Амосов. Столiття

Сьогодні Миколі Амосову виповнилося б 100 років. До цієї дати телеканал «Інтер» опівночі покаже документальний фільм, присвячений ювілею відомого українського лікаря, вченого, кібернетика, директора Інституту серцево-судинної хірургії, «Амосов. Сторіччя». Це перший повнометражний біографічний фільм про Амосова. І він — дуже важливий. Для різних поколінь. Він не стільки про хірургію і не стільки про самого Миколу Михайловича, скільки про його життєві принципи і ті речі, які допомогли йому стати тим, ким він став. Своєрідний самовчитель для нас — як залишатися вірним собі і своїй справі і увійти в історію.

Фільм було знято цього року режисером Сергієм Лисенком. Генеральним продюсером виступила дочка вченого — доктор медичних наук, професор Катерина Амосова. Знімали стрічку на кошти сім’ї Амосова, студії «Генератор» і небайдужих приватних інвесторів, серед яких і ті, кому Микола Михайлович багато років тому врятував життя. У фільмі задіяні пацієнти, учні, колеги Амосова, використано архівні зйомки, цитати з його книжок і щоденників. Усе це допомагає розгледіти особистість Амосова з різних сторін.

«Це фільм про цінності. Це не єдиний ключ, але для мене дуже важливий, — говорить у розмові з «Днем» Катерина Амосова. — Фільм про те, чого нам усім наразі бракує. А нам бракує моральних авторитетів. Зараз такого лідера не вибрати. На жаль, такі речі не можна насадити штучно. Ця людина має бути розумною, високоморальною, повинна володіти словом, тому що є і розумні, і моральні, але вони не вміють говорити, тут потрібен дар трибуна і ще низка якостей. І ще треба бути патріотом своєї країни. Є розумні вчені, які читають успішні лекції, але вони недостатньо патріоти своєї країни.

І кожен із нас — хто більше, хто менше — завжди знаходить собі таку відмовку: мовляв, виклики часу, страшно, що з роботи виженуть... Але як у такій ситуації не схитрувати, як не принизитись... Для мене особисто важливо, що батько показав — а він жив у не менш складні часи, ніж ті, за яких нині живе наша молодь, — що можна прожити життя не хитруючи, не зраджуючи себе, дотримуючись своїх принципів. Це перше. А друге — нічого не дає більше щастя, ніж те, коли ти реально комусь допоміг і щось зробив. Жоден мішок грошей, ані машина, а тим більше — друга машина не здатні дати таку колосальну кількість щастя, як допомога іншим. Особливо гостро це відчувають хірурги... Дякую музейникам, які дуже дбайливо поставились до батькової документації, яку ми віддали до музею. Але ніхто не ходить у музеї. Тому нам захотілося дати біографічно точну інформацію, яка житиме — на екранах і в інтернеті. Це коротка версія, її зможуть дивитися люди — і пам’ять залишиться. Тому що пам’ять архівів — недієздатна в часи интернетів. А ця пам’ять повинна жити і повинна залишитись».

Цей фільм — ще один привід пригадати, а для когось і відкрити той факт, що Микола Михайлович був не просто талановитим хірургом, який врятував десятки тисяч життів, але й мислителем, філософом. Речі, написані ним 15—20 років тому, сьогодні читаються напрочуд свіжо й актуально. Особливо в контексті нинішнього Майдану. «Куди йти? Тільки на Захід, до визрівання, до стандартів Північної Америки. Треба вивчати англійську: вона вже принесла інтернет, і багато чого ще буде. У США витікають розуми з усього світу. На Росію задивлятись не варто. Майбутнє її туманне», — написав Микола Михайлович ще 1997 року у своїй статті «Ідеологія для України». Актуально? Ці рядки також наведено у фільмі «Амосов. Сторіччя» разом з іншими — такими ж точними і гострими. Наприклад: «Немає попиту на справжню розумність, а значить, немає й засобів». Хіба це не про наші часи, не про 2013 рік, не про те, що зараз відбувається в країні? Адже Микола Амосов написав ці рядки ще 1992 року у своїй роботі «Про природу людини». І тут приходить усвідомлення, що просто необхідно, особливо молодому поколінню, прочитати роботи Амосова, осмислити їх і зіставити з нинішньою ситуацією. У його книжках — багато відповідей на запитання молодого покоління, яке стоїть цими днями на Майдані. І ось ці цитати, використані у фільмі, немов своєрідні «гачки», чіпко заринають у свідомість, і ти думаєш — додивлюсь фільм і одразу ж пошукаю в інтернеті статті Миколи Михайловича, пошукаю і прочитаю його книжки.

«Запитується: на що ж тоді розраховувати? Як конструювати суспільство? Більшість сильних потреб — жадібність, пристрасть до лідерства — антисуспільна. Якщо їх ще натренувати на 30 відсотків та озброїти ненавистю, то яких же можна отримати негідників! Можливо, експерти перебільшують? Думаю, що ні. Все так. На щастя, є в запасі у природи ще кілька сприятливих чинників. По-перше, лідерів і крайніх егоїстів — меншість. Їм протистоїть маса середніх і слабких, у яких є потреба об’єднуватися проти насильників і владолюбів. У цьому — надії демократії. По-друге, існують лідери-альтруїсти, вони можуть і самі організовувати суспільство так, щоб «був порядок», не соромлячись використовувати страх, переконання й обман. І, по-третє, є надія на розум, якщо розвивати його освітою, то люди розрахують компроміси і знайдуть оптимум співіснування. Отже, справа наша не безнадійна. Розум допоможе. Звісно, його теж «заносить», але що вищий рівень розвитку суспільства, то менше. Тому потрібна наука — для правлячої еліти, а освіта — для всіх громадян», — це теж уривок зі статті Амосова «Про природу людини», написаної 1992 року. По-моєму, чудовий покажчик — куди рухатися в нинішній ситуації. І тому Амосов-мислитель не менш важливий, ніж Амосов-хірург і Амосов-кібернетик. Фільм і про це теж.

«Книги батька важливо прочитати молоді. У молодих людей сьогодні — дефіцит моралі. Немає моральних авторитетів довкола, і тому багато хто скотився. Я викладаю 30 років і часто чую від молодого покоління, що всі беруть хабарі, всі обманюють... Це практично норма. Це тому що немає прикладів. І ось батьківське життя, яке він прожив у значно складніші періоди, ніж зараз, могло б дати деяким людям зерна надії, силу і впевненість», — говорить Катерина Амосова.

Фільм про Амосова демонструє просту річ, усвідомивши яку, можна змінювати не лише свою долю, але й долю держави: головне — справді добре робити свою справу, віддаватися їй на повну силу. Добре і відповідально, не для «галочки». І ось це «добре робити свою справу» у фільмі показано через яскраві деталі. Наприклад, як Микола Михайлович сам шив серцеві клапани із... нейлонових сорочок, куплених під час закордонних відряджень. У даному випадку обставини — не перешкода, а виклик. І все життя — це черга таких ось викликів. І тим, кому здається, що неможливо їх усі прийняти і пройти — особливо варто подивитись сьогодні вночі цей фільм.

Наприкінці стрічки автори застосували емоційно виразний прийом. На екрані виникають сотні фотографій пацієнтів Амосова і їхні голоси, що розповідають свої історії порятунку. Ці фотокартки у результаті складаються в портрет Миколи Амосова. У потоці голосів уловлюєш уривки фраз, які приголомшують і надихають. «Операцію зробити за букет гладіолусів — це дещо означає...» — це одна з них.

ЦИТАТИ  МИКОЛИ АМОСОВА:

«Ідеологія для України», 1997 рік:

— Люди рівні за потребами, тому мають право на однакову «плату» за працю і власність. І природно — на однакову владу. Демократія. Звичайно, при цьому працювати потрібно разом, колективом. Добре б так, тільки сильні, лідери — невдоволені: «Несправедливо!». І працюють на півсили: все одно платять однаково. В результаті — неефективна система. Однак слабких у суспільстві — більшість. Тому, щоб утримати такий лад, потрібна сильна влада, терор «від імені народу».

— Про мораль зрілого суспільства, мабуть, говорити не варто: заповіді. А ось цінності — предмет серйозний. Альтернативи я вже перераховував. Звичайно, потрібні доброта, працьовитість, «духовність» (як набридло це слово! Сказали б просто — Бог!). Важко знайти рівновагу між особистим і колективним, між свободою і рівністю. Думаю, що компроміс визначиться сам по собі, якщо буде хороша демократія, що забезпечує свободу громадського життя і зарегульовані (податками!) особисті доходи. Зовнішнім вираженням цього компоненту зрілого суспільства можуть слугувати два вимірювані показники: благодійність та злочинність.

«Про природу людини», 1992 рік:

— Ідеологія — предмет винаходів, як і техніка. Для цього потрібно виділити з моря образів узагальнене поняття, позначити його словами, натренувати повтореннями й авторитетами, поки слово не стане відчуттям-переконанням. За ними потім оцінюється світ і приписуються дії — «це — добре, це — погано», «слід — можна — не можна». Матеріалом для узагальнень слугують альтернативи і спостереження за людьми. Такі, наприклад: рівні люди чи ні? Якщо ні, то законна влада сильного, розумного, багатого. Якщо рівні — то демократія. Власність: «моє» або «наше»? Особисте або спільне? Так само і праця: окрема або колективна. «Око за око» або непротивлення злу? Свобода або покірливість? Агресивність або терпимість? Нарешті, матерія або Бог?