І добро, і зло примножуються в геометричній прогресії. Ось чому ті маленькі рішення, які ми приймаємо щодня, безмежно важливі.
Клайв Стейплз Льюїс, відомий британський письменник, філософ, християнський апологет

Вільна Почайна

Ідея ревіталізації історичної річки Києва нарешті почала втілюватися в життя

Короткий пост у «Фейсбуці» від киянки Аннабелли Моріної став аншлагом. Жінка написала, що на Почайні почалися розкопки — звільнення історичної річки від 900 тонн бетону, аби водойма продовжила життя максимально природно. Тобто — без бетонних берегів і без несанкціонованих ливнівок та брудних стоків. Після таких новин ледь не щодня до волонтерки звертаються за коментарями журналісти. Адже це справді свого роду сенсаційна новина. У столиці всі її малі річки та струмки існують здебільшого як каналізаційно-ливнева система. Про відновлення природного русла водойм хоч і говорять, але все лишається на рівні розмов. Узяти до прикладу річку Либідь — схована роками у бетон, поки що вона все одно є заручницею міста. Не допомагають ні ініціативи волонтерів, ні благі наміри міської влади очистити водойму (нещодавно «День» писав про «результати» таких планів).


ОСІНЬ РОБИТЬ РІЧКУ КРАСИВОЮ І БЕЗ ВТРУЧАННЯ ЛЮДИНИ

Тож будівельна техніка на Почайні — це справді важлива для міста подія. А передусім — це результат величезної і багаторічної роботи громади. Наскільки тяжко було просувати ідею ревіталізації річки, «День» розпитав засновницю ГО «Громадський рух «Почайна», членкиню Національної спілки краєзнавців України Аннабеллу МОРІНУ.

ВІДНОВЛЕННЯ НАЗВИ

Перш ніж братися за ревіталізацію річки, треба було повернути киянам пам’ять про історичну водойму. «У 2015 році про річку не було нічого відомо, вважалося, що вона взагалі зникла у Києві. Якщо ще у 1980-х роках у підручниках згадувалося, що це місце хрещення киян, то станом на 2015 рік такої інформації вже не було, — розповідає Аннабелла. — У 1930-х роках минулого століття Почайна востаннє згадувалася на мапах. Потім у місті прокладалася залізнична дорога, і річка була відрізана від гавані Київського річпорту. Лишилася лише тут, на Оболоні, й розлилася великим озером. Про те, що це Почайна, знали лише історики, екологи та краєзнавці».


БІЛЯ ШЛЮЗУ НЕЩОДАВНО ЗАФІКСУВАЛИ ВИКИД НЕВІДОМИХ РЕЧОВИН

Жінка згадує, що на той час водойму називали річкою Горячкою, тобто навіть назви у неї не було. Відомо, що русло річки — це система шести озер. У радянські часи цю мережу озер перейменували в Опечень. «А це похідна назва від Почайни (Печаня, Опечень). Вони згадувалися для найменування озер, що були поруч із Почайною. А коли річку по суті відрізали від гавані, перейменували цю систему на Опечень, то зникла назва, а разом з нею й інтерес. Тому що історичний інтерес був до Почайни, це ж назва, яка є в казках — Почай-ріка. Вона згадується у літописах — що тут було капище велесів, що сюди скидали бога Велеса, що тут хрестили киян. А що таке — Опечень? Взагалі невідомо що», — зазначає наша співрозмовниця.

Щоб довести усім, що Почайна жива (а траплялися науковці, котрі у своїх дослідженнях стверджували, що річка зникла у Києві), жінці довелося добряче повивчати архіви. Аннабелла штудіювала історичні карти у Національній бібліотеці ім. В.І. Вернадського і навіть познайомилася з донькою археолога Івана Шовкопляса. Він проводив розкопки на Почайні, коли будувалася столична Оболонь. Зрештою, захисники Почайни, котрі у 2016 році створили у «Фейсбуці» спеціальну групу, аби обговорювати археологічні розкопки на річці та зміну її русла у різні часи, довели, що Почайна таки жива і частина її русла від проспекту Бандери до шлюзу збігається на картах з історичним руслом річки.


АННАБЕЛЛА МОРІНА ПРИГАДУЄ, СКІЛЬКИ СМІТТЯ ВИВЕЗЛИ ПІД ЧАС ПЕРШИОГО ПРИБИРАННЯ

«Я зрозуміла, якщо повернути ось цю казку, тобто назву, ставлення до історичної річки, природну водойму, то люди самі почнуть до цього інакше ставитися. І нам це вдалося, — каже Аннабелла. — Ми повернули назву на картах, перейменували станцію метро «Петрівка» на «Почайну», щоб тепер не тільки історики й Ліна Костенко знали, що це Почайна. А щоб усі вимушені були гуглити і шукати інформацію про річку. Зрештою, ми досягли і цієї ревіталізації».

ДВА ПАРКИ

Зараз частина річки біля проспекту Бандери прикрашена осінню. Береги засипані листям. Але так буде недовго. Останні три тижні тут киплять роботи. Будівельна техніка зриває бетонні береги і дає річці свободу (береги будуть укріплені по-іншому — каменем у сітках). Звісно, зараз це мало схоже на красиву та доглянуту територію. Утім Аннабелла Моріна показує у телефоні світлини майбутніх скульптур, які з’являться у парках, розповідає про доріжки, котрі будуть прокладатися за екотехнологіями, і уява малює тут гарне та затишне місце, яке полюблять кияни.


ПІШОХІДНІ ДОРІЖКИ, ОСВІТЛЕННЯ Й ВІДЕОНАГЛЯД ПЕРЕТВОРЯТЬ ДИКЕ МІСЦЕ НА ХОРОШУ ЗОНУ ВІДПОЧИНКУ

«У 2017 році разом із департаментом містобудування та архітектури КМДА ми провели всеукраїнський архітектурний конкурс на створення проєкту та ревіталізацію річки, — описує події активістка. — У конкурсу було міжнародне журі, тоді ж до нас приїздили фахівці з Сеула (досвід Південної Кореї з відновлення історичної річки Чхонгечхон, шість кілометрів якої було під магістральною дорогою, досі надихає весь світ на визволення подібних історичних річок із бетону. — Ред.). Разом з експертами ми ходили вздовж річки, вони нам надали свої рекомендації. Потім спілкувалися з мерією, щоб зробити меморандум Київ — Сеул та разом відроджувати Почайну. Але якось все це затихло. Хоча сеульці надали нам, представникам громади, свої рекомендації».

Наразі місто реалізовує два проєкти щодо Почайни — перший стосується саме відновлення річки (за нього відповідає КП «Плесо»), другий — створення парку на площі понад 20 гектарів (відповідальне — КП «Київміськрозвиток»). До речі, парк буде з’єднуватися з парком «Наталка», котрий міська влада часто рекламує як взірцеву зелену зону, теж відновлену фактично на пустирі. Тож майбутній парк «Почайна» простягнеться від вулиці Йорданської та проспекту Степана Бандери до сучасного гирла під Північним мостом.


900 ТОНН БЕТОНУ ПРИБЕРЕ БУДІВЕЛЬНА ТЕХНІКА

На першу чергу з міського бюджету виділено 80 млн грн (по 40 млн на ревіталізацію та парк), а загальний кошторис — 200 млн грн. Орієнтовно за два-три роки тут має панувати краса та лад. Та Аннабелла Моріна розмірковує, якби за цей проєкт взялася влада, можливо, справа б рухалася швидше.


«МИСТЕЦЬКИЙ» ІНТЕРЕС ДО ІСТОРИЧНОЇ РІКИ

Є ж ініціатива Президента про відзначення Дня української держави 28 липня, це День хрещення Русі. І це наше професійне почайнинське свято", — посміхаючись, розповідає Аннабелла.

Поки що план такий — виконати усі гідротехнічні роботи за зимовий період, щоб із весни почати паркові роботи, зокрема прокладання доріжок.

ПОДОЛАТИ УСІ ПЕРЕПОНИ

А вони вкрай потрібні, як і освітлення, аби парк справді став парком. Бо поки що тут вештаються підозрілі особи, і гуляти на самоті не дуже комфортно. Та у порівнянні з тим, що тут було років п’ять-шість тому, зараз можна вважати місце впорядкованим. Приміром, на ділянці, де річка має природне русло (біля шлюзу, зведеному в 1950-х роках), раніше був суцільний смітник. «Коли я вперше сюди прийшла у 2015 році, було дуже страшно. Разом із волонтерами ми почали тут прибирати, бо вирішили зробити велопробіг. І таким чином відроджувати інтерес до Почайни. Під час прибирання під кожним кущем знаходили купи пляшок, мішки зі сміттям, а тут... ще й могилка журналіста, — пригадує Аннабелла Моріна, показуючи на хрест із квітами, встановлений у місці загибелі студента-журналіста у 2001 році. Вочевидь, буремні часи та події зачепили й цю місцину. — При цьому річка була не названа. Потім зібрали групу волонтерів із возиками, прибирали-прибирали і зрозуміли, що людям це не осилити. Нам допоміг тодішній керівник «Плеса» Денис Пікалов, який дав техніку, ми вивезли десятки тонн сміття. Тож цьому всьому може допомогти парк, освітлення, відеонагляд, постійне трасування людей. До речі, тут же будується ЖК, і всі вже піаряться на Почайні».


ДЕКІЛЬКА МІСЦЬ МАТИМУТЬ ХРЕСТОПОДІБНИЙ ВИГЛЯД – ЯК НАГАДУВАННЯ ПРО ХРЕЩЕННЯ РУСІ

Та реклама житлових комплексів біля річки — це ще пів біди. Таку позицію захисники Почайни вважають дивною, бо ініціатори будівництва нічого не інвестують у парк та й взагалі нічим не допомагають, а якраз навпаки — ставлять палиці в колеса. Поруч будується ЖК «Рибальський». Проєкт будівництва чомусь не врахував, що є ще проєкт парку «Почайна» (до речі, автор проєкту рішення про створення парку - депутат Київради Костянтин Богатов, який також є партнером Аннабелли по ГО "ГО Почайна" та разом з нею відновлює річку). Коли почалося прокладання каналізації для ЖК, виявилося, що частину дерев у парку будуть вирубувати.

«Ми почали шукати компроміс. Наші проєктанти зустрічалися із проєктантами «Рибальського». Та потім почався локдаун. Якось я вирішила сюди прийти і побачила, що трактори таки працюють. Подзвонила Костянтину Богатову, попросила про поміч, а сама пішла і сіла під трактор. Мені погрожували, але це все транслювалося у прямому ефірі. Зрештою, проєкт перепланували. Але так щоразу — доводиться відвойовувати кожен шматок нашого парку», — розповідає жінка.

Так само доводилося відвойовувати ділянку історичного русла, де за детальним планом території, який приймали у 2016 році, мала бути дорога. «Я тоді зробила плакат — «Не убивайте річку Почайну, в ній хрестилась Русь», і пішла під КМДА та в кулуари Київради. Усі мене вважали божевільною. Але проте вдалося знайти спільну мову з депутатом Костянтином Богатовим. Спільно ми цей ДПТ відбили, — описує перипетії активістка. — На території, де буде третя черга парку, якимось чином один гектар мав відійти під церкву. Це був 2017 рік. Ми з’ясували, що тут будуть насправді висотки, а церкві перепаде для богослужіння місце для служби та дві квартири для священників. Ми злили цей документи ТСН. А після розголосу спокійно ще п’ять гектарів приєднали до парку».

Одна з останніх проблем — постійні скидання у воду, несанкціоновані та небезпечні для ріки. Біля шлюзу, де природне русло ріки, у день нашої зустрічі з Аннабеллою вода була білою. Аннабелла навіть планувала викликати слідчо-оперативну групу, та поки відволікалася на розмови з журналістами, вода трохи набула природного для неї кольору. Чия труба несе свої скиди у Почайну, з’ясувати волонтерам досі не вдалося. Та в усякому разі під час відновлюваних робіт усі ці нелегальні врізки у річку будуть знесені.

ЙОРДАНСЬКЕ ОЗЕРО

«Виходить так, що створення парку — це і підготовка проєкту, і землеустрій, і боротьба зі скидами через ливнівки, які на балансі «Київавтодору», і контроль за кожним кроком при проєктуванні та будівництві», — каже жінка. Зараз вона зранку навідується до річки та озера Йорданське, де так само облагороджують територію. Тут будуть доріжки, клумби та освітлення. Власне, опіка над озером теж пов’язана з Почайною.

«Я живу поруч з озером Йорданське. Біля нього була табличка, що це технічна водойма. Приїхали якось друзі з малою дитиною, яка захотіла купатися. До Дніпра — хвилин 20 пішки, але біля будинку ж є озеро... Ми ризикнули та покупалися. Вода в озері дуже ніжна, тут багато підземних струмків. Глибина — 27 метрів, і озеро встигає очищатися. Аж тут знайомий написав, що частину озера хочуть засипати. Я почала вивчати інформацію, і виявилося, що засипати частину озера той інвестор мав право, бо йому так виділили земельну ділянку, вважаючи, що там земля, а не вода. Бо не було встановлених прибережно-захисних смуг», — розповідає Аннабелла Моріна про початок боротьби ще й за озеро. Воно ж є частиною мережі озер Почайни.


ПАРКАНИ З ГРАФІТІ СХОВАЮТЬ ЗА ЕКСКЛЮЗИВНИМ ДЕКОРОМ
 

Тепер на території, яку мали засипати, облаштований пляж та набережна. А в 2016 році за ініціативи громади було встановлено хрест, що саме тут починається річка Почайна. Нині тут офіційно визначені прибережно-захисні смуги, є паспорт об’єкта та проєкт парку «Йордан».

Тут я з о пів на восьмої ранку. Спочатку на озері, потім на ріці. Саме тут ми постійно проводимо свята Водохреща. Почали освячувати воду з 2016 року, і спочатку це було майже потай. З нами був священник Московського патріархату, і він переживав, що йому за це буде (у 2019 році цей священник перейшов у ПЦУ та заснував першу нову парафію). А зараз ми звернулися у департамент культури КМДА, що до Водохреща та Дня хрещення Русі 28 липня все одно треба показати якісь масові заходи, чому б не взяти наш готовий план святкувань», — ділиться планами Аннабелла, яка знає про історію Почайни та її озер так багато, що ми з фотографом радимо у майбутньому проводити тут екскурсії. Дивитися і пізнавати є що.
 

Інна ЛИХОВИД, фото Миколи ТИМЧЕНКА, «День»

«День» у Facebook, , Google+

Новини партнерів