоять навколішки, але зараз, в цьому ракурсі та вдалому освітленні, на пластині видно, що передостання фігура скоріше стоїть на одному коліні». Усі деталі мають значення.

ЧИ ПРОЛЛЄТЬСЯ ТРЕТІЙ «ЗОЛОТИЙ ДОЩ»?

Характерно, що такою масштабною подією самі дослідники, котрі і знайшли певні з представлених артефактів, скористалися як нагодою актуалізувати «несвяткові» нагальні питання. Зокрема Юрій БОЛТРИК нагадав, що «наші терени подарували багато коштовностей не лише нашим музеям, а звичайно, й Ермітажу, частина коштовностей України зберігається в Британському музеї, частина в Метрополітен-музеї», а також акцентував: «Усі археологічні успіхи, найвидатніші відкриття були пов’язані з певними, умовно назвемо, спонсорами». Юрій Вікторович навів кілька таких прикладів. «На наших теренах у пекторалі теж був свій спонсор — звали його Григорій Лукич Середа, директор того гігантського комбінату, який видобував і видобуває досі марганець біля Покрова. Він був добрим генієм Бориса Мозолевського. У нас із Віталієм Васильовичем Отрощенком був колись і вчитель, і начальник експедиції — Олександр Михайлович Лєсков, і ця людина зуміла з радянської зрошувальної системи Міністерства меліорації СРСР отримати достатню кількість грошей, щоб ми зуміли накопати і накопали ту частину колекції, артефакти з якої ми тут бачимо. Археологи мали певних партнерів. Зараз такого партнера нам не вистачає», — каже скіфолог.

Юрій Болтрик — серед тих дослідників, що забили минулого року на сполох, коли відбувся браконьєрський грабунок кургану Юрицина Могила на Миколаївщині (нагадаємо, «День» писав про кричущу ситуацію у матеріалі «Країна пограбованих курганів») «Це дві Товсті Могили за обсягом. Після 50-ти років пекторалі нам відкривається нова можливість щось подібне знайти, але, на жаль, поки ресурсу в нас для цих розкопок немає, — констатував Юрій Вікторович у своєму виступі. — Місяць тому я був на цьому кургані і порівняно з осінню минулого року котлован, який досягав 12 метрів, став на 2 метри глибше. За нашими підрахунками, десь 80 кубів землі після потужних дощів, які пройшли там цього літа, пішло під землю, тобто замулило частину цих підземних споруд. Аби було належне фінансування, думаю, ми б і це здолали. Хоча, звичайно, срібло, кістка, що там залишаються десь у підвалинах, перебувають у зоні ризику». Юрій Болтрик розповів також про аналіз супутникових знімків цієї місцевості, який дозволив зробити висновок, що «ми маємо справу з певною мегаструктурою. Нехай вона менша, ніж царські кургани, але насип цього кургану був удвічі більший, ніж Товста Могила, де була знайдена пектораль. Так що в нашої археології ще гарні перспективи».

Такої ж думки й багаторічний керівник Запорізької археологічної експедиції Інституту археології НАН України, доктор історичних наук Віталій ОТРОЩЕНКО.  «Тут представлені деякі результати наших досліджень останніх 60 років, коли, власне кажучи, й пролилася на Україну друга хвиля «золотого дощу» скіфських старожитностей. Перша пролилася ще за часів царської Росії і вся вона осіла у золотій коморі російського державного Ермітажу нині, а ця друга хвиля знайшла своє, сподіваюсь, довічне зберігання в колекціях Національного музею історії України, — зазначив він. — Хочу передусім згадати своїх учителів Олексія Тереножкіна, Василя Бідзілю, Олександра Лєскова. З їхніми іменами пов’язані перші великі відкриття, дослідження великих скіфських могил, коли про Україну, особливо після звитяги Бориса Мозолевського, заговорив весь світ. Далі працювали ще 10-12 великих експедицій — варто назвати і Анатолія Кубишева, і Геннадія Євдокимова, Олімпіаду Шапошнікову, Миколу Чередніченка. Ці дослідники примножували золоті скарби України. Зараз було б дуже добре, якщо б над Україною пролився і третій «золотий дощ» із старожитностей давнини — яскравих, вічних скарбів скіфської, сарматської, кипчацької, власне, і хозарської, булгарської та історії України-Русі. Для цього потрібні зусилля. Є в нас археологічні кадри, за часів незалежності ми виростили нове покоління археологів, їм до снаги продовжувати великі відкриття скарбів на теренах України, які, я знаю, ще далеко не вичерпані. Але, як завжди, вони вимагають належного фінансування. Я за те, щоб і держава, і спонсори поклали око на археологію, наші скарби, які поки що лежать у товщах української землі. Це рукотворні скарби і наше завдання — не втратити їх від рук браконьєрів, а все-таки дослідити і залишити у вічний спадок України».

Тут уже міністрові Олександрові Ткаченку ніяк не можна було лишити ситуацію без коментаря. «Хочу прояснити, якщо справа пішла про гроші, — знову узяв він слово: — Інститут археології належить до структури Академії наук. Ми можемо виступати лише партнерами розкопок. Нами зараз підготовлено меморандум, де ми готові виступити замовниками деяких розкопок, але меморандум більш широкий, який, очевидно, після свят буде підписано, у тому числі дозволить і подбати про ті об’єкти, про які згадували колеги, розпочати там роботи, де замовником буде Мінкульт для Інституту археології. Що зможемо, зробимо».

***

Фінальна (і незабутня, запевняю вас) крапка експозиції — чудова фігурка вепра кінця IV ст. до н.е. із кургану Хомина Могила на Дніпропетровщині, до речі, неподалік Товстої Могили. «Це була ручка якоїсь посудини, — каже Юрій Полідович. — Дерев’яної чи золотої, ми вже не можемо сказати, тому що курган був пограбований, а от кабанчика грабіжники втратили. Напевно, не випадково. Він є своєрідним символом скіфської епохи, бо, нагадаємо, кабан — це бог перемоги. Ми також переможемо».

Виставка «Скіфське золото» в Національному музеї історії України (за адресою вул. Володимирська, 2) триватиме до 20 вересня. І це абсолютний must-see!

Ольга ХАРЧЕНКО, «День», фото Миколи ТИМЧЕНКА, «День»

«День» у Facebook, , Google+

Новини партнерів